Переклад Володимира Нерівного

Фашистська Росія?

Не минуло і кількох годин по тому, як в Норвегії 22 липня сталося криваве бомбу-вання зі стріляниною, що вчинив Андерс Брейвік, ультранаціоналістичне підпілля Росії зайшлося у мерзенній хвалі.

Не минуло і кількох годин по тому, як в Норвегії 22 липня сталося криваве бомбу-вання зі стріляниною, що вчинив Андерс Брейвік, ультранаціоналістичне підпілля Росії зайшлося у мерзенній хвалі. На сайті vkontakte.ru, російська аналогія Facebook, принаймні 10 груп користувачів, у кожній сотні учасників, схвально відгукнулися на таке стверджен-ня: «Брейверік герой білої раси». Одним шанувальником був Алєксандр Бєлов, засновник правого екстремістського руху проти нелегальної імміграції (ДПНІ), який було забороне-но урядом Росії на початку цього року. «У Росії є тисячі невдоволених людей, охочих взя-тися за зброю і зробити щось реальне... охочих стати воїнами у священній війні», – сказав Бєлов виданню NEWSWEEK, прославляючи норвезького терориста як «ефективного дія-ча».

Як виявила трагедія у Норвегії, параноїдальні та люті настрої можуть ховатися і у найспокійніших, найбільш процвітаючих країнах. Проте ракова пухлина ультранаціоналі-зму знайшла собі особливо родючий живильний ґрунт в розчаруваннях та образах моло-дих росіян. Бєлов стверджує, що передбачав майбутнє своєї країни ще в серпні 1991 року. Манежна площа, в тіні Кремля, була вщент залюднена росіянами, що святкували несподі-ваний крах радянського комунізму; для більшості, цей вечір визначав народження демок-ратії в Росії. Проте Бєлов, який був там з другом і розповсюджував брошури антисемітсь-кої організації «Пам'ять», каже, що він побачив щось ще. «Ми знали, що ці ліберали про-грають,» – каже він. – «І що їхня поразка буде живити наше зростання – зростання правих сил».

Двадцять років по тому, принаймні половина цього апокаліптичного уявлення збу-лася. Ліберали в Росії справді програли; Росія зараз керується авторитарною клікою ко-лишніх співробітників КДБ. І Бєлов також мабуть точно передбачив тріумф правих екст-ремістів. На перший погляд, десятиліття високих цін на нафту принесло пересічним росі-янам підвищення рівня життя та подобу політичної стабільності. Але навіть найближчі союзники Кремля побоюються, що коли ціни на нафту зрештою спадуть і потік легких грошей знизиться, то може розкритися потворна реальність розлюченої фашистської Росії.

Країна отримала тривожний сигнал наприкінці минулого року. Впродовж кількох жахливих годин у грудні, історія, здавалося, пройшла повне коло на Манежній площі, ко-ли 5000 розлючених юнаків шаленіли в центрі Москви, піднімаючи руки у гітлерівському вітанні і скандуючи «Зіг хайль!» Деякі належали до правого крила ДПНІ Бєлова, інші були фанами футбольного клубу «Спартак», розлюченими загибеллю одного з своїх членів в бійці з ватагою темношкірих іноземців. «Росія для росіян!» – волали демонстранти і кида-ли петарди. Міліціонери для приборкання заворушення, які бігли занадто повільно, були схоплені й побиті. Коли настала ніч, бунтівники відступили в метро, де вони шаленіли весь вечір, побивши сотні іноземців та зарізавши насмерть двох робітників-узбеків. «На-ступного разу ми візьмемо мавзолей Леніна», – пообіцяв один молодик з ДПНІ. – «І ми викуримо тих зрадників з Кремля».

Російська історія характерна силою-силенною насильства на расовому ґрунті, від єврейських погромів за царів, до виплесків ультранаціоналізму, які супроводжували роз-пад Радянського Союзу. Але є підстави вважати заворушення на Манежній площі подією, що змінює правила гри, яка могла б сформувати політику Росії на довгі роки. Злидні та безробіття підживлюють ксенофобію, яка завжди на поверхні російського суспільства. Хоча зростаючі ціни на нафту та продукти металургії потроїли ВВП Росії наприкінці 1990-х років, разюче процвітання деяких росіян зробило життя ще тяжчим для 30 відсот-ків людей, які залишаються за межею злиднів. Напруженість подвоюється абсолютною недовірою, що переходить у ненависть, яка відчувається на всіх рівнях, до корумпованої міліції, посадовців і влади в цілому. І, здається, немає нікого більш обуреного недоліками країни, ніж покинута генерація, яка зросла в пострадянській Росії.

