Олег Медуниця

В енергетичному зашморзі?

Добігає закінчення опалювальний сезон.

Добігає закінчення опалювальний сезон. Щойно спали морози, українці стали менше споживати природного газу. Та чи є гарантія, що восени голубий вогник знову буде зігрівати наші оселі?

Споживання газу в Україні в залежності від кліматичних умов, що складаються, та впливу економічних факторів, балансує останніми роками в межах 53-60 мільярдів кубометрів. З них близько 20 мільярдів - це газ внутрішнього видобутку. Трохи більше 23-25 мільярдів споживає населення та комунальна енергетика для потреб опалення житла та забезпечення гарячого водопостачання. Решту газу споживає промисловість, у тому числі електрична генерація. Тому, для української економіки та господарства, природній газ є стратегічним ресурсом. І цей стратегічний ресурс державна монополія купує виключно у Російської Федерації. На підставі угод, виконання яких гарантуються державою. Цими угодами передбачено обсяги, які Україна зобов’язана купувати, ціну, на яку Україна не впливає і яка постійно зростає через збільшення вартості нафти, вартість продуктів переробки якої закладено у формулу. Обставини, за якими укладалися такі контракти у 2009 році, призвели до засудження прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Але корені проблеми слід шукати глибше, а саме в сутності російських уявлень про енергетику майбутнього.

Чого хоче Росія?

Стратегія російського домінування передбачає взяття під російський державний контроль підприємств транспортування та розподілу енергоресурсів. Транспортна складова – одна з головних, що визначає ціну енергоносіїв у тій чи іншій точці земної кулі. Для цього Росія створює власні транспортні мережі (як Північний потік) та намагається прибрати до рук існуючі кампанії, які володіють газотранспортними мережами. Так, наприклад, в Білорусії «Бєлтрансгаз» в минулому році повністю перейшов під контроль «Газпрому». Росіяни вдало скористалися кризовою ситуацією в Білорусії і змусили диктатора Лукашенка продати за безцінь транзитну трубу.

По відношенню до українських активів підхід подібний. Росіяни активно сприяють проблемам в українській газовій сфері і пропонують шляхи їх вирішення, в результаті яких український газовий вентиль (через який російський бюджет переважно накачується «газодоларами») опиниться в їх руках.

Українська державна монополія – «Нафтогаз» - неспроможна самостійно розрахуватися з росіянами за газ, тому постійно потребує запозичень і урядових дотацій. Зокрема запозичення щедро надаються росіянами. Сукупний борг «Нафтогазу» склав майже 120 млрд. грн. і впевнено продовжує зростати. Ситуація ускладнюється присутністю «блатних» на енергоринку. Тобто тих підприємств, які не сплачують за спожитий газ, але «Нафтогаз» їм чомусь не перекриває вентиль. Це підприємства, якими володіє Дмитро Фірташ або контролює через їх через власний менеджмент. Так, в українських судах лежать папери про примусове стягнення 455 мільйонів гривень плати за спожитий газ підприємства «Черкасиазот». Натомість, за все платять, або будуть платити платники податків.

Ви не повірите, країна, яка потребує негайної відмови від російського газу, свідомо нехтує своїми енергоресурсами. Мільйони кубометрів деревини гниють в українських лісах. Вартість їх збору та переробки значна, але в будь якому разі конкурентна з огляду на газові ціни. Продукти переробки енергетичної деревини успішно реалізовуються на внутрішньому і зовнішньому ринках. Через те, що уряд дотує ціни на газ для населення, населенню не вигідно відмовлятися від нього і переходити на деревні брикети, пілети. Майже 90 відсотків українського виробництва пресованого пального рослинного походження експортується. Україна експортує навіть дрова – звичайно за внутрішніми цінами, при цьому імпортуючи російський газ за цінами вище європейських.

Вже зараз у відкритих джерелах є дані про те, що місцеві газорозподільні кампанії контрактують газ для підприємств і бюджетних установ за ціною більш ніж 800 доларів США. До речі, значна частина цих компаній дивним чином опинилися в руках україно-російського олігарха Дмитра Фірташа, якого аналітики підозрюють у скупці важливих українських активів на користь російських державних монополій, зокрема «Газпрому».

Передвиборчі обіцянки Януковича по газовій тематиці залишилися нездійсненними. Сподіватися на їх виконання марно. Слід покласти край надіям домовитися з росіянами на якусь фундаментальну знижку ціни. Без відчуження українських енергетичних активів та зміни політичних векторів держави такі домовленості неможливі. Слід розраховувати на власні сили та досвід країн, які успішно зіскочили із московської газової голки.

Що треба?

1. Відкритися для інвестицій у видобуток сланцевого газу. Позбавити інвесторів податків років мінімум на п’ять.

2. Перевести бюджетну інфраструктуру на місцеві види палива. Виділити відповідні бюджетні ресурси.

3. Кошти, отримані від продажу квот за Кіотським протоколом в сумі майже 320 мільйонів євро слід спрямувати в заміщення споживання природного газу.

4. Лібералізувати ринок природного газу, не стримувати штучно ціни на газ для населення. Населення одразу проголосує гаманцем на користь альтернативних видів палива.

5. Почати будівництво терміналу для зрідженого газу. Надати можливість українським підприємствам право купувати газ прямо на терміналі.

Дані рішення є важливими з точки зору збереження цілісності держави. Нерозв’язання енергетичних проблем з Росією є найбільшою національною загрозою. Та чи усвідомлює це Янукович? Наскільки такі реформи сподобаються кремлівському лобі в його оточенні?

Між іншим, Путін вже президент.

Published on 6 March 2012