Микола Посівнич

Крізь терни до волі

Петро Башук – “Чок” – “Зборовський” народився 26 листопада 1911 р. в селі Пивовщина (тепер частина с. Себечева Сокальського р-ну Львівської обл.).

До 100-ліття від дня народження Петра Башука

Петро Башук – “Чок” – “Зборовський” народився 26 листопада 1911 р. в селі Пивовщина (тепер частина с. Себечева Сокальського р-ну Львівської обл.). Навчався в Народній школі та в гімназії отців Редемптористів у Львові, державній гімназії в Перемишлі. Зарахований в Лювенський університет (Бельгія), але через заборону польських властей, йому не видали документів і він був змушений стати студентом журналістики Варшавського університету (1933-34 рр.).

Петро Башук стає членом ОУН на початку 1930-х років та належить до керівництва ОУН на Белзчині. За підпільну діяльність стає політв'язнем табору у Березі Картузькій (07.1934 – 03.1935). Цей концтабір славився нелюдськими умовами, постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до садизму. В’язні працювали 10 год. на день і це було однією з форм поряд з побиттям, фізично-морального ламання. Поряд з тим кожного дня проводилися руханка, яка дуже виснажувала, а харчування було дуже погане. В’язні примусовий побут прагнули використати для підвищення знань. Кожен з них був то учителем, то учнем навчаючи іноземних мов, математики, фізики, філософії тощо. В концтаборі перебували поляки з якими був нейтралітет, а з комуністами відбувалися постійні сутички й бійки. Так Башук мав двобій з одним з чільних комуністів Рахілем Блянком.

Після такого пекла Башук ще активніше включається в національно-визвольний рух. В 1935-36 рр. працівник видавництва Дешева книжка у Львові. Збирав матеріали на Горохівщині про історію Українського народного козачого руху, які вийшли брошурою. Дописував статті до місячника “Молодняк” та двотижневика “Самоосвітник”. Урядник філії Товариства Рідна школа у Белзі й Сокалі (1936-37), організатор читалень Просвіт, кружків Рідної школи та ощадних кас Українського банку. Постійно бував у Радехівському, Кам'янецькому, Равському повітах, на Волині і Холмщині. Поєднуючи свою громадську роботу з підпільною діяльністю організовував ламання “Сокальського кордону”, який влаштувала польська влада щоб унеможливити впливи з Галичини на решту українських земель. Активно проводив виховні навчання з молоддю та спортивні змагання. Під цим прикриттям набирав нових членів та розвивав діяльність ОУН. Входив до окружного проводу Сокальщини на чолі з Василем Сидором, один з командирів бойових груп Вовки, які переходили в підпілля та виконували рейди Волинню й Поліссям.

За це Башука обвинувачували в державній зраді та змові з іншими членами ОУН відокремити територію Західної України від Польщі шляхом збройного повстання. Петро Башук опиняється в польській тюрмі Бриґідки у Львові на вул. Городоцькій (22.08.1937 – 16.07.1939). Поліція вдавалася до масових тортур і їх проходили майже усі, що там сиділи. Він стає членом Ради політичних в’язнів і учасником масової політичної голодівки в 1938 р. За це був ізольований в камері-одинодці на 4-му поверсі тюрми та ще 6 разів покараний. Один з друзів по тюрмі, Ярослав Гайвас, так описував ситуацію: “Бриґідки – це чималенька частина нашої історії на Західних Землях, це кузня характерів, своєрідна висока школа [університет] українського націоналізму... Тюрма була для нас, молодих, тяжкою, ні, таки страшною карою, на яку ми наражувалися тільки тому, що наше прагнення кращого життя для народу було сильніше від усього іншого”. Тому не дивною була постійна думка тікати з тюрми в Башука. Для провідних членів ОУН була дилема: чи можна втікати з тюрми і залишити біля двох сотень своїх хлопців? Вирішено втікати не для того, щоб заховатися від ворога, а для того, щоб вести визвольну боротьбу. Староста політичних в’язнів В. Сидор подав кандидатів на втечу: Петра Канюки, Башука, Я. Гайваса, Василя Турковського.

Щоденні проблеми та боротьба за права в’язнів й вишколи займали весь час. Традицією Бриґідок було якнайскоріше усування малограмотності в членів ОУН. Головними предметами були українознавство та ідеологічно-політична проблематика. Хлопці не лише без помилок називали роки володіння князів чи гетьманів, але й аналізували та оцінювали історичні події, з’ясовували теоретичні основи українського націоналізму. Їм подавали основні навички в читанні мап, плануванні терену, будуванні засобів для переходу рік, піротехніки тощо. В неділю 16 липня 1939 р. Канюка, Стемпєнь, Башук і Гайвас втекли з тюрми.

У серпні 1939 р. на Полісся прибули Петро Башук, якого Крайовий Провідник ОУН В. Тимчій призначив провідником ОУН на Поліссі. Під його керівництвом досліджено переходи через кордон, пункти переховування у Пинському, Дорогичинському, Столинському, Давигородському, Сарнинському, Лунинецькому повітах. Наближення війни докорінно змінювала плани їх діяльності. Потрібна була мобілізація і перехід до конфронтації з польською окупаційною владою. Башук з іншими членами ОУН ходили від села до села і приготовляли людей до повстання. Третього вересня 1939 р. Башук видав відозву та летючки, в яких закликали не йти в польську армію, а вступати в ОУН. Ефект від них був надзвичайний, до них того ж вечора зголосилися перші добровольці.

