Сергій Багряний

Фірташ і Колєсніков vs Брюссель: помста олігархів

Чим ближче до виборів, тим більше нагнітається ситуація довкола ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.

Чим ближче до виборів, тим більше нагнітається ситуація довкола ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Європа тисне, наголошуючи на політичному підґрунті справ екс-премєра і екс-міністра МВС. Погрожує санкціями, відтягує підписання угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Здається, влада ось-ось дасть слабинку, піде назустріч Заходу і змінить запобіжний захід та принаймні випустить ув’язнених на свободу, нехай і не закінчуючи розслідування щодо них.

Але попри все більш реальну загрозу ізоляції цієї влади на Заході, Янукович і ко досі ще поступилися своєю позицією. Тим паче це здається дивним, що й з Росією стосунки у Банкової аж ніяк не складаються і переорієнтації на «східний вектор» не спостерігається, тим більше, що заяви від президента і уряду звучать не на користь зближення України з ЄЕП та Митним союзом.

Тоді чому ж влада так вперте ігнорує головну і разом з тим - чи не єдину вимогу Брюсселя, виконання якої зробило б укладення договору про Асоціацію реальністю? Багато хто повязує таку принциповість щодо питання Тимошенко та Луценка з особистим розпорядженням Януковича, бо, мовляв, він боїться політичної конкуренції з їх боку, боїться сильної опозиції, яка зможе відібрати у нього владу після президентських, а то й парламентських виборів-2012 року. Дійсно, Віктор Федорович прекрасно усвідомлює, що сильна опозиція є для нього великою загрозою. Але це стосується лише Тимошенко. Луценко ж на роль опозиційного лідера не дуже й тягне, адже у нього нема тих фінансових ресурсів і авторитету серед зарубіжних політиків, які б дозволили Юрію Віталійовичу повести за собою всіх опонентів ВФЯ та його команди.

Тому реальні причини треба шукати не лише в мотивації Януковича. Так, без сумніву, без його згоди опозиційних політиків не змогли б запроторити за грати та ще й так зухвало. Але чи він сам приймав таке рішення? Очевидно, що його просто переконали, нав’язали чиюсь позицію. Враховуючи, що президент вагався, бо знав, що може втратити, то дослухався до порад свого оточення.

А щоб засадити за грати таку фігуру, як Тимошенко, замовник має бути дуже «крутий». Якщо вже навіть Андрій Клюєв, який, як подейкують, має хороші стосунки з Юлією Володимирівною, нічим не зарадив, то, очевидно, серйозний має бути той, хто з нею розправився як з якимось рядовим правопорушником. Але якщо не президент, то хто тоді?

Навряд чи оточення Януковича переслідувало мету дати президенту єдиновірну пораду, не маючи власних рахунків з опозиціонерами. Багато хто з експертів повязує основних фінансових донорів Партії регіонів в тому числі і з фінансуванням опонентів ПР. Значить, у оточення президента є своя власна думка і власна позиція і, щонайголовніше, свій інтерес. Значить, й в ув’язненні Тимошенко й Луценка в команді Віктора Федоровича вбачали власний резон.

Хто і що рухало рішеннями суддів, які вели справу екс-міністрів? Ясно, що давати вказівку їм могли лише найбільш впливові люди з Банкової. А оскільки Адміністрація Президента зараз повністю контролюється Сергієм Льовочкіним, то, відповідно саме від нього могла виступити ініціатива запроторити опозиціонерів за грати. Точніше, запроторити саме Тимошенко. Мотив зрозумілий – Льовочкін належить до фінансової групи Дмитра Фірташа. Того самого, якого, будучи прем’єром, Юлія Володимирівна позбавила можливості примножити прибутки завдяки усуненню РосУкрЕнерго як посередника в поставках російського газу в Україну. Саме за часів прем’єрства Тимошенко Фірташа цькували в ЗМІ й наступали на горло його бізнесу. В принципі, такій людині, як Фірташ, політика є лише засобом. Засобом примноження капіталу. Якщо у нього не буде своїх людей в уряді – не біда, а би бізнес не чіпали. Але коли у бізнесмена забирають його, навіть нечесно зароблені, гроші, от тут включається зовсім інша мотивація. Інша психологія. Олігархи не вибачають посягання на свій капітал і за першої ліпшої нагоди будуть мститися.

Справа Тимошенко – це яскравий приклад помсти однієї конкретно взятої людини за минулі «образи». Янукович зацікавлений в усуненні Тимошенко, але саме Фірташ зацікавлений у її повній ізоляції, навіть знищенні. І тепер, коли факт поміщення ЮВТ в колонію відбувся, її не ризикнуть випустити звідси навіть під загрозою повної ізоляції країни та її керівників. Бо наслідки звільнення леді Ю можуть бути для них ще більш фатальними. Вона обов’язково розрахується за образи. Навіть уявити важко, яку помсту вона підготує для Януковича і компанії. Останнім, мабуть, доведеться тікати з України, якщо Тимошенко повернеться до влади. Що ж стосується Фірташа, то про бізнес в Україні в разі повернення леді Ю в політику йому доведеться забути. Як і про те, що він тут може безпечно пересуватися і, тим паче, вести власну політичну гру.

Щодо справи Юрія Луценка. В ній так само грає роль фактор особистих рахунків. Янукович до цього мало причетний. Причетна інша відома всім особистість. Пригадайте, кого Луценко запроторив за грати в 2005 році? Борис Вікторович Колєсніков, звичайно, не має зараз таких міцних позицій, як Фіратш чи Льовочкін, але й у нього є своя політична вага і свої інтереси.

Те, що Луценка судять по такій взагалі незрозумілій справі, як присвоєння звання своєму водієві (невже не можна було накопати щось інше на людину, яка очолювала МВС, одну за найкорумпованіших структур країни?!), зайвий раз підтверджує, що і мотиви, і люди, які за цим стоять, не мають вирішального впливу на політику країни.

Те, що справу досі не завершено, що вирок не винесено, зайвий раз підтверджує, що в цій ситуації замовник не має такої політичної ваги, як у випадку з Тимошенко. Колєсніков, схоже, просто вирішив помститися, як прийнято мститися за подібні речі в кримінальних середовищах (Колєснікова багато хто вважає вихідцем з кримінального бізнесу 90-х). Помститися саме так, як свого часу він зробив з журналістом Борисом Пенчуком, автором книги «Донецька мафія», саме через свідчення якого в 2005 р. нинішній віце-прем’єр посидів у СІЗО.

Випадок з Луценком має розвіяти всі ілюзії щодо так званої «проєвропейської» й «ліберальної» позиції Бориса Вікторовича, як це пишуть деякі ЗМІ і говорять деякі експерти. Ця людина завжди в першу чергу залишатиметься невід’ємною частиною системи і типовим гравцем «біло-синьої» команди.

Отже, ані Луценка, ані Тимошенко ніхто ані добровільно, ані під тиском не звільнить. І для того, щоб випустити цих політичних в’язнів на волю, не вистачить погроз, декларацій від Брюсселя, Вашингтону чи Москви. Це має зробити сам народ. Зробити він це може, лише змінивши нинішню владу. Змінивши раніше, ніж вона того очікує. На парламентським виборах вже цього року!

Published on 14 February 2012