Юлій Хвещук

День вибору росіян

Ось і закінчилися вибори Володимира Путіна президентом Російської Федерації.

Ось і закінчилися вибори Володимира Путіна президентом Російської Федерації. Після незвичних для Росії зимових масових протестів, влада готувалася до 4 березня серйозніше, ніж до думських виборів. Готувалася до фальсифікацій – національний лідер повинен перемагати ефектно, переконливо. Готувалася до театралізованого відстоювання народного волевиявлення - акції підтримки Путіна принципово мають бути більшими, ніж опозиційні. Звозила до Москви працівників державних установ, активістів руху «НАШИ» (за їхніми ж зізнаннями, 25 тисяч). Підлітків відповідно вишколювали і гарантували тижневе приємне проведення часу в столиці. Вимога єдина – галасувати, коли і де скажуть. І молоді горлянки із задоволенням виконували вказівки.

Опозиція цього разу намагалася також спрацювати якнайкраще. Завадити фальсифікаціям в євразійських межах просто неможливо. Залишається лише справа їх фіксації. Тільки не для суддів (які просто втрачають слух і зір, коли йдеться про справи, неприємні для Кремля, Путіна чи «Єдиної Росії»), а для громадськості. Для мотивації учасників масових протестів чи, хоч би, Інтернет - спротиву. Для цього - 50 тисяч підготовлених волонтерів в якості громадських спостерігачів на дільницях. Влада демонстративно запровадила обов'язкове відеоспостереження на всіх дільницях, запропонувала зареєструватись на відповідному сайті для веб-спостереження. 95 250 виборчих дільниць Росії отримали хоча б одного відеоспостерігача, а загалом зголосилось 670 тисяч осіб. І це, переважно, зовсім не симпатики Путіна.

Повідомлень про порушення надійшло тисячі, часто про те, що утворюються так звані тимчасові дільниці, тобто дільниці на підприємствах, де призначається робочий день, і працівники голосують під контролем начальства. ЦВК бачить лише «десятки» скарг, а це, в євразійських масштабах – мізерно. Крім цього, найчастіше скарги «формулюються розмито і без доказової бази». Ну і, на всякий випадок, саме 4 березня поліція змусила всіх людей покинути альтернативний штаб паралельного підрахунку голосів в центрі Москви, мотивуючи свою вимогу тим, що в приміщенні, нібито, закладена бомба. Відповідь – сайт ЦВК до кінця голосування зазнав безпрецедентної кількості хакерських атак. Про це повідомив заступник голови ЦВК Леонід Івлєв. Атаки йшли не тільки з регіонів Російської Федерації, але й з країн колишнього СРСР, Західної Європи і навіть Австралії. Івлєв хотів цим «одкровенням» продемонструвати, як проплачені кібер-терористи перешкоджають документуванню вільного волевиявлення росіян. А насправді підтвердив, що ідея протидії Кремлю знаходить прихильників навіть в далекій Океанії.

У виборах 4 березня залишився і український слід. Три активістки жіночого руху FEMEN прорвалися на дільницю, де вже встиг проголосувати особисто Володимир Путін, і спробували вкрасти виборчу урну з його бюлетенем. Активістки діяли традиційно оголені, прикрасивши власні тіла написами «Кремлівські щури», «Злодій 3», «Краду за Путіна», а самі скандували: «Путін - злодій!». Поліцейські «теракт» нейтралізували – дівчат затримали, загорнули в куртки і відправили до суду. Там в «теракті» розгледіли хіба що «дрібне хуліганство». Ірина Фоміна отримала п'ять діб арешту, Ганна Деда - десять діб, Оксана Шачко - дванадцять. При призначенні покарання Фоміної суд врахував її вік, а при призначенні покарання Шачко - той факт, що вона не вперше притягується до адміністративної відповідальності.

Інцидент з традиційною для ще прем’єра, і вже президента «ввічливістю» прокоментував прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков: «Дівчата - молоді дурепи. Вони вважають, що це дух романтизму ... Але якщо говорити серйозно, то це порушення громадського порядку - раз. По-друге, наскільки я можу судити, вони ще й чинили опір співробітникам громадського порядку. Так що їх було за що затримувати».

Голосували за Путіна і в Україні - працювали 21 виборча дільниця, з них 16 - в Криму. На центральному вокзалі Києва та в аеропорту «Бориспіль» - повідомлення для громадян Росії із зазначенням адреси виборчої дільниці. Російський оператор мобільного зв'язку відсилав смс-повідомлення із запрошенням прийти на вибори громадянам, які перебували в українському роумінгу. В Донецьку на виборчій дільниці лунали хіти 80-х років і працював буфет, тим, хто голосував вперше, дарували червону гвоздику. У Львові виборців пригощали чаєм з бубликами, під звуки класичної музики. Не когось же там вибирали – національного лідера.

Як тільки зачинилися останні дільниці, стали відомі результати опитування виборців на виході з виборчих ділянок (exit-poll). Другу туру не буде. Путін впевнено сів у президентське крісло з першої спроби. У чому, зрештою, мало хто сумнівався. Судячи з реакції – навіть його конкуренти. Принаймні, Миронов і Жириновський поспішили одразу привітати. «Другий» Зюганов з комуністичним запалом розсипався критичними заявами, немов би справді вірив якщо не у власну перемогу, то, принаймні, у другий тур. Такий собі очний поєдинок з національним лідером, хоч і з прогнозованим кінцевим результатом. Головна несподіванка – Михайло Прохоров все ж таки здобув третє місце, обійшовши Жириновського. Росіяни своїми голосами відзначили нове обличчя серед політиків федерального значення.

Російська опозиція готується протестувати. Влада – святкувати і нейтралізовувати протести опозиції. До чого готуватися Україні? До нових братніх рукостискань Путіна і волочіння до Євразії, під розгублене підліткове бурмотіння регіоналів: «Ну, не так відразу, не при людях, незручно»? Сподіватися на те, що російська опозиція створить йому стільки проблем, що буде не до України? Чи вивчати грузинський досвід? Там створили власну реактивну систему залпового вогню, демонстрація якої практично співпала з поверненням заклятого друга Грузії на президентський престол у Москві.

Published on 6 March 2012