Юлій Хвещук

Бензин, Китай і казахські комуністи

Казахстан - друга країна з-поміж пострадянських за рівнем видобування нафти.

Казахстан - друга країна з-поміж пострадянських за рівнем видобування нафти. При цьому він відчуває серйозний дефіцит бензину на внутрішньому ринку. В Казахстані три нафтопереробні заводи, два з яких повністю і один наполовину належать державі. Існуючі НПЗ можуть переробляти до 14,5 млн. т сировини на рік, однак цього недостатньо. Можливо, для покриття власних потреб країни якось би і вистачало. Але роздрібні ціни на моторне паливо, регульовані урядом, в Казахстані нижчі, ніж у Росії А це означає масоване «вимітання» його з АЗС на територію «партнера» по Митному союзу.

Літній дефіцит палива спровокував зростання цін на пально-мастильні матеріали і позначився на прискоренні інфляції. Влада прогнозувала, що в 2011-2015 рр. інфляція буде перебувати в межах 6-8%. Однак в січні-серпні 2011 р. інфляція збільшилася до 8,5% у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.

Казахстан планує до кінця 2014 р. завершити програму вартістю $ 4 млрд. з модернізації заводів в надії забезпечити внутрішній ринок усіма видами нафтопродуктів, крім моторних масел. Тим часом проблему потрібно вирішувати вже, і країна розраховує на допомогу сусідів, але хоче її диверсифікувати, щоб знизити залежність від імпорту з Росії. З огляду на масштабність завдання, Астана сподівається зрівноважити Москву Пекіном.

Міністр нафти і газу Сауат Минбаєв заявив, що країна планує купити ще 50 000 т бензину в Росії і вивчає можливість толінгу з Китаєм (постачання своєї нафти на переробку, з доставкою готової продукції назад). Казахстан постачає нафту в Китай по трубопроводу Атасу-Алашанькоу і оператор, китайська держкомпанія Китайської національної нафтогазової корпорації (CNPC), очікувала поставок в обсязі 10 млн. т. Зараз ведуться переговори про можливість додаткової поставки 1,0-1,5 млн. т сирої нафти на китайський Душаньцзінський завод із зворотнім завезенням високооктанового бензину.

Назарбаєв може розраховувати на розуміння зі сторони Пекіну. Нещодавно Астану відвідував У Банго - голова комітету Всекитайських зборів народних представників КНР, зустрічався з головою Сенату парламенту Кайрат Мамі. Обоє дружньо стверджували про зміцнення партнерства між двома країнами. Аж раптом казахстанська влада дозволяє собі різкий антикомуністичний крок.

Наприкінці червня 2011 року Комуністична партія Казахстану та опозиційна незареєстрована партія «Алга» («Вперед») оголосили про об'єднання в «Народний фронт» («Халик майдани»). Прокуратура Алма-Ати порушила адміністративне провадження щодо першого секретаря ЦК Компартії Газіза Алдамжарова за участь у незареєстрованому об'єднанні. 4 жовтня спеціалізований міжрайонний адміністративний суд Алма-Ати прийняв рішення призупинити діяльність КПК на півроку, та оштрафувати її лідера. Алдамжаров одразу заявив, що це позбавляє комуністів можливості участі в дострокових парламентських виборах, які можуть бути оголошені найближчим часом. Звичайно, він подаватиме апеляцію, але відверто вважає це марною справою.

Ідейний соратник, голова партії народних комуністів Владислав Косарєв з почуття солідарності висловив своє обурення. Він вважає це серйозним ударом по всьому комуністичному руху Казахстану та натяком усім «незгодним» - хто буде показувати зуби, той буде під забороною.

Зі сторони влади, натомість, пропагується інша версія. Існуюча Комуністична партія не має жодного відношення до структури, яка створювалася комуністами в 90-х роках. КПК потрапила під політичний і економічний вплив саме незареєстрованої партії «Алга» і перетворилася на політичний інструмент її лідера - опального олігарха Мухтара Аблязова (із традиційними «екстремістськими завданнями»: дестабілізація обстановки, розпалювання соціальної та політичної ворожнечі і т. д.). Члени «Алга» вирішили увійти до складу КПК для участі у майбутніх виборах до парламенту. Знаючи про це, «органи» пильно стежили за діяльністю Алдамжарова, і просто зафіксували реальне правопорушення.

А хто ж такий сам Алдамжаров? Політичну кар'єру він почав в роки перебудови на посаді першого секретаря райкому (пізніше – і обкому) Компартії Казахстану (1987-1990 рр.). Згодом - голова обласної ради, займав відповідальні пости у Верховній Раді та Адміністрації Президента. Зненацька він змінює статус «лояльний державний діяч» на «опозиційний політик» і опиняється на посаді голови виконкому Республіканської народної партії Казахстану. Дивним чином, відразу ж, в 1999 році там відбувається розкол (одним з ініціаторів та організаторів якого однопартійці вважають саме Алдамжарова). Рейтинг падає, і напередодні парламентських виборів РНПК перестає становити будь-яку серйозну конкуренцію провладній Партії національної єдності.

