А.Г.

«Газовий» суд Януковича над Тимошенко і роль в ньому Росії

Виголошення вироку для Ю.Тимошенко Печерським судом утворило дивну й надзвичайну ситуацію для Януковича

Виголошення вироку для Ю.Тимошенко Печерським судом утворило дивну й надзвичайну ситуацію для Януковича і його команди, і водночас для Української держави, для держав Євроатлантичного простору свободи і демократії.

З одного боку, влада отримала тривалий конфлікт із демократичними країнами світу і своєю короткозорістю серйозно загальмувала процес інтеграції України до структур Євросоюзу.

З іншого боку, Росія, яка фізично відсутня у судовій розправі у Києві над своїм газовим партнером із січня 2009 року, на офіційному рівні наголошує на «антиросійській» спрямованості судового процесу проти Тимошенко, а також заперечує його виключно політичну мотивацію.

Якщо вирок залишиться без змін, Росія може збільшувати тиск на Україну на всіх переговорах у двосторонніх та й «союзницьких» питаннях, але перш за все на дуже виграшних для неї газових переговорах. А Європейський Союз у цьому випадку ймовірно буде на боці Росії з огляду на свою енергетичну залежність. Якщо ж вирок буде переглянутий або навіть скасований, то й у такому разі Росія отримає юридичну підставу для своїх претензій у тому ж таки «газовому» питанні. Тому, наприклад, Газпром Росії має тепер можливість пригальмувати переговори, очікуючи на суттєве послаблення позицій «Нафтогазу» України.

Це – реальна перемога для Путіна. І – реальна поразка для Януковича. І все це було видно ще до початку затіяного судового процесу, з мотивів політичної розправи «регіоналів» над одним із своїх незручних противників і серйозних конкурентів. Попри провальний прорахунок влади, процес над Ю.Тимошенко означає також, що для України загалом позитивні зміни цілком можливі. Але зміни настануть уже без Януковича і його «команди».

Оглядачі й політики у своїх реакціях на вирок Печерського суду чомусь мало або жодної уваги не присвячують ролі Путіна й Медвєдєва в цій політичній грі з допомогою таких стратегічних ресурсів як газ та спекулятивної ціни за нього. Суддя Кірєєв, який обмовився, що Тимошенко нібито «обдурила Путіна й Україну», сказав лише половину правди, бо ніхто не повірить, що Тимошенко могла обдурити Путіна.

Усім відомо, що енергетика стала головним інструментом у досягненні імперських політичних завдань Москви. Путін використовує енергетичну дипломатію як засіб для підняття національного статусу Росії та розширення її геополітичного впливу. Путін і члени його «команди» відкрито заявляють, що енергетичні ресурси Росії використовуються як політичний та дипломатичний інструмент для посилення російських інтересів за кордоном. Супроти деяких держав колишнього СССР Путін часто застосовує дискримінаційну політику з допомогою завищених цін. Таким чином мирна енергетика в руках Росії набирає якість політичної зброї у зовнішніх відносинах. Україна є одною зі стратегічних і найбільш вразливих плацдармів, на якому Росія випробовує енергетику для політичного тиску на курс офіційного Києва.

У внутрішній політиці України судова влада, яка підкорена донецькій «команді» Януковича й править у нашій країні «самодержавно», свідчить про те, що на ділі у нас існує напівкриміналізована і вибіркова свобода. Вона не гарантує справедливість жителям держави, а приносить більше задоволення Медвєдєву і Путіну.

Суд над Ю.Тимошенко має два компоненти – політичний та економічно- фінансовий, які тісно і, поки що, нерозривно взаємопов’язані. Але вирок для колишнього прем’єра та її особиста підприємницька й політична кар’єра показують на політичну скерованість капіталу в Україні. І коли цей капітал обслуговують ще й російські політтехнологи в Україні, то всім стає зрозуміло, чиї інтереси вони та їхні українські ставленики обслуговують нині і будуть обслуговувати завтра, на наступних українських виборах.

Такий повинен бути один із найістотніших висновків з історії судової розправи над Ю.Тимошенко – навчитися чітко відрізняти українські національні інтереси від кровних інтересів чужої держави, яка намагається всіма дозволеними і нечистими способами відрізати Україну від Заходу і навічно прив’язати її до свого євразійського великодержавного проекту.

Дух незабутньої і, поки що, неповторної Помаранчевої революції 2004 року, а не її самозвані відпоручники на владних кріслах, хіба що за нечисленними винятками, може зміцнити наш незалежницький імунітет політиків, готуватися до чергового етапу політичної боротьби за повну емансипацію від тоталітарного минулого, зрештою - зробити правильний вибір та обирати нових, правильних і національно свідомих політиків, але також незалежних та об’єктивних судів.

Published on 14 October 2011