Степан СЕМЕНЮК

Священник чи політрук?

Почнемо для ясності від мовного питання. «Русский» на українську мову перекладається, як і на інші мови, як «російський».

Почнемо для ясності від мовного питання. «Русский» на українську мову перекладається, як і на інші мови, як «російський». Цієї засади будемо придержуватись у наших думках. Отже, створений Кірілом «Русский мир» це - «Російський світ». Так це сприймають і розуміють у цілому світі і так належить розуміти і сприймати у нашій статті.

«Русский», «російський», «Росія» це спадкоємство і синоніми Московії, Московського князівства, так як Україна є спадкоємством і синонімом Русі (Київської Русі). Політичний термін «Россія» появився в Московському князівстві щойно в другій половині ХV ст. А назви «Русь» і «Україна» існували одночасно (і паралельно) від віків. Жоден з Московських князів не називався «русским». Російський історик Ґ.Ґеорґі пише: «російська або великоруська народність оформилась в 14-15 ст. в час зросту значення Москви і поступового об’єднання довкола неї місцевих груп населення Північно-східної і Північної Росії»

Термін-назва «русский», «Россия», що появився в Московщині в другій половині 15 ст., має таке відношення до Русі, як, скажімо, назва «Франція» до Німеччини, бо походить від назви германського племені франків. Це подаємо як історичну довідку.

Кіріл у своєму виступі оголосив, що «Російський світ народився багато віків назад на берегах Дніпра (...), 862 рік рахується точкою відліку буття російської цивілізаціі, (...), 988 рік є початком Російської Церкви».

Тут є два питання - державотворче і релігійне, церковне. Поки лишімо дату 862 рік, бо вона має опосередковане відношення до Русі-держави і до прийняття Володимиром хрещення 988 року.

Сьогодні годі визначити час створення Української держави РУСІ – Київської Русі. Вже лодії Кия появлялись на берегах Чорного моря, а це шосте століття. Арабський письменник Аль Масуді пише, що київський (руський) князь Дір «перший із слов’янських королів властитель великих міст і багатьох населених країн», А князь Київський Аскольд із своєю дружиною ходив на Візантію вже в 860 році. Отже Руська-українська цивілізація, як державне утворення вже існувала далеко перед згаданою Кірілом датою 862 і то кількасот літ. Не годиться священникові спекулювати історичними фактами. Характерно, що Діра було поховано в церкві св. Ірини, а князь Київський Аскольд при хрещенні отримав ім’я Миколая. Словом, - і Дір і Аскольд, князі Київської династії, були християнами і вбито їх підступом.

Якщо йдеться про Церкву, «Русскую Церковь», яку очолює Кіріл, то вона появилась на світ Божий в 15-му столітті, виокремившись із Української Митрополії Київської і всієї Русі. Першим Московським митрополитом був поставлений князем Васілієм ІІ єпископ Рязанський Йона, поставленим неканонічно без благословенства Вселенського патріарха і щойно його наступник Феодосій в 1461 році титулувався вже Митрополитом Московським, також неканонічно. Від тоді понад 140 років РПЦ була неканонічною і жодної єдності з Митрополією Київською і всієї Русі не утримувала понад 200 років аж до 1686 року.

Пропагандивним заходом є робити якесь пов’язання між роком 862 і 988, роком Хрещення Русі-України. По-перше, християнство в Русі-Україні розвивалось віками перед 988 роком. Як вже згадувалось християнами були князі Дір і Аскольд, християнкою була княгиня Ольга... Акт 988 року був, так би мовити, формальним завершенням цього процесу. По-друге, 988 року жодне місто, жодне плем’я Московії-Росії, не прийняло хрещення. В 991 році мешканці Новгорода «воспротівілісь» прийняттю хрещення, а в 1071 році вибухнуло там антихристиянське повстання і всі жителі міста пішли за поганськими волхвами, В другій половині ХІ ст. жителі Ростова Суздальського вигнали з міста по черзі трьох єпископів, висланих з Києва - Феодора, Іларіона і Леонтія. В роках 1024-1071 в землі Суздальській вибухнули антихристиянські повстання. Прочитаймо лист архієпископа Макарія до царя І.Грозного, «Стоглав» 1551 р. або лист Е.Ільїна про 1000-ліття хрещення Русі.

Але незаперечним є факт, що Московщину просвіщали українські-руські проповідники і єпископи, де їх мордовано. Київська Русь-Україна, могла собі на це дозволити, бо осягнула високий рівень релігійної культури, яка промінювала до Новгороду, Москви, Пскова, Ростова і інших міст Московії-Росії. Д. Мордовець через віки напише: «Сей малороссийский народ - яко пчела потодельная даёт Российскому государству и лучший мёд умственньій, и лучший воск для свечи российского просвещения...»

Щоб закінчити це питання наводимо ще одну історичну довідку. Кіріл воздавши хвалу Києву - «матері городів руських», в його розумінні - «російських», говорить, що «В своё время известньіє исторические обстоятельства (про що буде ще мова) привели к умалению роли Киева в цивилизационном формируваннии Руского мира. На долгие столетия центр Руси перемемтился на Север. (....) Потому святитель Петр митрополит Киевский перенес кафедру в Москву. И его вьібор приняли все последующие митрополитьі»... Отож воно дещо не так було. Святитель Петро не переносив своєї кафедри до Москви, у Москві він мав своє «подворие», або мешкав там і перебував у Москві не постійно. Немає жодного документа про перенесення кафедри Митрополії Київської і всієї Русі з Києва до Москви, а такий документ, Томос Вселенського патріарха, повинен був би бути. В листі Патріаршого Константинопольського Синоду з 1354 року читаємо: «хоч митрополит перебуває в іншому місці, то одначе Київ є його першопрестольним містом». Звертав на це увагу і цісар Контакузен ще десять років раніше, а саме: «щоб в цілій Русі був один митрополит у Києві».

