Андрій ШКУРА

На захист історичної справедливості

Новим дослідженням, яке руйнує історичну несправедливість, вакциною проти масового отруєння людської свідомості старими брехливими провокаціями

Новим дослідженням, яке руйнує історичну несправедливість, вакциною проти масового отруєння людської свідомості старими брехливими провокаціями, є збірка статей Тараса Гунчака «Ключові проблеми історіографії Другої світової війни», видана в цьому році Українською Видавничою Спілкою імені Юрія Липи. Мабуть потрібно сказати кілька слів про цього історика. Тарас Гунчак громадсько-політичний діяч, професор і дослідник, автор численних статей і книжок на історичну тематику XX століття, ініціатор кількох помітних культурологічних видавничих програм в Україні народився 13 березня 1932 року в місті Підгайці, Тернопільської області. На еміграції з 1944 р., проживає в США. Закінчив Фордгамський університет (1955). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історії у Віденському університеті (1960). Від 1960 викладав у Рутгерському університеті. Серед відомих праць “Україна – перша половина XX століття”, “Мої спогади – стежки життя”, “Symon Petlliura and the Jews: A Reappraisal”, “В мундирах ворога”. Також є декілька праць, присвячених подіям в Україні протягом 1917-1921 років.

Збірник гостро висвітлює дражливі для суспільства теми, наприклад про батальйони “Нахтігаль” і “Роланд”. Автор звертає увагу на проблему сприйняття УПА та розвінчує клеймо «фашизму», яке радянське КДБ начепило на ці збройні українські формування. Гунчак підкреслює, що знеславлювачі українських націоналістів, роблять “наукову” кар’єру, обливаючи брехливим брудом націоналістів. Це їхнє стратегічне завдання. Але чи треба витрачати час на суперечки з людьми, які висувають безпідставні звинувачення проти українського визвольного руху? Думаю, що ні.

До книги увійшли цікаві факти, які зібрав Тарас Гунчак. Звідки взялися ці українські «нацисти»? За що і проти кого боролися? Хто і як поширює комуністичні наклепи про український визвольний рух?

Частина сучасної кампанії паплюження Шухевича і батальйону "Нахтіґаль" була започаткована Йосифом Лапідом, який назвав себе головою Ради меморіального комплексу "Яд Вашем". Під час державного візиту Президента Ющенка до Ізраїля і відвідин "Яд Вашем" у листопаді 2007 р. Лапід протестував проти надання Шухевичеві звання Героя України. Він твердив, що Шухевич і батальйон "Нахтіґаль" брали участь у вимордуванні 4,000 євреїв у Львові 1941 року і підтвердив свою позицію під час програми в міжнародному радіо Deutsche Welle 6 грудня 2007 p.: "Ми маємо ціле досьє, яке показує, що Шухевич був одним із причетних до масового вбивства. Україна ще досі не домагалася від нас передачі тих документів".

Український уряд, який співпрацював із "Яд Вашем", доставивши Ізраїлеві вже 126000 сторінок різних документів, вирішив вислати офіційну делегацію до музею "Яд Вашем", щоб відкрити правду про те, що насправді сталося у Львові. Ігор Юхновський, голова Українського Інституту Національної Пам'яті, і Володимир В'ятрович подалися до Ізраїлю 27 лютого 2008 р. Наступного дня вони зустрінулися з директором "Ляд Вахшем", Авнером Шалевом, який поінформував українську делегацію, що окремого досьє про Шухевича немає, і що Йосиф Лапід, який висунув цю справу, не є членом "Яд Вашему."

Виникає питання, кому можна довіряти, коли ми, історики, намагаємось чесним способом відтворити складності минулого?

Нещодавно російські архіви оприлюднили, а найімовірніше сфабрикували, документи, які характеризують український визвольний рух як знаряддя нацистської Німеччини, бо це, мовляв, німці контролювали керівництво ОУН, яке створило УПА. Як могли німці контролювати керівництво УПА, коли вже у липні 1941 року вони взяли під арешт лідерів організації, зокрема Степана Бандеру та Ярослава Стецька, яких у січні 1942 року вислали до концентраційного табору Сакзенгавзен? Після їхнього ув’язнення наступили масові арешти інших провідних членів ОУН.

Історичні слухання, які проходили 6 лютого 2008 р. і були присвячені обвинуваченням проти батальйону "Нахтіґаль", є надзвичайно підхожі для нашої дискусії. Український історик Іван Патриляк, викладач Київського університету, провів вичерпну лекцію з історії батальйону "Нахтіґаль", яка дала слухачам знамениту підставу для наукового обговорення цієї проблеми. Ця акція підкреслює потребу завжди шукати правди та уникати необдуманих тверджень, які створюють ворожість, або підсилюють стереотипи.

Отже, як ми з вами бачимо, українські історики руйнують мур брехні старої «кагебешної» команди. Хотілося б дивитися у майбутнє з оптимізмом, щоб молодь не була пасивним спостерігачем у куванні нашого національного добробуту, а розуміла наявні історичні проблеми. Адже, як не крути, а українське суспільство перебуває зараз на голках через проблематику, пов’язану з УПА. Визнання чи не визнання їх національними героями, сприйняття чи не сприйняття їхніх лідерів.

На мою думку, потрібно визначитися, хто є ворогом, а хто є справжнім національним героєм. Кому потрібно встановлювати монумент, Сталіну чи Роману Шухевичу. Прийшов час діяти.

Published on 25 October 2011