Юлій Хвещук

Консолідація «двійочників»?

Спостерігаючи за українським політичним життям, кидаються в очі дві взаємопов’язані тенденції.

Спостерігаючи за українським політичним життям, кидаються в очі дві взаємопов’язані тенденції. По-перше, це роздрібненість та сварливість партій, особливо – опозиційних, хоча їм, здавалося б, немає особливо за що конкурувати. Та бійки жебраків завжди емоційніші і запекліші, ніж війни мільйонерів. По-друге, вже як хвороблива реакція на тенденцію першу прагнення суспільства побачити хоч якусь, але консолідацію. Бажано – всіх зі всіма, але, на крайній випадок – хоч когось із кимось. Досвідчені партійці намагаються регулярно тішити електорат черговими «консолідаційними тенденціями», які завершуються на етапі гучних заяв. Але громадськості почути про це все ж приємно.

Ось і фактичний керівник Блоку Юлії Тимошенко (ув’язненої) Олександр Турчинов, зі сумом спостерігаючи, що доля лідерки, на жаль, не особливо привертає увагу електорату (а вибори ж уже восени, потрібно про рейтинги дбати), влаштував задля нього, електорату, улюблене дійство – консолідацію. Партії «Батьківщина» і Народний Рух України підписали угоду про об'єднання зусиль на виборах до Верховної Ради. Тобто, висувають спільних кандидатів у мажоритарних округах, і, головне, — підуть на вибори в одному партійному списку. Турчинов скромно підкреслив: «Ми визначили, що це буде список «Батьківщини».

Голова НРУ Борис Тарасюк пояснив, що «така угода є реакцією на заклик ув'язненої лідерки опозиції Юлії Тимошенко про об'єднання демократичних сил». Цікава нотка досвідченого дипломата мовляв, коли що, то це не я Народний Рух черговий раз віддав «у добрі руки», це ми відгукнулися на відчайдушний зойк бранки режиму янучарського. А ще додав про своє сподівання, що їхній приклад наслідують й інші партії, що входять до Комітету опору диктатурі, і так само погодяться на складання єдиного демократичного списку опозиції. Гарно та дипломатично. Та, попри все, Тарасюк заперечив чутки про формальне влиття НРУ в «Батьківщину» (про таке нещодавно заявляв Андрій Шкіль). Все ж таки, просто так «здати» Народний Рух з його, безперечно, важливою в новітній історії України роллю – це занадто.

Іншим партіям простіше. Партія «Реформи і порядок» вустами голови Сергія Соболєва ще раніше повідомила - об'єднуємось в одну політичну силу з «Батьківщиною», лише об'єднавчі партійні з'їзди відбудуться тільки після завершення виборчої кампанії до Верховної Ради. Мовляв, щоб усі партії могли взяти активну участь у формуванні дільничних та окружних виборчих комісій і спостерігачів. Тепер у спільному опозиційному списку «Батьківщини» вже повинні вміститися представники ще трьох партій (НРУ, ПРП, а також «Народної самооборони» Юрія Луценка).

Здавалось, все ж таки консолідація. Все ж таки – позитивна новина. Як і давніша інформація про подібне об'єднання партій «Фронт змін» та «За Україну!». Лише там йшлося виключно про співпрацю на виборах, але не зливання партії Кириленка до «Фронту» Яценюка. Проте, поза ентузіазмом партійних лідерів, якось мимоволі народжується сумнів. А чого ж тішитися пересічному виборцю? Хто з ким єднається?

Статистика – своєрідна штука. Але інколи вона таки дуже цікава та показна. В 2010 році українці обирали депутатів місцевих рад. Так от, 92 516 обраних депутатів (або 41,14%) – самовисуванці. 75 897 депутатів – це представники Партії регіонів (33,75%). Третє місце за кількістю здобутих мандатів здобула «Батьківщина». Але яка різниця – 13 618 депутатів (лише 6,06%). НРУ, яким впевнено керує Тарасюк, в місцевих радах у цілій Україні здобув аж 776 мандатів (це 0,35%). Про інших учасників «консолідації» і згадувати не личить. До речі, це офіційні дані, які не відображають подальші процеси – хто і куди перебіг.

Ще одна цифра. Тоді ж, у 2010 році, «Фронт змін» виборов 3002 мандати (це 1,33%). Злі язики стверджують, що «Батьківщина» (Турчинов), попри ритуальні «консолідаційні», зараз веде серйозні переговори саме з «Фронтом змін» (Яценюком). До слова, саме йому нібито обіцяють номінально 3-ій, а реально – 1-ий номер у єдиному списку, після ув’язнених Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Знову ж, начебто обнадійливі чутки. Адже ж справді, консолідація – це справа, потрібна українському політикуму. Виникає лише питання – чи консолідація тих політичних «сил», які отримують на іспиті (виборах) «двійки» від українців, принесе хоч якусь користь? Вочевидь, ні. Скільки «двійочників» не сумувати, але навіть разом вони хоч би на «трійку» не спрацюють.

Тому якось приємніше дізнатися, що, наприклад, Олександр Омельченко зізнається журналістам: «Якщо б знайшовся політик середніх років з високими здібностями і моральною планкою, я б партію («Єдність») щиро і безоплатно йому передав. На сьогодні не бачу сенсу розвивати її під себе». Звичайно, і ця заява має виключно ритуальний характер. Колишній міський голова Києва, народний депутат Омельченко на наступних виборах знову шукатиме варіант, як би то зберегти за собою статус «парламентський політик». Та, попри це, все ж таки хочеться вірити, що незабаром на політичній арені України поменшає клоунів та пройдисвітів, які сьогодні називають себе хто як («народними обранцями», тими чи іншими «…істами»), а насправді - лишень намагаються черговий раз обдурити сердечних виборців, і ще хоч на термін «зберегтися». Українці терплячі, але ж від бездар час позбуватися. Наприклад, наступної осені.

Published on 6 March 2012