Іван КІЛИК

ВР: Вольєрна Рада

Недаремно українці давно порівнювали Верховну Раду з цирком, і не лише тому, що обоє під куполом.

Недаремно українці давно порівнювали Верховну Раду з цирком, і не лише тому, що обоє під куполом. Причин для такого колоритного порівняння було вельми достатньо, і часами було би навіть дуже смішно, якби, як то кажуть, не було так сумно…

Віднедавна основним ідолом (не)української влади стало магічне прагнення стабільності. Новомодні впливи заразили і парламент – він просто дивує своєю стабільною деструктивною функцією і нахабним паразитуванням на тілі України. Остання модна витівка – височезний паркан, який з’явився невідомо звідки і невідомо як – принаймні, для Литвина. Хоча вдавати дурника перед телекамерами цьому персонажу вдається аж надто віртуозно – що зробите, багатолітній досвід…

Отже, паркан. І це не просто елемент художнього кування чи якась господарська необхідність. Це символ, і символ настільки яскравий, що супроводжуватиме парламент до його останнього дня. Це символ прірви, нездоланної межі між народом і його обранцями. Це демонстрація відмежування від інтересів, проблем, прагнень, надій суспільства, яке власне й утримує відокремленців; це показ цинічно-вишуканої зневаги до якихось там українців і до їх такого дивного і дуже невчасного бажання творити свою національну державу. З висоти і простору сесійної зали їм, депутатам, здається, що вони вже майже на небесах, практично за п’ять хвилин від раю – а тут якісь виступи, протести, суєта… І коли дрімота на робочому місці малює їх у сновидіннях ледь не зі святим ореолом – раптово тривога, термінова евакуація в туалет, нервові зривання тремтячими руками депутатських значків… До речі, знаєте чому втікали саме в туалет?

А тепер паркан. Зі сторони виглядає дуже колоритно: велика будівля, перед якою простора площа, обнесена високим парканом. Що нагадує? Особисто в мене одна асоціація: вольєр. Великий вольєр для породистих, жирних, дресированих і диких друзів людини. А паркан як запорука того, що вони нікого не зможуть ні покусати, ні втекти. Бракує лише належної таблиці-попередження – щось на кшталт «Обережно! Злі депутати! Не підходити ближче 10 м!». Щоб не покусали руки, які їх кормлять.

Жарти жартами, але констатація очевидна: депутати юридично українського парламенту показово і принципово не мають і не хочуть мати нічого спільного з українським народом. Більше того: їх власна самозакоханість і нехтування своїм безпосереднім обов’язком – служінням Україні – досягла свого апогею і вже відверто рекламується.

Коментарі тут і справді зайві. Лиш варто пам’ятати, хто справжній володар вольєра – його різношерсті утриманці чи таки господар. А він може і гицлів запросити…

Published on 9 October 2011