Віктор РОГ

Український пантеон на чужині

«Воскресають там, де є могили».

«Воскресають там, де є могили». Цей афоризм Ніцше особливо часто врізався в свідомість під час відвідин Бавнд Бруку – невеличкого містечка неподалік Нью-Йорку. Саме тут знаходиться центр українського православ’я в США та величезний цвинтар-меморіал поховань української еміграції.

Глибока осінь, опале листя і дощові хмари створювали відповідний настрій. Вчитуєшся в написи на могильних плитах… Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Микола Лебідь, Леонід Полтава, Петро Дяченко… Пам’ятник митрополиту УАПЦ Василю Липківському, саркофаг з прахом Патріарха Мстислава, надгробна плита з могили Симона Петлюри в Парижі… Квіти, національні прапорці біля підніжжя хрестів, червоно-чорні – біля могил членів ОУН.

Тут знайшли свій останній прихисток вихідці з різних куточків України: Волинь, Київщина, Полтавщина, Запоріжжя, Кубань, Херсонщина, Поділля, Галичина, Харківщина, моя рідна Сумщина. Учасники визвольних змагань, науковці, митці… Біля шести тисяч поховань. Різні покоління, різні люди. Об’єднувала їх любов до України і вимушена еміграція з рідної землі. Скільки таких могил розсіяно по чужині, в Польщі, Німеччині, Чехії, Канаді, Великобританії, скільки українських кісток тліє на широких просторах колись «нєобятной страни», по Сибірах, тундрах і степах…

Чи колись порахуємо, чи вшануємо належним чином, чи віднайдемо і впорядкуємо загублені і забуті, чи постане Український пантеон в Києві? Ці питання боляче тиснуть сумління й досі…

Published on 19 January 2012