Голова Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Стефан РОМАНІВ

Націоналіст з крові і кості

Пройшли роки з того немилосердного дня, коли ми довідались про смерть друга Івана.

(післяслово до книги «Іван Гавдида – творець нової епопеї)

Пройшли роки з того немилосердного дня, коли ми довідались про смерть друга Івана. Страшна вістка пронизала свідомість і вколола в саме серце. Як так? Ще ж кілька днів тому ми проводили наради, спільно відзначали День незалежності, спілкувалися, прогулювались вулицями Тернополя, дискутуючи і обговорюючи плани на майбутнє.

Власне ця остання тернопільська зустріч напевно й запам’яталася найбільше, і власне не тому, що була останньою, а тому, що я побачив і зрозумів Івана в роботі: йому постійно телефонували, його зупиняли знайомі на вулиці (а хто в Тернополі не знав Івана?), він готувався до конференції «Нашої України», одним з лідерів якої був на той час, щось комусь радив, когось консультував, комусь давав розпорядження… Він цим жив, це не була робота, це не був тягар, це не була показушність. Іван весь був в громадському русі, жертвуючи комфортом, таким рідкісним родинним затишком, а як незабаром виявилось – життям…

Коли задумувалась концепція книги, якось уявлялось, що це будуть спогади близьких про Івана Гавдиду, його вибрані публікації і дуже не хотілося, щоби книжка вийшла якоюсь бронзово-меморіальною, коли за гучними фразами не чути Іванового сміху, коли за голосними закликами не видно його посмішки, коли виглядатиме це штучно і неприродно. Слава Богу, страхи не справдилися. Читаючи спогади про Івана, ми бачимо той образ, який виринає в пам’яті тих, хто його знав, а ті, хто не мав щастя бути з ним знайомим, зможуть бодай наблизитися до відчуття того, про кого йдеться.

Несподіванкою для багатьох став об’єм та якість зібраних статей, виступів та інтерв’ю Івана Гавдиди, багато з яких для широкого кола читачів пропонуються вперше, зокрема передруки з внутрішньоорганізаційного «Бюлетеня ОУН». Читаєш і ловиш себе на думці: але ж Іван попереджав, що так може статися, але ж прогнози його справдилися, але ж сьогодні дуже подібна ситуація, а ось і відповідь на запитання, якої я давно шукав… Щедро Господь наділив талантами Івана: вдумливий аналітик, успішний організатор, полум’яний оратор і публіцист, педагог від Бога, націоналіст з крові і кості.

Слід подякувати всім, хто роками плекає і зберігає пам'ять про Івана, хто долучався до створення фільму про нього, хто організував встановлення пам’ятника на його могилі, хто добився присвоєння школі в Саранчуках його імені, хто дбає про розбудову табору «Лисоня» імені Івана Гавдиди, зрештою, хто сприяв творчо, організаційно і матеріально виходу цієї книги, яка, певен, спонукає не одну українську людину стати активнішою, відважнішою. Все ж таки найбільша вдячність тим, молодим і літнім, які сьогодні продовжують справу Івана Гавдиди, справу заступника Голови ОУН друга Лісового, усвідомлюючи свою відповідальність перед тими, хто волів загинути стоячи, ніж жити на колінах, зокрема і перед Іваном Гавдидою.

Published on 21 November 2011