В. Ф. ХОЛОДНИЦЬКИЙ

Ми зродились із крові народу

Боротьба українського народу за незалежність тривала впродовж багатьох віків. Лише в кінці XX століття вона досягла своєї мети.

Боротьба українського народу за незалежність тривала впродовж багатьох віків. Лише в кінці XX століття вона досягла своєї мети. І хоча проголошення Української незалежної держави відбулося в мирних умовах розпаду радян¬ської імперії, проте сама по собі незалежність дісталася українському народові нелегко. Протягом віків на олтар незалежності було покладено сотні тисяч людських життів свідомих українців, котрі не хотіли коритися ні «туркові», ні «ляхові», ні «румунові», ні «москалеві». Особливо жорстокою була ця боротьба в 40-х роках минулого століття.

Вагомий внесок у здобуття незалежності української держави зробили й жителі буковинського краю, котрий через певні історичні обставини переходив під владу від однієї держави до іншої, аж поки не опинився під володарюванням СРСР, а після розвалу останнього залишився в складі уже незалежної України.

У цій справі величезна роль належала Організації українських націоналістів, яка ще в кінці 20-х років, а на терені Буковини в 30-х роках минулого століття, започаткувала свою діяльність і в умовах завершального періоду війни СРСР із Німеччиною створила тут військові підрозділи - Українську повстанську армію.

Боротьба ОУН-УПА була нелегкою, неоднозначною, нерівною і непростою. Ідея, за яку боролися ОУН і УПА, - створення Самостійної Соборної Української Держави, - була великою і святою. Вона мала справедливий характер, втілювала в собі багатовікове прагнення українського народу жити в єдиній, незалежній державі, самостійно вирішувати свою долю, повністю реалізувати право на самовизначення, котре на сьогодні цілком зрозуміле. Проте ще й досі ця сторінка порівняно недалекого історичного минулого викликає величезну негативну реакцію з боку значної частини української громадськості, яка перебуває під згубним впливом радянської ідеології і щедро живиться російськими засобами масової інформації.

Брак документального матеріалу з багатьох проблем, який спостерігається до сьогодні, зокрема й з такої складної проблеми, як діяльність ОУН-УПА, може бути компенсований до певної міри за рахунок спогадів-свідчень безпосередніх учасників і очевидців тих подій.

Варто сказати, що останнім часом публікації з усної історії стають дедалі популярнішими як в українській, так і в зарубіжній науці, де цей вид історичного джерела використовується спеціалістами давно. Поряд із певними здобутками у процесі фіксації і документування свідчень, а також інтерпретації означеного джерела при вивченні не менш складної проблеми минулого - радянських голодоморів, а тепер і боротьби українського народу за незалежність, надає усній історії можливість знайти власну нішу в межах сучасного соціально-гуманітарного знання.

Розширення перспективи написання історії й поля історичних досліджень за рахунок аналізу авторських свідчень, створення емоційно насиченої історії дають підстави стверджувати велике значення усної історії для об'єктивного висвітлення проблем історичного минулого. Застосування методу усної історії в дослідженні замовчуваних і спірних питань дозволяє скоригувати традиційні погляди, доповнити вже наявні дані щодо відомих фактів чи навіть заповнити «білі плями», особливо щодо історії боротьби ОУН-УПА.

Мікрорівень буття, що рельєфно проступає в дослідницькому інтерв'ю, яке лежить в основі спогадів-свідчень, дозволяє виявити мозаїчність реальності, її неоднозначність і багатоплановість. Усно-історичний метод дає можливість об'єднати дослідників, що працюють у найрізноманітніших напрямках, де ви¬користовуються методи інтерв'ювання. Сюди можна віднести соціологію й етно-методологію, сучасну біографістику, когнітивну психологію й соціолінгвістику. Всі вони фактично мають своїм базовим методом інтерв'ювання. Синтез цих наук якраз і може бути здійснений у рамках усно-історичного методу, що має справу водночас із індивідуальними, авторськими, суб'єктивними та соціально конструйованими структурами, стереотипами переживання, поведінки й інтерпретації власного досвіду.

