Юлій Хвещук

Розширювати Росію! Хто краще?

Безцеремонність у стосунках із сусідніми країнами та специфічна імперська «любов» до прилеглих територій Володимира Путіна давно відома.

Безцеремонність у стосунках із сусідніми країнами та специфічна імперська «любов» до прилеглих територій Володимира Путіна давно відома. Ось і нещодавно, під час відвідування проурядового, всеросійського молодіжного форуму «Селігер-2011», на запитання, чи можливе приєднання Південної Осетії до Російської Федерації, він відповів, що «майбутнє буде залежати від самого осетинського народу». Мало того – прозвучало ще й запитання про можливість об'єднання Росії і Білорусі, «як за часів СРСР». І Путін, який ще в 2005 році називав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою» XX століття, твердо відповів: «Це можливо, дуже бажано і повністю залежить - на 100% залежить - від волевиявлення білоруського народу». І додав: «Боріться за це» (оскільки автором запитання був молодий білорус).

Москва залишається однією з небагатьох світових столиць, які визнали «незалежність» Південної Осетії, окупованої російськими військами після війни з Грузією в серпні 2008 року. І може багато собі дозволити. Але навіть у цьому маріонетковому утворенні просторікування Путіна захоплення не викликали. «Посол» Південної Осетії в Росії Дмитро Медоєв акуратно і досить тихо заявив: «Наш народ зробив вибір про незалежність, і ніяких планів стати суб'єктом Російської Федерації у нас немає». І відразу додав, що його «республіка» готова увійти до складу Союзної держави Росії і Білорусії, тобто, як рівна до компанії рівних. Справді, одне – жити собі «самостійно» під охороною російських танків, зовсім інше – стати для Москви «суб’єктом Федерації», тобто, офіційним об’єктом експлуатації. Натомість у Тбілісі черговий переконалися, що справжньою метою Росії в 2008 році була анексія грузинських територій – про це сказав перший віце-спікер грузинського парламенту Михайло Мачаваріані.

«Дорожню карту» Путіна не оцінили і в Білорусі. Незважаючи на отриманий червневий кредит від Москви у розмірі трьох мільярдів доларів для порятунку від економічної катастрофи. Згідно проведеного у тому ж червні соціологічного опитування, якби проходив референдум про приєднання до Росії, 47,8% білорусів виявили б «невдячність», і лише 31,4% вдячно сказали б «так». Лукашенко, схоже, взагалі не звернув уваги на балачку «чекіста з піонерами». Міністр закордонних справ Білорусі відмовився це коментувати. І лише прес-секретар білоруського МЗС гордовито заявив: «Олександр Лукашенко чітко сказав, що національний суверенітет - це свята річ для білорусів, він не є якоюсь кон'юнктурою і навіть предметом переговорів».

Зрештою, Путін і так не сподівався автоматичного офіційного «одобрямсу». Із наближенням парламентських виборів у грудні 2011 року і президентських - в березні 2012, він промовляв до почуттів знудьгованих за «радянською величчю та просторами», та закоренілих «збирачів земель рассійських». Можна було б навіть не звертати уваги на цей дрібний політичний хід – їх ще буде багато.

Та зненацька обізвався президент Дмитро Медвєдєв – як не як, він зараз офіційно «всея Русі», йому вирішувати, кого куди. Думкою президента про розширення Росії цікавилися вже не «піонери», а журналісти. І Медвєдєв відповів - в даний час «ні юридичних, ні фактичних передумов для цього немає». А виборець почув. По-перше, немає чого Путіну просто так «не про своє» базікати. По-друге, це лише «в даний час». На все своя пора, треба трохи ще почекати.

На думку грузинського політолога Рамаза Сакварелідзе, значення заяв Медвєдєва в останній період в цілому стоїть під питанням. Але поява цих двох різних позицій ставить інше запитання - хто керує Росією, хто є гарантом російської політики. В цілому ж все це є частина передвиборчого процесу - Медведєв бажає завоювати симпатії демократичних громадян або світових лідерів, а Путін - навпаки. Залишається додати, що перший знову заграє з електоратом дещо тонше, другий – з відвертою чекістською прямолінійністю. Але обоє, хоч і по-різному, все одно залишаються цілковито відданими все ще невмирущій ідеї московського імперіалізму.

Published on 8 August 2011