Андронік Кармелюк

Три шляхи культури

Останнім часом ми мали змогу бути учасниками трьох культурних подій

Останнім часом ми мали змогу бути учасниками трьох культурних подій, з яких кожна – зовсім різна, але всі мають одну спільну рису: глибоку турботу за Україну, за її культуру, зокрема музично-хорову, за її мову та історію, часто трагічну.

Польсько-українська тематика

Перша подія – це презентація в Конгрегаційній залі НаУКМА найновіших публікацій результатів документальних досліджень, що їх проводив відомий історик українського визвольного руху Володимир В’ятрович. Вони появилися саме вчасно, бо побачили світ до відкриття Форуму видавців у Львові і таким чином одразу здобули широкий розголос, а також відповідне визнання щодо наукової новизни у дослідженні дразливої теми – польсько-українського конфлікту на Волині в середині минулого століття. Авторові вдалося водночас оприлюднити на цю тему два окремі видання. З одного боку, під фірмою Видавничого дому КМА він видав наукову монографію «Друга польсько-українська війна. 1942-1947», а також документальний двотомник п.н. «Польсько-українські стосунки у 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА», що охоплює 472 документи, більшість яких появилися вперше. У заповненій студентами й гістьми Конгрегаційній залі КМА появу названих видань прийшли привітати відомі історики І. Ільюшин, І. Партиляк, В. Гриневич, Г. Іванущенко, президент НаУКМА Сергій Квіт, а також письменник і громадський діяч, уродженець Волині та свідок описаних подій, Євген Сверстюк.

У відповідь на виступи колег-істориків автор, між іншим, наголосив: «Найближчим часом я очікую реакцію на свою книжку від українських істориків. Книжка, власне, й писалася заради того, щоб вивести сучасні історичні дискусії на якісно новий рівень. Недарма я видав не тільки монографію, але й збірник документів, які показують, на чому базується моє дослідження – не на власних, далеких від реальності припущеннях, а з посиланням на конкретні факти».

«Із наведених мною документів видно, що конфлікт між українцями і поляками усіляко підтримувався і провокувався «совєтами» для утвердження своєї влади на цих територіях. Апогеєм війни можна вважати 1944 рік, коли бойові дії велися на території Холмщини, Волині і Галичини. На той час спостерігався ефект «кривавого доміно», коли інформація (яка часто перебільшувалася) про конфлікт в одному місці провокувала початок конфлікту в іншому. Завершальним актом українсько-польської війни стала сумнозвісна акція «Вісла», коли українців було виселено з території так званого Закерзоння. Внаслідок цього було створено кордон між Україною і Польщею у такому вигляді, в якому він існує й досі», – розповідав автор.

Дослідження В.В’ятровича, на яке давно чекали українські історики і громадськість нашої країни, щойно починає свій вхід у науковий, в тому й польський світ. Для більш позитивного ефекту результатів цього документального дослідження, а також – розчищення польсько-українських напружених стосунків через їхнє трагічне минуле, названу монографію В.В’ятровича планують невдовзі перекласти на польську мову і видати її масовим тиражем у Польщі.

Річниця книгарні «Словники-Самобранки»

Дві інші події, про які тут піде мова, мали місце того самого дня – 5 жовтня і в Києві. Перша пов’язана з 5-ою річницею невеликої української книгарні на Львівській площі. Вона знаходиться на території невеликого парку і міститься, поки що, в кіоску, але існують плани розбудувати її в нормальну функціональну кам’яницю. Відзначення проходило саме в день «Свята словника». Тому й книгарня має відповідну назву «Словники-Самобранки», яка підказує, що відвідувач може сам обирати собі книжку з багатого набору різножанрових публікацій, які йому пропонують. Але основа книгарні складають усе таки словники й довідники . Книгарня пропонує ще й широкий вибір українських книжок на мистецьку, історичну й різнопланову наукову тематику, а теж гарну дитячу літературу. Увесь цей рясний набір української друкованої продукції мають змогу оглянути й придбати для себе численні прохожі, які з різних вулиць міста сходяться до Львівської площі і проходять мимо цієї книгарні: кожен може невимушено на хвилинку зайти до тихої книгарні, щоб помилуватися або зацікавитися різноманіттям культурної книжкової продукції українських видавців, придбати книжку для навчання, для розумового збагачення або як завжди цінний подарунок.

