Богдан Савак

Вірний син України

(До 110-річчя від дня народження Михайла Шарика)

(До 110-річчя від дня народження Михайла Шарика)

Село Денисів на Тернопільщині… Скільки його уродженців боролись за встановлення державної незалежності України? Однак у вирі подій зірки життя одних скоро згасали, інших доля запроторювала в тюрми та табори, а треті, мов ті птахи, розлітались по білому світу. До останніх належав і кулеметник-десятник летунської армії УНР, а згодом письменник та політичний діяч Михайло Шарик.

Народився він 24 жовтня 1901 року в селі Денисові Тернопільського повіту (тепер Козівського району). Завдяки своєму дідові, місцевим учителям, а головне – священику Антону Копертинському (зятю видатного музичного діяча о. Вітошинського) Михайло одержав хоч початкову, але міцну основу християнського та національного виховання. Тоді пробував писати і свої перші вірші та складати пісеньки.

Одначе доля не милувала його з дитинства. Рано померла мати, а 1915 року московсько-царськими посіпаками був арештований і вивезений на 10 років у Сибір його батько. Тоді їх господарство царська армія спалила, а самого Михайла забрали з собою солдати – як візника. Та завдяки щасливій нагоді й кмітливості через 14 місяців він з того пекла втік.

Із книги Михайла Гуцуляка «Перший листопад 1918 року на Західних землях України» (Нью-Йорк, Ванкувер, 1973) довідуємось, що цього історичного 1 листопада Михайло Шарик був вже активним учасником ліквідації австрійських жандармських постерунків та станичних складів зброї в селах Денисові, Купчинцях та Яструбові.

До української армії він вступив добровольцем 5 листопада 1918 року й був кулеметником 1-го Подільського полку ім. Симона Петлюри в Тернополі, а з 2 грудня його призначили кулеметником 1-ї бойової летунської сотні Українського летунського полку УГА, котрий формувався у Красному під Львовом. Керував ним комендант летунського відділу Петро Франко (син великого Каменяра).

Завдяки своєму патріотизму, відданості, кмітливості, відважності, бойовій вмілості у 1920 році М. Шарик став кулеметником-десятником летунської армії УНР, відділ якої перебував тоді в Одесі. А ще за короткий час він належав до особистої охорони полковника Віктора Павленка, який на той час був начальником Головного управління повітряного флоту УНР.

Служив М. Шарик в Українській летунській армії від початку її створення до кінця існування полку.

Після поразки УНР Михайло Шарик не припиняє боротьби з агресорами. Він стає активним членом підпільної Української військової організації (УВО), в якій веде революційну діяльність, навіть будучи на обов’язковій службі в польській армії (1923-1924 рр.).

Тодішні посіпаки розпочали акцію масових розправ над членами цієї організації. В той час М. Шарик одружився з полячкою Емілією Забавою й жив та працював на хуторі Конопліка, що належав до спольщеного села Почапинці, що біля Тернополя. Згодом запримітив, що й там на нього чатує небезпека арешту. Тому в 1926 році він залишив рідну землю й емігрував до далекої Канади. А через рік, виробивши відповідні документи, приїхали до нього його дружина Емілія й троє дітей – дочки Стефанія і Надія та син Ярослав.

Відразу по приїзді в канадське місто Едмонтон М. Шарик спрямував свою діяльність на боротьбу з носіями більшовицької ідеології, які тоді снували своє павутиння й на американському континенті. Він був співзасновником української національної преси «Новий шлях», організації Української стрілецької громади (УСГ), а потім – більш впливової і масштабнішої організації – Українського національного об’єднання (УНО). Від часу створення УНО протягом 11 років був заступником голови його Крайової Екзекутиви, рік – секретарем і 10 років – крайовим організатором. А 1958 року М. Шарика обрано головою КЕ УНО Канади й ним він був 4 роки.

Крім громадської діяльності, М. Шарик залишив у еміграції помітний слід і в українському письменстві. В 1955-1956 роках виходить з друку його трилогія «Діти війни», у 1965-му поетична збірка «Розсипані перли», а 1969-го – об’ємна прозова книжка-спогади «З віддалі 50 літ», 1971-го – «Важкими шляхами Канади». Значна кількість його статей надрукована також у колективних збірниках та численних часописах зарубіжжя. Помер Михайло Шарик 20 жовтня 1979 року в місті Ст. Кетеринс, де й похований.

Заслуги та діяльність Михайла Шарика сьогодні визнані та оцінені українською спільнотою цілого світу. Стараннями Денисівського осередку «Просвіти» та родини М. Шарика 4 липня 1992 року в селі Денисові на місці, де колись стояла хата, в якій він народився, відкрито йому пам’ятник (скульптор Іван Сонсядло).

Відрадно, що завдяки добрій волі та патріотизму голови Тернопільської обласної ради минулого скликання п. Михайла Миколенка в Тернопільському видавництві «Терно-граф» здійснено перевидання трилогії М. Шарика «Діти війни», яка розійшлася по бібліотеках області.

У зв’язку із цьогорічною ювілейною датою Михайла Шарика художник Мирон Пукало намалював два його портрети (олійними фарбами та графічний), стараннями козівського ентузіаста Любомира Півсетка видано нагрудний значок, а заходом Денисівського краєзнавчого музею вийшли з друку поштові листівка, конверт і марка з портретом ювіляра роботи М. Пукала та штемпель спеціального погашення згаданих ювілейних маркованих листівок і конвертів. Крім того, в Денисівському краєзнавчому музеї експонується присвячена йому ювілейна виставка. На ній – фотографії, книжки, рукописи, листи до родини у рідний Денисів та нагороди. Є листи, адресовані й до Михайла Шарика – від Кардинала Йосифа Сліпого, Андрія Мельника, доктора Любомира Ортинського, провідного політичного діяча та українського письменника в Канаді Михайла Селешка, вченого-історика Лева Шанковського, доктора Никифора Гірняка та інших.

На відкритті ювілейної виставки про життя і заслуги свого краянина говорили директор Денисівського краєзнавчого музею Богдан Савак, заступник директора Козівської гімназії, заслужений учитель України Володимир Шкільний, директор місцевої школи Леонтій Пасічник, а учні декламували вірші ювіляра.

Published on 31 October 2011