Святослав Караванський

Хто належить до Європи, а хто ні?

Політики, які дбають про вступ України до Європейського Союзу, залюбки повторюють, що Україна належить до Європи.

Політики, які дбають про вступ України до Європейського Союзу, залюбки повторюють, що Україна належить до Європи. Так воно справді і є. Україна є частиною Європи і належить до Європи не лише географічно, але й психологічно: Помаранчева революція найкращий на це доказ.

Чи це значить, що всі політичні сили України належать до Європи?

На жаль, ні. Дехто серед цих сил далекий від Європи, як Небо від Землі.

Наприклад, деякі політичні сили України вимагають надати російській мові статусу державної. Ця вимога суперечить ідеалам ЄС.

Російська мова була державною мовою України впродовж століть, коли Україна була безправною колонією Російської імперії часів царату і часів СССР. Російські лідери вживали російську мову для дискримінації української мови, переслідуваної та заборонюваної. Боротьба за самостійність України, на ділі, була боротьбою за українську мову. Тому цілком зрозуміло, що навіть до узаконення нової незалежної Конституції, новий незалежний український уряд і всі його служби почали урядувати українською мовою. Прийнята Верховною Радою 1996 р. Конституція України узаконила це мимовільне рішення незалежних урядовців і гарантувала державний статус українській мові і більше ніякій. Це була ключова ухвала незалежної нації, переконливий знак її незалежності. Державний статус української мови не був спрямований проти інших мов, поширених в Україні, зокрема проти російської мови. Будучи протягом століть єдиною державною мовою, мовою освіти, армії та суду, ця мова досі широко поширена в Україні, але надання їй статусу державної буде політичним кроком проти української незалежності, кроком на користь промосковської “п’ятої колони”. Промосковська “п’ята колона” сподівається цим наданням упослідити самий факт незалежності України. За вимогою такого надання, стоять мрії “п’ятої колони” про повернення “золотих” часів московської окупації України і об’єднання трьох слов’янських народів в одній союзній державі під, ясна річ, патронатом Росії.

Гляньмо на факти. Партія Регіонів, підтримувана членами колишньої колоніальної адміністрації України, які є головними засновниками і активістами партії, шляхом фальсифікації волі виборців здобула владу в Одесі. І яку мовну політику вона практикує?

Одеська міська рада ухвалила, що заяви громадян до мера міста мають бути писані тільки російською мовою. Таку ухвалу міська рада ухвалила за часів, коли українська мова є єдиною державною мовою в Україні. Що ж буде “ухвалювати” ця “регіональна” рада, коли російська мова матиме статус державної, можна собі уявити з цієї неконституційної сьогоднішньої ухвали.

Влада Донецької області закрила українські школи у Донецьку та в Макіївці, всупереч протестів батьків, які вимагають забезпечити їм право вчити дітей їхньою рідною мовою.

Отже, надання російській мові статусу державної дасть колишнім московським колаборантам шанси упосліджувати та дискримінувати щойно звільнену від вікових гонінь українську мову. Відновлення мовних привілеїв колоніальних часів у демократичній країні суперечить Європейським ідеалам. Тому той, хто прагне відродити мовні колоніальні привілеї в Україні, не може належати до Європи.

Так само не належать до Європи фальсифікатори історичної правди. Високі посадовці України, які заперечують сталінські репресії в Україні, а надто штучний Голодомор 1932-33 рр. не можуть належати до Європи.

Фальсифікатори волі виборців під час президентських та парламентських виборів так само не належать до Європи.

Міністр освіти України, який заперечує сталінські злочини в Україні, скорочує вжиток української мови у навчальних закладах і розпалює міжнаціональну ворожнечу в Україні так само не належить до Європи.

Кишенькові прокурори та судді, які відкрили й відкривають політично вмотивовані справи проти керівників та активістів опозиції, не належать до Європи.

Дрібніші юридичні чиновники в областях, які, взоруючись на вищі інстанції, відкривають “дуті” справи проти місцевих опозиційних активістів, не належать до Європи.

Депутати Верховної Ради, які копіюють ухвали московської Думи про вивішування червоних прапорів задля розпалення національної ворожнечі, не належать до Європи.

Усі високі посадовці, які підігрівають етнічні тертя в Україні, не належать до Європи.

Судді та їхні закулісні натхненники, які позбавили лідерів Українського Руху Опору звання Героїв України на догоду окупантам України, не належать до Європи. Урядовці українських міст, які забороняють мирні демонстрації громадян, не належать до Європи.

Міністр внутрішніх справ України, який шле поліцаїв з кийками та сльозоточивим газом для розгону мирних зборів громадян, не належить до Європи.

Голова Служби Безпеки України, який мішається до культурних та наукових організацій і тероризує громадян, що критикують владу, не належить до Європи.

Високі достойники Україні, що замовляють убивства журналістів, які викривають їхні злочини, не належать до Європи.

Високі достойники України, які роблять все, щоб заховати злочини своїх колег, чиї чорні діла на високих постах записано на плівку, не належать до Європи.

Високопоставлені особи, які переслідують громадян, що розкривають злодіяння урядових чиновників, не належать до Європи.

Партії, які залучають таких європофобів до своїх лав і призначають їх на відповідальні урядові пости, не належать до Європи.

Це далеко не повний список недолюдків, які не належать до Європи, але хочуть мати вирішальний голос у європейських структурах.

Чи їхні прагнення пролізти до Європи здійсняться?

Чи стануть ідеали колишніх окупантів України ідеалами Вільної Європи?

Published on 12 October 2011