І з тим «вибором послєдующімі мітрополітамі» було дещо інакше, їх просто не випускали з Москви до Києва цілими століттями, хоч єпископи України-Русі закликали і домагались їх повернення. Згадаймо хоч би долю митр. Прокоповича. (Цю практику застосовували і за радянських часів - Довженко, Руденко, Шелест та інші).

Ми тут не будемо доходити коли і де народився Русскій мір, це вже давно довели російські учені історики і філософи, до яких Кіріла годі віднести, натомість напевно знаємо коли Кіриловський «Русский мир» появився над Дніпром в Києві і створив ті «известньіе исторические обстоятельства», що і привели до упадку Києва. А сталося це 1169 року, коли Суздальський князь Боголюбський з «дикими людьми», як писав літописець Нестор, напав на Київ, спалив його і пограбував, навіть дзвони з церков забрав: «грабували два дні ціле місто Поділ і Гору, монастирі і Софію і Десятинну Богородицю і не було помилування нікому же і не від куда церквам, що горіли, християнам вбиваним, жонам веденим в полон...». Ця трагедія повторилась і в 1172 році. та ще пізніше, що сталося початком занепаду Київської Русі-України і власне привело до «умалению роли Киева».. та приготовило дорогу для Чингізхана.

А чим різнилося ставлення Петра І до Києва чи Батурина в 18 ст.? Яка тут може бути тотожність цивілізації, що зродилась в Україні над Дніпром перед віками і Русскім міром Кіріла? Де тут можна знайти «общность менталитета наших народов»?

Концепція, яку творить («видвінул и сформулировал понятие о странах Русского міра») Кіріл: «всє ми русскіє люді» не є чимсь новим. Це осучаснення старих російських імперських ідей. Російський візантист ХІХ ст. В.Г.Васільєвський писав: «Тому, що Росія перебрала всю спадщину Візантії, то кожен православний став росіянином». Це також повернення до старого «Самодєржавіє, Православіє, Народность»; Це повернення до теорії горе істориків совєтських часів, що Київська Русь колиска трьох народів.

Тільки як це можна приклеїти, як старається робити Кіріл, до руського-українського світу, який народився над Дніпром в Києві 988 року і ще раніше? Господь наш Ісус навчав: Пізнайте правду і правда вас визволить». А що теревенить православним людям Кіріл і про що йому йдеться?

(...) «неоспоримое значение для общности Русского мира имеют достижения русской литературьі, художесственного искуства, балета, кино, спорта, а токже научньіе и тихнические изобретения, появившиеся в рамках русской цивилизации... (...)Народи Русского мира не могли бьі создать цивилизиционною общность, не имея язьіка межнационального общения. Таким язьіком коммуникации стал русский язьік..» Знов нічого нового, це просто повторення фрази В.В.Путіна. І Хрущов товк нам, що чим швидше всі оволодіють російською мовою, тим швидше побудуємо в СССР комунізм. Наука Кіріла притьмом пригадує нам постанови ЦК КПСС про потребу прискорення навчання російської мови в совєтських національних республіках.

Він з одної сторони говорить, що: «верить во Христа каждьій народ научается на своем язьіке и в рамках своей культури» і відразу і одночасно застерігає, коли і хто може бути членом його «міра»: «страна относит себя к Русскому миру, если в ней используется русский язьік как язьік межнационального общения, развивается русская культура..»* Тому сьогодні в Україні його ставленик Д. Табачник так настирливо поборює українську мову і культуру.

Ще Кіріл навчає, що «Принадлежность к Русскому миру определяется не принудительним путем, а на основе свободного вьібора людей и народов..» Це тоже не новина, адже СССР також постав був на «основі свободного вибора людей и народов», хоч полк. Муравйов: в своїй відозві 1919 р. писав: «Ми принесли цю революцію з далекої Півночі на вістрях штиків і штиками її насаджуємо». Ну, Кіріл цього не каже, він тільки, поки, освячує воєнні атомні кораблі РФ для, очевидно, Русского міра.

Кіріл свідомий того, що осягнути все це не можна «без координации усилий государства (російського, очевидно) Церкви и гражданского общества..»* Також стара «симфонія».

Характерно, що згадуючи православні народи, Кіріл ані словом не згадав про православну Грузію. Забувся чи не випадало? Характерне й те, що в його мові і програмі ви не знайдете ані слова християнської покори, як це зробив папа Іван ІІ, вибачившись перед іншими церквами і народами за гріхи супроти них.

Російська Православна Церква ніколи і не перед ким не вибачилась, навіть перед своїм народом. А вона вже з початку 18 ст. остаточно стала частиною державного апарату і стала на службу самодержавно-кріпосного ладу.

Помісний Собор РПЦ в листі до М.Горбачова з нагоди 1000-тя Хрещення Русі писав, що завданням Собору, є «осуществить в новьіх условиях идеи, провозглашонньіе Великой Социалистической Октябрской Революцієй».

А покаяння прха Тіхона перед Сов. владою і його послання православним чадам, щоб: «убедиться в том, что советская власть действительно народно-робочая крестьянская власть и потому прочная и непоколебимая».

А підпис митр. Ніколая на протоколі сов. Комісії про те, що Катинь, це злочин німців? Цю версію неправди про Катинь сам патріарх після війни публічно повторював разів два чи три. Найвища влада Росії вже визнала публічно, що Катинь є злочином НКВД, а РПЦ мовчить.

Published on 5 August 2011