Комуністи налагодили контакт з ОУН при зустрічі з Башуком та Федором (2-ий секретар КПЗУ на Поліссі). Комуністи зобов’язалися надати людей, не вести пропаганди та дотримуватися військової дисципліни. Комуністам у випадку провалу повстання гарантовано безпеку і на їх пропозицію відділ названо Поліським Лозовим Козацтвом. Очолив повстанський відділ П. Башук, який сформував військовий штаб в складі: В. Війтюк – “Погоня”, В. Загакайло – “Білий”, Ховайло – “Ромашківський” та ін. Упродовж трьох днів було роззброєно військові станиці і постерунки поліції в околицях Скибич, Кліщів, Мотоля та інших сіл, захоплено значну кількість ґвинтівок, кулеметів та набоїв. Збройні загони були створені у Гутові, Дорогичині, Кленках, Окдимирі, Скибичах, Стрільній, Янові Поліському (тепер Іваново). Відбувалися бої військових загонів ОУН з відділами польського війська, що грабували села.

У 1939-1941 рр. Башук виконує обов’язки повітового провідника ОУН Белзчини, один із співробітників Крайового провідника ОУН Івана Климіва – “Леґенди”. На Закерзонні організовує сільські кооперативи, Рідні школи, належить до Українського допомогового комітету (УДК), його організаційний референт. Брав участь у підготовці, проведенні і навчанні для молоді вишкільних курсів в селах Турковичах і Ощові, підстаршинській школі у с. Варяж. В Белзі і Варяжі проводилися військові вишколи для 700 членів ОУН. На початку 1941 р. конфінований німцями і вивезений до Кракова із забороною повертатися на українські землі. Підготовував членів Похідних груп ОУН до підпільної діяльності в СРСР. З початком Другої світової війни нелегально прибуває до Львова, де від імені УДК керує перехідною станицею для військовополонених на вул. Клепарівській, допомагає звільнитися або втекти багатьом українцям. Щоб уникнути арешту переходить в Збройне підпілля ОУН і бореться проти німецьких окупантів.

На початку 1943 р. гестапо заарештувало Башука й помістило у Львові у в’язниці на вул. Лонського, де його і дружину Наталку Леонтович катував Вірзінґ. Однолітня дочка Оксана залишилася під опікою Романа і Анни Леонтовичів. Відправлений 1.10.1943 р. з чільними діячами ОУН в концтабір Авшвіц (до 18.11.1944), де йому вдруге присвоїли номер 154625.

Після звільнення мешкав у Кракові, Відні, Празі, Братиславі. У 1945 переїхав до Мюнхена, а в 1946 до м. Лювена (Бельгія), де був співорганізатором УДК. Делегат конгресу Пакс Романа в м. Касабланка (Іспанія), м. Фрібургу (Швейцарія), був вибраний делегатом на Світовий Конгрес Молоді в Празі у 1946 р. Там зустрівся з дружиною і дочкою та нелегально переправив їх у Бельгію. Працював в Головній управі Ліги українських політичних в’язнів та структурах ОУН у Мюнхені.

В 1949 р. переїхав до м. Вінніпегу (Канада). Активно включився у громадсько-політичне життя, член Теренового Проводу ОУН. Виконував доручення Голови Проводу ОУН С. Бандери та С. Ленкавського в 1950-60 рр. у Південній Америці. Співзасновник кредитівки Віра, член Головної управи Ліги Визволення України (з 1954 р. працював організаційним референтом), Братства Українців Католиків (БУК), Екзикутиви і Президії Конгресу Українців Канади (КУК), Товариства Української студіюючої молоді ім. М. Міхновського (ТУСМ), Спілки Української Молоді (СУМ) та член її Крайової Управи, організовував осередки в Аргентині, Бразилії, Парагваю. Був виховником 4-го ступеня СУМ, організатор вишкільних таборів молоді, член Верховної управи Братства св. Миколая, управитель видавництва Поступ. У 1985 р. учасник ІІ-го Конгресу Світової ліги українських політв’язнів німецьких концтаборів і тюрем, вибраний до Головної управи. Башук був головою комісії побудови пам’ятника Т. Шевченка у м. Вінніпегу, засновник Фундації Тараса Шевченка і член її Дирекції, член Видавництва і Редколегії Гомону України, його постійний кореспондент. Писав літературні нариси, статті, есе, спогади, які друкувалися в діаспорних виданнях. Нагороджений Шевченківською медаллю, грамотами Просвіти, ТУСМ в Аргентині, видавництва Поступ.

Помер Петро Башук 29 травня 1995 року в м. Вінніпезі, Канада та похований на цвинтарі Святої Родини. Найкращою характеристикою його життєвого шляху будуть слова Юрія Борця: “Скромний, працьовитий, висококультурний і чесний, відданий українській визвольній справі”.

Published on 24 November 2011