Володимир В’ятрович

2011-й. Повернення Сталіна

Першою новиною минулого року став вибух 1 січня пам'ятника Сталіну у Запоріжжі.

Першою новиною минулого року став вибух 1 січня пам'ятника Сталіну у Запоріжжі. Наступними — затримання звинувачених у вибуху націоналістів із організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. Такий початок року виявився не випадковим. Наступних дванадцять місяців стали ілюстрацією того, що війна між Сталіним і Бандерою не закінчилася, попри те, що вони вже давно померли і серед живих залишилося дуже небагато їх безпосередніх соратників.

2011-й став війною історичних символів, недоречною, невчасною, врешті абсурдною, адже вона відбувалася в українській державі, яка саме святкувала 20-ту річницю незалежності. Відповідь на питання кого мали б вшановувати в Україні — Бандеру, хто був символом боротьби народу за свободу чи Сталіна, який символізував поневолення і знищення українців, видавалася простою і очевидною. Проте не в країні, керівництво якої прийняло рішення про ривок у «світле минуле». Тому в 2011-му саме Сталін святкував тут перемогу. Ліквідований пам'ятник «вождю народів» відновили, знову помпезно відкрили і врешті навіть оголосили цілком законним «елементом декоративного оформлення інтер'єру Запорізького обкому КПУ». Дев'ятьом юнакам, звинуваченим в спробі звільнити свою землю від ганебної пам'яті, український суд виніс вирок — від двох до трьох років ув'язнення з випробувальним терміном і компенсація завданих матеріальних збитків у сумі 110 тисяч. Втішені перемогою комуністи заявили, що кошти підуть на встановлення ще одного пам'ятника Сталіну — тепер у Луцьку.

Проте тріумф «вождя народів» у 2011-му на цьому не спинився. Спочатку Одеська та Житомирська обласні ради і Севастопольська міська рада, а згодом й Парламент країни прийняли рішення про обов'язкове вивішування 9 травня так званого «прапора перемоги». За ганебне рішення у Верховній раді проголосувало 260 осіб, що претендують на звання народного обранця. Президент Янукович скріпив його своїм підписом і з гордістю приймав військовий парад, на чолі якого майорів червоний прапор. Той самий, під яким вбито мільйони його земляків.

Як очікувалося, така ініціатива викликала гостру реакцію в громадськості на теренах, де добре пам'ятали як злочини, тих хто ходив під цим знаменом, так і тих, хто боровся з ними. Місцеві ради Західної України прийняли рішення про заборону використання радянської символіки. Врешті відзначення 9 травня у Львові, яке вилилося у масштабні бійки, чітко продемонструвало, що забави із минулими можуть бути вкрай небезпечними для сьогодення. Майже два місяці знадобилося Конституційному суду України, аби вичитати в основному законі, що його положеннями «визначено вичерпний перелік державних символів України, до яких відноситься Державний прапор, Герб, Гімн» і в ньому немає поняття «прапор перемоги». Тому рішення про неконституційність закону від 21 квітня з'явилося щойно 17 червня.

Повернення Сталіна означало витіснення з національного пантеону тих, хто віддав своє життя боротьбі з ним. Після тривалих судових процедур, що мали імітувати правосуддя, Степана Бандеру та Романа Шухевича таки позбавили звання Героя України. Крапку поставили у символічний день — на Покрову 14 жовтня, коли Вищий адміністративний суд відмовив у допуску справи до провадження Верховного Суду. Прецедент рішення (позбавлення звання через відсутність у обох українського громадянства) судді не відважилися використати в іншому аналогічному випадку, залишивши відзнаки за Василем Стусом та Володимиром Івасюком. Українська Феміда таки справді сліпа і не бачить нічого, окрім бажання очільників держави. Останні ж намагаються позбавити Бандеру і Шухевича не лише звань Героїв, але й права залишатися в українській історії. У 2011 році з'явився відцензурований міністром Табачником підручник, який тонший від попереднього на багато сторінок. Очевидно, саме тих сторінок, які мали б містити інформацію про українських героїв. А поміж тим влітку СБУ кілька днів підряд допитувала працівників Національного музею «Тюрма на Лонцького», чи бува фахівці не забули того, що так старанно цензурує освітнє відомство.

Пам'ятник Сталіну — це не лише неправильна, хвороблива оцінка минулого, це — загроза повернення сталінізму сьогодні. Минулий 2011-й це дуже чітко продемонстрував. Звісно, це не 1937-й, але придушення свободи слова, політичні репресій та судові фарси є його небезпечними паростками. Тому завершення року було не менш символічним, аніж початок. Президент Янукович своїм указом від 30 грудня скасував відзначення Дня свободи.

Published on 11 January 2012