Книгарня «Словники-Самобранки» знаходиться, так би мовити, у стратегічному перехресті низки освітніх, культурних і дипломатичних осередків нашої столиці, які розташовані поблизу. Чи це буде Театральний університет ім. Карпенка-Карого, чи Будинок художника, чи філія Економічного університету, або Художня академія, чи колишня гімназія І. П. Науменка на Ярославому Валі, де колись навчався неокласик М. Рильський, не говорячи про численні середні школи в цьому мікрорайоні Києва, або посольства Канади, Франції, Італії, Польщі та інших держав.

На святі виступали представники від влади, від Академії наук, від спеціалізованого щодо словників видавництва «Перун». Перед численними гістьми, переважно школярами і випадковими перехожими, грав військовий оркестр, декламували вірші Шевченка, Франка, Лесі Українки й Петефі студенти Театрального університету ім. Карпенка-Карого. Піднесений настрій, натхненні слова творців українського слова й лагідне осіннє сонце – все це злилося в єдиний букет гарних побажань власникам книгарні та ентузіастам української книжки, яка – ми ще раз пересвідчилися – таки не вмре, не загине.

Австралійський «Черемош» у Києві

Третя культурна подія, яка трапилася 5 жовтня, це був концерт «На крилах рідної пісні» мішаного хору «Черемош» із Мельбурну, Австралія, під керівництвом диригента Володимира Головка. Хор «Черемош», який складається зі співаків та співачок із різних хорових колективів мельборнського осередку, зокрема кафедрального хору та хору СУМу, що ними свого часу керували заслужені керівники О. Куціль та М. Костюк. У Києві хор своїм молитовним наспівом звеличив архієрейську святу літургію в патріаршому соборі Воскресіння Христового, яку очолив владика Йосиф Мілян. А концерт відбувся в історичному «Будинку вчителя», де колись засідала Центральна Рада й ухвалила Універсал про Незалежність Україну.

Київські виступи були завершенням мистецької мандрівки хору «Черемош» містами головно Західної України, звідки хористи виводять коріння своїх батьків і предків. Тому їхні виступи не можна трактувати виключно як концертні виконання пісенного репертуару, а як художній і національний вияв їхньої культурної ідентичності та пов’язаності з землею їхніх предків, а хоровий супровід літургійних відправ у храмах співучасники у храмах сприймали як глибоко молитовні вияви подяки за ласку і змогу відвідати ту землю, в якій знаходиться джерело їхньої духовності та свідомості. Хор «Черемош» виступав із великим успіхом у Тернополі, Зарваниці, Львові й Дрогобичі, в Івано-Франківську та Яремчі. Слухачі зі зворушенням та пошаною зустрічали їхні виступи й високо цінили їхній подвиг – прилетіти з Австралії на рідну Україну, щоб дарувати нам народну пісню й духовний спів, а взамін отримати наш подив і подяку як багатий на щирі почуття подарунок.

Оригінальними точками концертної програми треба вважати австралійські пісні у виконанні хору «Черемош», що їх пояснювала ведуча Марія Вировська. Вона підкреслила, що Австралія – найвіддаленіша від серця України країна, де сонце інакше ходить, ніж і Україні, де природна дуже відмінна – де барвисті квіти не пахнуть і де плахи не співають, а кричать, де Різдво святкують без снігу і натомість кожен намагається ховатися в тіні…

Свою культурну й національну місію хористи «Черемоша» з диригентом В.Головком із честю виконали: вони є громадським колективом, проявили самоініціативу і фінансову самодостатність, відвідали землю своїх батьків, самі набралися свіжої наснаги від рідного євшан-зілля, а повертаються додому з почуттям певної гордості, що виконали святий обов’язок перед пам’яттю своїх батьків й утвердилися в переконанні, що варта зберігати рідні традицію та мову навіть у чужому середовищі, несучи славу України навіть до далекої Австралії. За все це їм – слава і велика подяка.

Published on 18 October 2011