Це гримуча суміш, яка змушує деяких із щонайвірніших прихильників Кремля щи-ро боятися. «Становище нагадує те, що було під час Веймарської [Республіки]: наявність нульової державної ідеології, глибокого соціального дисбалансу та загальної слабкості державних інститутів», – говорить Сергій Марков, депутат Держдуми з провладної партії Кремля «Єдина Росія». – «Наш режим боїться». Марков був одним із провідних ідеологів Кремля протягом більшої частини останнього десятиліття, тому, коли така людина, як він, що володіє конфіденційною інформацією, починає говорити про Веймар – хитку демокра-тію в Німеччині, яка передувала приходу Гітлера у 1933р. – це тривожний знак. Насправ-ді, проте, зростання буйних расистських настроїв в Росії заохочувалось кремлівськими політиканами, які бавляться з націоналістичною ідеологією та заполітизованими молодіж-ними угрупованнями. І також очевидно, що Кремль, замість того, щоб прагнути усунути хвилю ультранаціоналізму, робить все можливе, щоб кооптувати цей рух.

Лідерів Росії пройняв мороз від того, що вони були свідками молодіжних демокра-тичних протестів, які скинули уряди в Україні та Грузії в 2003-04рр. Відтоді Кремль при-діляє велику увагу створенню власного одомашненого молодіжного руху, з навіяними іде-ями про велич Росії і готовністю бути мобілізованими, щоб вийти на вулиці за наказом президента в разі «помаранчевої революції» на київський кшталт. Але в процесі, кремлів-ські «політтехнологи» мимоволі навчили покоління кадрів знатися на темних мистецтвах підбурювання загалу молоді, організації демонстрацій, маніпулювання пресою та укла-дання угод з владою. «Стурбовані загрозою з боку Заходу, ми розширювали права та мож-ливості молодіжних сил антипомаранчевої революції», – говорить Марков. – «Але ми не очікували на те, що «біла революція» [тобто, зростання ультранаціоналізму], обернеться на реальну загрозу для цього режиму».

Слід ясний. Розслідування видання NEWSWEEK викрило, що багато хто з органі-заторів екстремістських націоналістичних груп сьогодення знають своїх спеців як «комі-сарів» з фінансованих Кремлем молодіжних угруповань «Наші», «Йдемо разом» та «Мо-лода гвардія». 21-річний Сергій Кравцов лише один такий приклад. Як член «Наших», найбільшої з громадських організацій Кремля для молоді, він доріс до посади заступника начальника ідеологічного відділу угруповання. Проте минулого року він закінчив Мос-ковський державний текстильний університет і був вражений, виявивши, що всі текстиль-ні фабрики в регіоні закриті, і майже немає надії на їх повернення до роботи в найближ-чому майбутньому. Різко відцуравшись від «Наших» за безвольність та перебування «під ногами у Путіна», Кравцов пристав до ДПНІ Бєлова, який він зараз вважає правдивим ви-разником сподівань Росії.

Щодо ідеології, то перехід Кравцова був аж ніяк не гігантським стрибком. Багато догм «Наших» частково збігаються з догмами організації Бєлова: прихильників навчають, що Захід наполегливо прагне підірвати Росію, і що Росія є твердинею проти ісламського тероризму. По суті, провладні кремлівські угруповання молоді відрізняються від ультра-націоналістів лише своїми визначеннями: чи починаються небезпечні «іноземці» всереди-ні Росії чи за межами її кордонів. Насправді, іноді їхні відгомони нацистської Німеччини бувають просто шокуючими. Візьмемо, наприклад, найновіший створений Кремлем моло-діжний рух, «Сталь» (російське слово сталь, яке також надихнуло народженого в Грузії Йосипа Віссаріоновича Джугашвілі прийняти псевдонім Йосипа Сталіна), чиї вісім «Запо-відей честі» містять в собі приголомшливу схожість з «10 заповідями» націонал-соціалізму Йозефа Геббельса.

На початку царювання Володимира Путіна ідеологи Кремля вигадали те, що вони назвали «керованою демократією». Всі прийнятні політичні угруповання, від ручних ко-муністів до офіційно дозволених лібералів, будуть зібрані в один великий оркестр, який буде керуватися Кремлем. Всі всередині нього матимуть місце в Думі, службову квартиру, синекуру (платня незалежно від виконання обов’язків), машину з водієм. А ті, хто відмов-ляться грати разом, будуть безжально розчавлені. Ця кампанія продовжується до сьогодні: на початку літа цього року Кремль зробив все можливе, щоб отримати ліберальну підтри-мку, поставивши вірного собі олігарха, металургійного мільярдера Михайла Прохорова, головою ліберальної партії ручної опозиції під назвою «Правоє дєло».

