Андрій Тарнаруцький

Страшне слово "декриміналізація"

Страшне слово “декриміналізація”.

Страшне слово “декриміналізація”. Воно просто увірвалося останні тижні в лексикон як влади, так і опозиції. Раптово як ті так і інші відчули різку і аж до сверблячки потужну потребу гуманізувати Кримінальний Кодекс, перевівши низку прописаних в ньому злочинів у розряд проступків.

І, як ми всі уже знаємо, питання тут не у осінньому загостренні людяності. Нове слово привнесло надію з найменшими втратами вийти із ситуації з можливим ув’язненням одного з лідерів опозиції. Ситуації яка тривалий час, говорячи шаховою мовою здавалася цугцвангом для влади. Тобто коли слід ходити, але кожен з варіантів – лише погіршення позиції. Так сталося, що на кону цієї партії опинилися багато важливих речей. Як завжди, розпочнемо з передісторії. За логікою нинішніх верхів починалося все дуже вдало. Ну здавалося б – ти цар гори. Ти при владі. При цьому всі кнопки на пульті цієї влади вже натиснуті, всі перемикачі перемкнуто на повну потужність, усі педалі втиснуто в підлогу. Словом, бери і з ревом мчись до обрію світлого майбутнього, місячи гусеницями безкрайні бездоріжжя української політики. Все ніби було максимально просто. Просто бери і сажай. Мітинг? Розганяй! І все минеться. Ззаду – прикриє вірний старший брат. Не буде проблем із ним – на Заході теж вдадуть, що не помітили. Ну чому ж відмовляти собі у задоволенні побачити за ґратами головного конкурента – “леді Ю”.

І раптом усе пішло ну зовсім не за сценарієм. При чому по всіх фронтах. На східному напрямку дружбу зіпсувало знову газове питання. Так склалося, що Кремлю, вочевидь, набридла “весна народів” у Європі, коли країна за країною вибивали для себе справедливу ціну на газ. При цьому напередодні виборів! Терміново слід було здобути бодай маленьку, проте перемогу. І тут в око впала Україна, яка нарешті вийшла з куточка і скромно стала у хвіст черги за “газовою справедливістю”. Що було далі – всім відомо. Крах усіх братніх почуттів і сподівань. І нарешті слово “гідність” прозвучало з вуст Президента.

На західному напрямку теж проблеми. До цього всі реакції на згортання демократії зводилися до висловлення “стурбованості” і “побоювань”, пониженні рейтингів, ну максимум надання політичних притулків колишнім чиновникам. Це, в принципі, можна було б терпіти. Аж до арешту Юлії Тимошенко. Не знаю, як щодо України, але “леді Ю” вдалося розбудити Європу. Після хвилі уже гострих і недвозначних заяв щодо демократії в Україні, європейська спільнота вирішила просто прив’язати питання свободи Юлії Тимошенко до питання угоди про асоціацію з ЄС. Підписання угоди завершувало багаторічну тяжку працю українських дипломатів і мало б от-от бути подано на “срібній тарелі” як величезна геополітична перемога нинішньої влади. Дуже доречно, враховуючи останні україно-російські стосунки. І тут, перед самим фінішем – ультиматум: “асоціація = свобода Тимошенко”. Таке ігнорувати вже не виходить. Слід випускати. Проте як?

Тут уже включаються внутрішні чинники. Головний приз у цій партії для України – здобути бодай одну перемогу з двох можливих варіантів: а) підписати угоду про асоціацію з ЄС та ЗВТ; б) вибити у Росії нормальну ціну на газ. Ймовірних поразок значно більше. Перші два – провал згаданих двох варіантів успіху. Але до них додаються ще два: ґ) відпустити Тимошенко; д) посадити Тимошенко.

Що буває, коли відпускаєш лідера “Батьківщини” уже після того як вона побувала в Лук`янівському СІЗО показав досвід Леоніда Кучми. З-за ґрат у 2001 році вийшла уже далеко не рядовий опозиціонер, а справжній головний біль для влади. В нинішній же ситуації влада сама може реанімувати опозицію з її незаздрісного стану. Посадити Тимошенко – ті ж наслідки. Створити опозиції ікону на кшталт Гонгадзе. Ну і знову сумний досвід Кучми.