Алдамжаров спокійно щезає з політичної арени і пірнає у бізнес. Та його екскурсія з кабінетів влади до табору опозиції чомусь не викликала роздратування. В березні 2003 року він призначений Надзвичайним і Повноважним Послом в Республіці Білорусь, за сумісництвом виконуючи обов'язки Постійного представника Казахстану при статутних органах СНД.

В 2008 році вже колишній посол знову різко змінює орієнтацію і позиціонує себе не просто як опозиціонер, але й як затятий прихильник комуністичних ідей. Він відновлюється в рядах Компартії і практично моментально у червні цього ж року на Пленумі ЦК КПК обирається секретарем ЦК. А на квітневому Пленумі в 2010 році - першим секретарем ЦК.

Тут слід зробити невеликий відступ. Нурсултан Назарбаєв очолює Казахстан з 22 червня 1989 року, коли був обраний першим секретарем ЦК Компартії Казахської РСР. Від 1 грудня 1991 року він - президент країни. Комуністична партія Казахстану, заборонена після путчу в серпні 1991 року, в 1994 році отримала дозвіл на реєстрацію і розгорнула досить активну опозиційну діяльність. В січні 1999 р, на чергових виборах президента (де, зрозуміло, переміг Назарбаєв з результатом 79,78%), єдиний опозиційний кандидат, представник КПК Серікболсин Абдільдін отримав чимало - 11,7% голосів. В серпні 2007 р., на парламентських виборах перемогла провладна партія «Нур Отан», здобувши 88,05 % голосів. Інші просто не здолали 7-відсотковий бар’єр. Але головний комуніст Абдільдін продовжував вперту боротьбу проти Назарбаєва, послідовно виступаючи проти будь-якої ідеї президента. Здавалося б, «непарламентський» статус КПК мав би задовольнити та заспокоїти. Однак люди, що концентрують в своїх руках практично необмежену владу, з роками перестають терпляче ставитися навіть до тих опонентів, які жодної реальної загрози не представляють.

Отож, очоливши КПК, Алдамжаров одразу припинив практику перманентної критики Назарбаєва. Він, на відміну від Абдільдіна, не виявляв агресивності та активності понад необхідний мінімум для продовження позиціонування КПК як опозиційної сили. Отримавши в 2010 році офіційний титул «Ел Баси» («Лідер Нації»), 3 квітня 2011 року на президентських виборах Назарбаєв вкотре переміг (понад 95%). Комуніст Жамбіл Ахметбеков набрав лише 1,4% голосів і посів третє місце.

Тепер ось-ось оголосять дострокові парламентські вибори (до нижньої палати – мажлісу). І «нерозважливість» Алдамжарова взагалі прибирає КПК з виборчих перегонів. Цікаво, що головний комуніст подбав і про підрив популярності КПК, оскільки його дії цілковито суперечили партійній ідеології. Його офіційні погляди на радянську історію і радянське минуле різко відрізняються від прийнятих у комуністичному середовищі. Так, в 2010 році на курултаї казахів він піддав різкій критиці радянський період в історії Казахстану, назвавши СРСР імперією, а положення казахського народу в радянську епоху охарактеризував як трагічне, колоніальне. На тому ж курултаї лідер Компартії наполегливо проводив думку про пріоритет казахів перед іншими народами, що живуть в країні. Згадані вже «народні комуністи» партії Косарєва, як і КПРФ Зюганова, підтримують ідею Митного союзу - Алдамжаров публічно є лютим супротивником входження Казахстану туди. Як результат – КПК стрімко втрачає підтримку тих літніх громадян, які все ще відчувають ностальгію за СРСР, комуністичним минулим, і, традиційно, становлять основу електорату компарій у всіх пострадянських країнах.

А чи не є Алдамжаров таким собі «націонал-комуністом», у котрого національний елемент переважає партійно-ідеологічний? Навряд чи. Якщо послідовно переглядати пункти його біографії.

Здавалося б, злість на «своїх» комуністів переважила, і розбещений владою, підстаркуватий Назарбаєв поставив під загрозу таку необхідну для країни угоду з комуністичним Китаєм. Так, переважила. Але загроза не виникла. Пекін давно перестав страждати маніями «Всесвітніх Інтернаціоналів», які одвічно витали в головах очільників КПРС. Китайські товариші послідовно будують свій, «мононаціональний комунізм». І керуються що в політичній, що в економічній сферах своїми, китайськими інтересами. Зрідка демонструючи на міжнародній арені якісь вияви ідейної солідарності з побратимами з інших країн (лише коли це з якихось міркувань їм вигідно). Тому, маючи можливість міцніше економічно закріпитися в Казахстані, ще й в якості противаги Росії, Пекін просто не розгледить важкого становища казахських соратників.

Published on 10 October 2011