Лідери Росії зробили аналогічні зусилля, щоб одержати перемогу над ультранаціо-налістами країни. Як каже Бєлов: «Якщо Кремль не зможе знищити [ультранаціоналізм], то постарається його очолити.» У березні влада продовжила офіційну пропозицію про співпрацю з ультранаціоналістичною партією, відомою як націонал-демократи. Офіційна політична платформа цього громадського угрупування – це плутанина антиістеблішмент-ської риторики, проте його головна мета проста й очевидна: зупинити «ісламізацію Росії» та припинити імміграцію народів Кавказу до європейської частини Росії. Голова націонал-демократів Дмітрій Фіактістов, хоче, щоб були створені «етнічні райони чистих росіян» так, щоб народи Росії могли бути сегреговані, як ізраїльські євреї з палестинцями на За-хідному березі. «Ми домовилися про співпрацю з Кремлем», – каже Фіактістов, який на-звав Андерса Брейвіка «генієм» після тієї навіженості в Норвегії.

Минулого тижня Кремль запозичив ще одну сторінку зі старої п’єси, відкликавши додому свого нинішнього посла у НАТО Дмітрія Рогозіна для нового призначення. Вісім років тому він створив ручну, офіційно дозволену націоналістичну партію, і зараз Кремль хоче, щоб він повторив цей трюк. «Ідея боротьби за права етнічних росіян буде рости», – віщує Рогозін. – «Держава робить не достатньо, щоб розв’язати цю проблему». Він натя-кає, що його відроджена партія, Конгрес російських громад, буде возз’єднана з партією Путіна «Єдина Росія». А проте, громадські угруповання, які відмовляються від патронажу та контролю Кремля, як ДПНІ Бєлова, проголошуються поза законом і за їхніми лідерами встановлюється стеження.

Державна політика з проблем ультранаціоналістів була запроваджена не ким ін-шим, ніж самим Путіним: ставитися до них з повагою, і старатися їх перемогти. Після грудневих заворушень на Манежній площі Путін на могилі Єгора Свиридова вшанував пам’ять цього лідера футбольного фан-клубу, який був застрелений під час бійки на расо-вому підґрунті. Потім прем’єр-міністр закликав зробити суворішими закони про реєстра-цію іноземців. Задум був очевидним: справжній чоловік Путін поділяє біль втрати з вболі-вальниками і безумовно пов’язує це вбивство з проблемою імміграції.

Правозахисна система Росії виявила дивовижну стриманість у своїй боротьбі з уль-транаціоналістичними порушниками закону. Після заворушення на Манежній площі лише троє затриманих отримали короткострокове ув’язнення. Один провів три дні за ґратами, інші двійко – лідер угруповання «Слов’янська Сила» Дмітрій Дємушкін та керівник орга-нізації ДПНІ Владімір Тор, кожен отримав по 15 діб. В той же час міліція затримала понад 200 осіб з темною шкірою по тому, як Федеральна міграційна служба наказала застосу-вання суворих заходів до «іноземців, що тиняються». Відомий блогер Олег Кашин хитає головою на поблажливість, з якою поставилися до бунтівників з Манежної площі. «М’яко, м’яко, було тим способом, в який влада відреагувала на те, що, виявилося найбільшою ак-цією протесту за останні роки», – каже Кашин, який ще й досі не оговтався від жорстокого побиття, якому піддався у листопаді, либонь за те, що щось написав. Невідомі нападники скалічили руку, якою він пише, зламали щелепу та обидві ноги. Бандити навіть не намага-лися забирати у нього гаманець.

Лідери крайніх правих угруповань, у яких брало інтерв’ю видавництво NEWSWEEK для цієї статті, весь час вихвалялися тим, що у них є впливові друзі в право-охоронних органах. «У нас є союзники в армії, міліції і серед ФСБ», – каже Дємушкін зі «Слов’янської Сили», відомої за російськими ініціалами угруповання: СС. Для деяких правих бандитів цей зв’язок виходить за межі простої дружби. Скінхеди були сфотогра-фовані, як вони сприяли міліції на демонстраціях та як били опозиційних протестантів. І були натяки на ще більш зловісні зв’язки. Скінхед на ім’я Максим Васільєв, псевдонім «Адольф», був заарештований в березні 2009 року з 12 іншими членами ультрабуйної на-ціонал-соціалістичної організації за серію з 27 вбивств на підґрунті ненависті. Було вста-новлено, що у Васільєва на банківському рахунку понад 6 мільйонів доларів, але він за-надто рано вмер, щоб сказати прокурорам, де отримав ці гроші. Він був знайдений незаба-ром по тому з перерізаними венами у камері міліцейської управи в Москві.