У цьому плані пропоноване видання, підготовлене М. П. Джуряком, заслуговує на особливу увагу. Його заслуга полягає в тому, що в нинішніх умовах виживання, коли науковці за буденністю власного життя не спромоглися зайнятися збором спогадів-свідчень, він, будучи ентузіастом-самородком, поборником відновлення історичної справедливості боротьби буковинців за незалежність України, а також пройнятий синівською любов'ю до своїх батьків, родини, до рідного буковинського краю, зумів подолати всі негаразди і зібрати унікальний матеріал.

Джуряк М. П. задумав збирати спогади про діяльність ОУН-УПА ще на початку 60-х років XX ст. Усе почалося з того, коли, повернувшись із заслання, сповнений бажання дізнатися, де і за яких обставин загинув батько, районний провідник ОУН на Путильщині Джуряк Петро Іванович («Дуб»), назбирав чималу теку цікавих і суперечливих відомостей про нього. Прагнення дійти до істини і спонукало в подальшому розширити пошукову роботу, котра переросла в захоплення. Спілкування з людьми живило його велетенську волю.

Співрозмовники могли досить детально відтворити картину подій у конкретному селі чи на хуторі, але в умовах тоталітарного режиму розгортати роботу за записами свідчень за межами родини було надто небезпечно, а про якусь публікацію годі було й думати. Лише в умовах незалежності України, починаючи з 1994 р., він повертається до реалізації своїх задумів. Робота зі збору спогадів-свідчень проводилася на громадських засадах, із перервами, викликаними поважними причинами. Одначе М. П. Джуряк, проявляючи титанічну силу волі, часом недоїдаючи і недосипаючи, долаючи фізичну втому і навіть виснаження, переважно у літній період, щоденно проходив пішки багато кілометрів у пошуках людей, які пережили події визвольних змагань і зберегли про них пам'ять. Інколи терпів чималі кривди з боку тих осіб, що не бажали розмовляти на тему ОУН-УПА. Іноді опускалися руки. Проте, незважаючи на всі перепони, знаходив у собі силу волі і продовжував іти вперед.

І коли, нарешті, було зібрано солідні матеріали спогадів-свідчень, здебільшого жителів гірських районів Чернівецької області (сучасних Путильського, Сторожинецького та Вижницького), постала проблема їхнього впорядкування, підготовки до опублікування. Брак спеціальних історичних знань змусив автора шукати виходи на науковців як вітчизняних (Івано-Франківськ, Київ, Львів, Чернівці), так і зарубіжних (Торонто). Одночасно виникла проблема фінансування видання самих спогадів-свідчень. І в цьому напрямку автор проявив величезне терпіння, навіть упертість у досягненні поставленої мети.

Насамкінець підкреслимо, що наведені свідчення - надзвичайно цінне історичне джерело, котре походить із середовища жертв, а не катів, змальовує правдиву й об'єктивну картину визвольних змагань. Вони цілком узгоджуються зі свідченнями, зробленими саме під час боротьби за незалежну Україну, які збереглися в архівних судово-слідчих матеріалах.

Звичайно, спогади як історичне джерело мають свої недоліки. Так, ці спогади, крім зазначених вище особливостей, містять певні неточності в хронології подій, автори забувають або плутають прізвища людей тощо, але ж це можна сказати про будь-яку пам'ятку, яка належить до категорії мемуарних джерел. Тому до них треба ставитися з певним застереженням і при їхньому використанні слід шукати підтверджень викладених фактів серед інших джерел. Суттєвим недоліком можна вважати відсутність у М. П. Джуряка спеціальних історичних знань, методики ведення польових досліджень. Надто пізно звернувся він до фахівців із проханням надати йому певну професійну допомогу. Це сталося вже на етапі впорядкування зібраних матеріалів, що позбавило спогади-свідчення властивої їм багатоплановості й колориту. Разом з тим, попри всі ці несуттєві і природні огріхи, запропоновані спогади в комплексі змальовують яскраву картину боротьби українського народу за свою незалежність, засвідчують умисне нищення українського народу радянським режимом, розкривають героїзм і трагічність боротьби молодих борців за незалежну Україну, дають відповідь на багато ще нез'ясованих до кінця питань. Публікація спогадів-свідчень, доповнених відомими і невідомими документальними матеріалами, буде слугувати солідним джерелом для тих, хто прагне до відтворення історичної дійсності.

Published on 22 August 2011