В підсумку на шальки терезів лягають дві перспективи:

І. Відпустити Юлію Тимошенко + явне погіршення позицій влади.

ІІ. Посадити Юлію Тимошенко + провал угоди про асоціацію + істотне погіршення позицій влади.

Як бачимо, другий рядок значно довший. Вочевидь, побачили це і на Банковій. Тож вирішили відпускати. Проте винайшли власний третій варіант – декриміналізація. Або просто скасування 365 статті КК, понизивши перевищення влади або службових повноважень з рангу злочинів до звичайного адміністративного проступку. Така перспектива вже була озвучена і презентована під час варшавського саміту “Східного партнерства” і під час інших нещодавніх VIP-зустрічей. Заперечень Європи такий варіант не викликав.

В самому ж законопроекті, що пройшов перше читання, ішлося не про декриміналізацію як таку, а лише про пом’якшення покарань. Замість ув’язнення – штраф. Не сплатив – тоді вже за ґрати. Таке, за задумом авторів, має чекати за цілу низку економічних злочинів, проте аж ніяк не за перевищення влади. Тобто жодна декриміналізація в цій редакції Юлію Володимирівну не врятує.

Кажуть врятувати має друге читання, коли депутати самі домалюють до президентського законопроекту необхідні поправки. Можливо. До того – маємо ситуацію, коли здавалося б стрімко наближаючись до виходу, влада різко вдарила по гальмам. І доки наближається друге читання депутати-регіонали б’ють себе в груди, розказуючи, як негарно що-небудь декриміналізувати під одну особу. Депутати-опозиціонери – скромно мовчать. Парадокс.

Цілком очевидно, що перед останньою спробою розрубати “гордіїв вузол” у справі Тимошенко взято тайм-аут. В політиці таке робиться для додаткових перемовин. Питання “з ким?” і “для чого?”. Варіантів знову ж є де кілька.

По-перше, цілком реально, що можлива відсидка Юлії Тимошенко – не єдина проблема у підписанні угоди про асоціацію з Євросоюзом. І питання звільнення “леді Ю” втрачає свою актуальність.

По-друге, не слід виключати можливість переговорів із самими опозиціонерами про умови звільнення їх лідера. Якщо відпускати, то не просто ж так! Звичайно, йдеться не про кеш (хоча й такого варіанту виключати не можна). А от чи не йдеться про гарантії владі у вигляді нового формату стосунків цієї самої влади з опозицією? Побачимо незабаром.

Ну і по-третє, досі невідомо про що домовився Український президент з Путіним та Медвєдєвим під час останньої зустрічі. Можливо прозвучали аргументи, які не тільки змусили замовкнути гаранта про відстоювання прав у суді, а й дещо серйозніше? Побачимо по тому, як різко найближчим часом смикнеться зовнішньополітичний вектор країни. І в яку сторону.

В будь-якому разі чекати залишилося не довго і відповіді скоро спливуть самі. Головний парадокс криється зовсім не в цьому.

Ситуація з “персональною декриміналізацією” не здивувала нікого, а навпаки – викликала піднесення. Хоча мала б викликати шок.

Спершу, правда, шокувала позиція самої європейської спільноти. Звісно, всі висновки щодо стану свободи і демократії в цій країні справедливі. Звісно, процеси над Тимошенко і Луценко та ін. політичні, при цьому влаштовані з показово “сокирною витонченістю”. У своїх оцінках всі європейські посадовці і політики говорять речі очевидні. Вони праві. Однак, в той час, коли ці процеси незавершені, звучить це таким чином, ніби українській Феміді сказали: “ти ж все одно проститутка – обслужи ще й цього клієнта. Що тобі шкода?” Приблизно так сприймається наша юстиція на Заході. І саме такою мовою заговорила з нами цивілізована Європа. А це вже сигнал.

Почули цей сигнал чи ні у нас, проте пішли ще далі. На кону ліквідація ледь не цілого правового інституту задля короткострокової політичної вигоди (або відстрочення втрати). В принципі, що в Україні не задумуючись здатні зробити з національним правом ми вже показали на прикладі Конституції. Проте і цього разу – не абищо. VIP-декриміналізація на замовлення! Новинка сезону! Цього разу контрабанда і перевищення влади. Що далі? Вбивства чи зґвалтування?

До нових парадоксів.

Published on 10 October 2011