Ультранаціоналісти також говорять про збройний конфлікт. Минулої зими видав-ництво NEWSWEEK, відвідало тренувальні навчання за 40 кілометрів від Москви за учас-тю десятка членів «Слов’янської Сили» у білому зимовому камуфляжному спорядженні та масках. Їх тренером був Дмітрій Бахарєв, колишній прокурор, який продемонстрував фа-хову майстерність володіння ножем і влучне стріляння з автомата Калашникова та пісто-лета Макарова. «Весь час не припиняйте рухати ножем в обличчя, печінку, шию», закли-кав він. – «Один, два, три удари – за всіх наших друзів у в’язниці!» Один член СС, 23-річний Віталій Курильов показав свої груди з витатуйованим нацистським гаслом СС: «Моя честь вірність.» Він каже, що пристав до цього угрупування тому, що «агресивні ім-мігранти з Північного Кавказу» беруть до своїх рук керування його околицями на півночі Москви. Путін та президент Дмітрій Медведєв «справжні фашисти», – каже він, – «засто-совують силу проти російських патріотів і дружать з Північним Кавказом та Заходом».

Проте проблема наростає і навколо Північного Кавказу. Ведуться бої, як доповіда-ється, між корінними народами регіону та козаками – нащадками російських кріпаків, що втекли, яким дозволили жити вільно в обмін на охорону кордонів країни. Різко зросла кі-лькість злочинів на ґрунті ненависті та масових бійок в південному місті Ставрополі, де за останні шість місяців вибухали бомби в двох громадських місцях. «Ми перебуваємо в ме-ншості тут, в Зеленокумську», – каже 28-річний Артем Дзига, один з восьми етнічних ро-сіян із сусіднього міста, у котрих стріляли після спроби, як вони кажуть, врятувати росій-ську дівчинку-підлітка від домагань з боку групи чеченців. – «Це війна проти російського народу за підтримки Москви».

Козачі ватажки, як Борис Пронін кажуть, що вони готуються боротися проти «Кре-мля і його антиросійської політики». Пронін стверджує, що у нього під командою понад 100 людей, і в штаб-квартирі його угрупування висять десятки бронежилетів. На недавніх вечірніх зборах в Ставрополі за участю козацьких націоналістів та отаманів (ватажки пол-ків) всі учасники були озброєні. По церковній службі опівночі єпископ Ставропольський Феофан звернувся до козачих бородатих старійшин, деякі були у одязі та штанах царської доби. «Єдиний спосіб уникнути війни на Ставропіллі – це за допомогою перевезення сюди росіян», – сказав прелат Російської Православної церкви своїй аудиторії. – «Тут очевид-ний етнічний дисбаланс».

Кремлівські прибічники кажуть, що вони вирішили зупинити ультранаціоналістів. «Ми зробимо все від нас залежне, щоб розчавити цю хворобу нашого суспільства», – каже один з найближчих помічників Путіна, який не уповноважений робити офіційні заяви. – «І ми не будемо зважати на будь-яку критику з боку Заходу в той час, коли ми робитимемо це». Присутність міліції помітно зросла на вулицях Москви, і Медведєв звернув особливу увагу, назвавши Росію «нашою багатонаціональною державою». Але багато спостерігачів побоюються, що мабуть уже занадто пізно виправляти огріхи. Павло Бардін, московський кінорежисер, чий безсторонній образ скінхедів у фільмі «Росія 88» був заборонений у за-гальному прокаті, побоюється, що Кремль зробив «жахливу помилку» у заграванні з наці-оналізмом. «Етнічні росіяни прокинулися і шукають свою ідентичність», – каже Бардін. Біда в тому, що як би не вихвалявся Путін, російська держава відчайдушно слабка. Інсти-тути демократії: вибори, дума, преса – втратили всяку довіру, методично видовбані Крем-лем. Не залишається жодної політичної системи, яка здатна приборкати гнів та агресію покинутої молоді, зображеної у «Росії 88». «Якби поміркована націоналістична партія, яка зветься «Росія для росіян» мала місця в парламенті, то було б принаймні, їх менше на ву-лицях», – каже блоггер Кашин. Замість цього Кремль продовжуватиме свою давню такти-ку стараючись кооптувати ідеологію націоналістів, схоже, не усвідомлюючи той спосіб, у який влада продовжує рухатися вправо. Якщо Путін не знайде кращого способу, то май-бутнє Росії зможе належати Бєлову, а не цим лібералам, які так наївно святкували свою свободу тої серпневої ночі 20 років тому.

Оуен Мет’ю, Анна Нємцова

Published on 31 August 2011