Юлій Хвещук

Правозахист від Могильова?

В міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова пішла чорна смуга.

В міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова пішла чорна смуга. То його спецпідрозділ відлупцювали літні ветерани-афганці, то не вберегли Табачника від ритуального штурхана букетом. Єдиний успіх – «мужнє» вилучення «Беркутом» партії футболок «Спасибі…». Хоч щось вдалося. А тут ще й справжні бойові дії в Одесі.

12 співробітників МВС влаштовують засідку на кілера, але виявляються «неготовими» до того, що вбивця зі «соратниками», ще й озброєний гранатами та автоматичною зброєю. В результаті перестрілки загинули двоє міліціонерів, четверо - поранені, двоє з них - у важкому стані. З трьох злочинців – один поранений. Всім вдалося втекти. Їх знову вистежили і оточили в готелі. Правда, одному вдалося таки знову вислизнути. Чотиригодинна спецоперація, в результаті якої двоє злочинців загинули. Далі взагалі важко розібратися, де правда, де вигадка. Журналісти стверджують, що готель просто розстрілювали з гранатомета, побоюючись нових втрат при штурмі, а пізніше там виявили чотири трупи. Могильов про гранатомет мовчить, але запевняє, що трупів «лише» два. Це – не Північний Кавказ. Це – Україна, Одеса. А ось Могильов, схоже, уявив себе Путіним, і замість дбати про бойову підготовку спецпідрозділів МВС, готовий розстрілювати злочинців хоч із артилерії.

Та звідки візьметься бойова підготовка, коли «Беркут» посилено вправляється у протидії «масовим безпорядкам», а тренується то на афганцях (неприємний, болісний досвід), то на опозиції. Але й тут вишколу бракує, і міліція без вагань застосовує сльозогінний газ. Вже навіть не приховуючи цього.

Так, в День Незалежності міліція застосувала проти мирної акції спецзасоби індивідуального захисту «Кобра-1». Спочатку керівництво МВС заперечувало цей факт, стверджуючи, що боєць спецпідрозділу бризнув дезодорантом (мабуть, прихопив на роботу на випадок, якщо спітніє). Проте, після проведеного журналістами «Української правди» розслідування, міліція змушена була визнати факт застосування "Кобри-1", але – відповідно до Закону «Про міліцію». Натомість останніми днями «Беркут» активно застосовує сльозогінний газ проти прихильників Тимошенко, які пікетують будівлю Печерського суду. І вже не вигадуються жодні байки про якийсь міфічний засіб вік комарів, наприклад.

Тим часом МВС оголосило тендер на закупівлю: 800 пристроїв для розпилення сльозогінного газу, партії патронів у кількості понад 17 тисяч штук 12-го калібру, споряджених картеччю несмертельної дії, стільки ж патронів, споряджених кулями травматичної дії, а також боєприпасів та вибухових пристроїв. Що ж, адекватна підготовка до бойових дій. Якщо зі злочинцями якось не складається, пора зайнятися власним народом?

Незабаром народне невдоволення може перерости межу кількох тисяч протестувальників, з якими міліція ще здатна дати раду. Могильов розуміє і це, і те, що його «військо» не надто надійне саме у протистоянні з соціальними протестантами, а не політичною опозицією. Адже скільки тих самих афганців, чорнобильців служать в міліції, скільки у них батьків – пенсіонерів, скільки їхніх дітей плюються на освітянського міністра. Тому Могильов заздалегідь попереджає – фінансів бракує. Треба і спорядження оновити, і совість підлеглих спробувати обміняти на зарплати та премії. Цікаво, якщо влада таки обмежить соціальні пільги, але знайде чергові мільйони на самооборону (МВС, тобто), який екзамен на витривалість влаштують афганці «Беркуту» наступного разу?

Жорсткість дій міліції при придушенні протестів зростає. І зростатиме, з одного боку, під тиском вимог влади «встановити порядок», з іншого – через очевидну безкарність свавільників у пагонах. Отже, і можна, і треба погуляти з кийком і балончиком. «Нам» можна все. Здавалося б, так. Та не завжди.

В ніч з 3 на 4 вересня 2011 року в селі Семиполки на Київщині після бійки з майором міліції чоловік прострілив йому живіт. Потім міліція влаштувала каральний рейд на село, люди розповідали про масові побиття, погрози. Але… Майор помирав у людному місці більше години. Помер від втрати крові. І ніхто не викликав «швидку» чи міліцію, не перев'язав рани. Натомість усім селом скидалися на адвоката для свого односельчанина.

Зі службовою діяльністю вбитого міліціонера повинна б розібратися прокуратура. Але, дивлячись на його тіло, вочевидь, ніхто з мешканців Семиполків не бачив у ньому «правоохоронця». Такий самосуд, мовчазно схвалений місцевою громадою – не метод. Вбивство є вбивство. Але це – сигнал, тривожний дзвінок і МВС, і всій владі.

Українці позбулися страху перед автозаками, щитами, кийками і сльозогінним газом восени 2004 року. Тоді влада зрозуміла це і не ризикнула. Тому що у випадку кровопролиття на Майдані довелося б підраховувати не бюлетені в третьому турі, а кількість покараних народними, вуличними судами. А там адвокатів не передбачено.

В теперішньої «регіонади» потрохи втрачається почуття реальності. Опереточність та маргіналізація опозиції, апатія більшості суспільства переконують її, що повторення Майдану неможливе, а навпаки, можливо повернути українців до попереднього стану заляканих, понурих істот, які тішаться, що у них відбирають «не все». Але при цьому не усвідомлюється, що сміх вже давно вбив страх в українцях, які сьогодні тішаться з недолугої влади, безпорадної міліції. Забувається, що події 2004 року – це не результат «титанічної» праці опозиції, а вибух народного обурення.

Якщо систематично порушуються законні права людей – повинні втрутитися правоохоронці. Якщо вони не втручаються, або ж самі брутально порушують права громадян – залишається остання надія на правозахист. На право особисто захистити своє власне право на життя, здоров’я.

Отруєння наривом «регіонади» всього українського організму потрохи доходить до критичної межі. Хотілося б, щоб він луснув сам, без хірургічного втручання. Якось не хочеться бачити Україну «такою» в новинах CNN.

Published on 3 October 2011