Редакція й адміністрація «Шляху Перемоги», Дирекція УВС ім. Юрія Липи

«Шлях Перемоги» - 3000!

Шановний Читачу, ми сьогодні відзначаємо неординарний ювілей: світ побачило 3000-не число газети «Шлях Перемоги»!

Шановний Читачу, ми сьогодні відзначаємо неординарний ювілей: світ побачило 3000-не число газети «Шлях Перемоги»! Для цього знадобилося 57 років, але які це були роки? Роки боротьби, роки підпільної і легальної політичної боротьби в Україні і побудови українського громадського життя на державницьких засадах у вільному світі. Роки постійного аналізу подій на рідних землях, де народ був свідомо ізольований від світу і підданий ворожій індоктринації та насильному перетворенню від самобутнього народу на безликий совєтський манкурт… Це були роки, коли «Шлях Перемоги» був не тільки офіціозом Проводу ОУН під керівництвом Степана Бандери, а й головним виразником визвольницького прагнення поневоленого українського народу.

Історія виникнення тижневика «Шлях Перемоги» 1954 року в Мюнхені напевно стане предметом вивчення для не одного молодого дослідника. Проте сьогодні, з нагоди цього радісного ювілею, хочемо висвітлити лише деякі аспекти редакційної праці та видавничих проблем, пов’язаних з безперервним виходом газети протягом усього того часу по нині, але й віддати належну шану та щиру подяку всім тим, які були причетні до появи кожного нового номера газети. Адже випускати протягом 57 років кожного тижня свіжий номер газети і залишатися вірним своїй незмінній редакційній програмі, це неабияке досягнення – журналістське, видавниче, організаторське.

Доводилося оборонятися також перед фізичними замахами на редакцію газети й друкарню «Ціцеро», які знаходилися в Мюнхені на відомій вулиці Цеппелінштрассе, 67, над річкою Ізарою. Виїжджаючи з цього місця праці до себе в обідню перерву в жовтні 1959 року, на засновника газети Степана Бандеру чекав підступний агент КГБ Богдан Сташинський, щоб виконати злочинний наказ Кремля – знищити символ української національної революції. Проте, жодні перешкоди, чи то людські чи то матеріальні, не змогли припинити вихід газети «Шлях Перемоги». Вона об’єднувала всі континенти світу, де жила й діяла українська політична еміграція, об’єднувала дописувачів і читачів, об’єднувала багатотисячну патріотичну читацьку авдиторію навколо основного болю України – її поневолення та незгасного прагнення зажити незалежним державним життям у народів вольних колі.

«Шлях Перемоги» служив єдиній меті: підтримати визвольний дух та державницьке прагнення українців, висвітлювати з погляду українського суверена всі події як на рідних землях, так і у світі. Коли настав крах комунізму, як політично-економічної системи і розвалилася нарешті московська тюрма народів, коли Україна проголосила свою незалежність, а Провід ОУН переніс центр своєї діяльності до Києва, газета «Шлях Перемоги» природно пішла за покликом епохи і переїхала спочатку до Львова, а відтак – до Києва, де вона сьогодні виходить заходами УВС ім. Юрія Липи, що міститься в Центрі національного відродження ім. Степана Бандери на вул. Ярославів Вал, 9 – у самому серці нашої столиці. Такого успішного й вдалого редакційного та видавничого шляху ніхто не зміг запланувати – він був подиктований волею наших вірних читачів та відданих і передбачливих провідників. За це їм належиться велике признання і похвала.

За всі роки своєї безперервної появи газеті віддавала свої сили і свою посвяту ціла когорта провідних членів і прихильників ОУН, і це головно завдяки їм та підтримці численної читацької громади ми можемо нині прийти до вас, шановні Читачу й Читачко, з 3000-ним номером. Всіх, які були причетні до виходу, друку й розповсюдження газети, – не перелічити. Але декого таки варто згадати і з вдячністю називаємо. Насамперед, кожночасний Голова Проводу ОУН – від Степана Бандери аж до Стефана Романіва – підтримував і дбав про появу газети, яка незмінно залишається офіціозом Проводу ОУН. Головними редакторами газети в різні часи були: Данило Чайківський, Борис Вітошинський, Мирослав Стиранка, Степан Галамай, Анатоль Бедрій, Андрій Гайдамаха, Володимир Панчук, Андрій Васькович, Ярослав Сватко, Марія Базилюк і Віктор Рог. Серед численних дописувачів варто згадати заслужених журналістів: С.Ленкавський, П.Кізко, Я.Стецько, Р.Рахманний, Л.Рихтицький, Зенон Пеленський, Ф.Коваль – довголітній мовний редактор газети, І.Кашуба, С.Мудрик, Р.Дебрицький, В.Леник та багато-багато інших.

Чималі заслуги за вихід газети мав директор друкарні інж. П.Пашник, сумлінні адміністратори, зокрема, проф. Г. Васькович, Марія Кашуба, Іван Холявка, В.Стечишин, Г.Козій і М.Кузів (Київ). Без відданої допомоги численних розповсюджувачів газети по всіх країнах українського розселення, включно з Венесуелою, Японією та Ізраїлем, «Шлях Перемоги» не мав би такого широкого впливу на формування політичних поглядів патріотичної громади українців у світі. Редагувати й видавати газету з такою високою політичною місією і з такою широкою географією поширення, на що йшли великі людські та матеріальні зусилля, можна і треба вважати великим національним подвигом.

Нині «Шлях Перемоги», незважаючи на революцію в інформаційно-інтернетівській сфері, незважаючи на природне зменшення своїх відданих передплатників у діаспорі, продовжує появлятися у своїй традиційній паперовій формі, продовжує виконувати свою журналістську функцію та почесну місію єдиного і незмінного офіціозну Проводу ОУН. Разом з тим «Шлях Перемоги» залишається тижневою загальноукраїнською суспільно-політичною газетою, яка стала рідною і популярною для тисяч і тисяч передплатників та читачів в Україні.

А щоб залишитися такою і щоб продовжити свою подвижницьку місію на наступні десятиліття, газета сподівається на поширення кола своїх передплатників та прихильників по всіх областях нашої держави, за яку газета боролася протягом 3000 своїх випусків і для розвитку якої вона готова далі віддано служити. Саме таке було б найгарнішим і найбільш доречним побажанням видавцям газети в особі Проводу, а також усієї мережі ОУН в Україні та за її межами, її журналістам, нашим теперішнім і всім майбутнім читачам.

Published on 21 December 2011