Олег Вітвіцький

І все-таки - Герой!

Ганебне рішення Вищого адміністративного суду від 2 серпня 2011 року щодо позбавлення звання «Герой України»

Ганебне рішення Вищого адміністративного суду від 2 серпня 2011 року щодо позбавлення звання «Герой України» керівників національно-визвольної боротьби Степана Бандери та Романа Шухевича, прийняте під диктовку квазі-червоного Кремля напередодні 20-ї річниці незалежності України, розбудило наше суспільство від лінивого відпусткового настрою. Ця подія, фактично, відкрила новий політичний сезон, у якому відновлюється протистояння між Нацією та українофобами. І, що головне, незважаючи на постанову суду, для Нації і Степан Бандера, і Роман Шухевич героями залишились! Більше того, сьогодні знову актуально говорити правду про їхнє життя та боротьбу.

Постать генерал-хорунжого Української Повстанської Армії, голови Бюро Проводу ОУН, голови Генерального Секретаріату УГВР Романа Шухевича є винятковою в історії України. Ця винятковість може бути аргументованою ілюстраціями з різних періодів життя Шухевича – діяльності в лавах „Пласту” і Організації Вищих Кляс Української Гімназії, організації бойових акцій в лавах УВО і ОУН, нескореності в застінках польських тюрем, боротьби за українську державність в Карпатській Україні, командуванням Дружинами Українських Націоналістів, проводом національно-визвольної боротьби Української Повстанської Армії. Унікальність постаті 43-річного Командира підкреслюється його багатогранними талантами мудрого і відважного політика, військового стратега, безкомпромісного революціонера, обдарованого спортовця, успішного підприємця, талановитого інженера, архітектора, митця, музиканта. Один зі сподвижників справи Р. Шухевича Григорій Пришляк, у свій час, запропонував влучну назву, яка ввібрала у себе всі непересічні риси характеру і сторінки життя генерала – „ЛЮДИНА-ЛЕГЕНДА”.

На наше переконання, потрібно виділяти кілька позицій, які особливо виокремлюють постать Романа Шухевича, його особливу роль в історії України.

По перше. Саме Роман Шухевич не лише розробив, але й керував реалізацією плану переведення стихійного спротиву українського народу в період ІІ Світової війни в організовану, ідеологічно напрямлену і ефективну боротьбу проти „різнокольорових загарбників”. Підкреслимо, що ця титанічна за своїм масштабом праця проводилась в час військового протистояння двох світових над потуг, в умовах відсутності власних державних інституцій, фактично, на основі підпільної діяльності на охопленій бойовими діями території. Аналогів не лише в українській, але й у світовій історії невідомо.

По друге. Від 1945 по 1950 рік Р. Шухевич керував збройним спротивом українства проти фактичного переможця у ІІ Світовій війні. Якщо національні рухи опору інших держав одразу ж після закінчення війни змушені були визнати власну капітуляцію, то відділи УПА лише перейшли у найзапеклішу фазу військового протистояння. З цього приводу професор Ярослав Дашкевич, безпосередній очевидець подій, пов’язаних з героїчною загибеллю Р. Шухевича, зауважує: „В Югославії збройний антикомуністичний рух придушено протягом неповного року... У Прибалтиці, найбільше в Литві, зелені брати діяли ще приблизно три-чотири роки... Чехословаччина, Румунія, не кажучи вже про Східну Німеччину і Східну Австрію покірно схилили голову... Тільки Україна... ще протягом п’яти років, під керівництвом свого генерала Романа Шухевича вела завзяту боротьбу з озброєним до зубів ворогом... Тільки український народ вів війну з російськими комуністичними загарбниками та їхніми колаборантами...” Аналогів в історії немає.

По третє. Глибинний аналіз національно-визвольного змагу, перебування в самому його епіцентрі, наштовхнули Р. Шухевича стати основним ідеологом перегляду концепції боротьби в умовах великих жертв і втрат всього українського народу. Вихований на ідеях самостійності і соборності, Р. Шухевич стає ініціатором нового типу державотворчої формації _ Української Головної Визвольної Ради, яка об’єднує у своїх лавах представників всіх гілок існуючого на той час українського політикуму, всіх земель, на яких традиційно проживали українці. Р. Шухевич, будучи незаперечним лідером у процесі формування УГВР, свідомо поступається місцем керівника наддніпрянцю Кирилові Осьмаку, залишаючи за собою найскладнішу виконавчу ділянку роботи. Аналогів в українській історії, як давній, так, особливо, сучасній, не знайти.

По четверте. Вважаємо за необхідність визнати і наголошувати той факт, що Р. Шухевич був єдиним з вищої провідної ланки ОУН, який від часу другої окупації західноукраїнських земель радянськими військами у 1944 році, залишився до „останнього набою” на підневільній території. За свідченням сучасників Шухевича, у нього особисто, у членів його родини було безліч нагод перебратись за кордон. „Тарас Чупринка” не зрадив власної присяги, не зрадив своїх офіцерів і вояків і по лицарськи розділив їхню долю.

Безумовно, можна навести ще й інші аргументи, але, на наш погляд і цих чотирьох достатньо для того , щоб раз і назавжди закріпити у свідомості сучасників, прийдешніх поколінь образ людини-легенди, „першого серед рівних”, аж ніяк не міфологізуючи місце і значення Шухевича в українській історії. Впродовж всього свого життя „Шух”, „Тур”, „Щука”, „Лозовський”, „Білий”, „Тарас Чупринка” боровся не лише проти військово-політичних ворогів української нації, але й проти різноманітних форм угодовництва, лицемірства, надмірної ідеалізації та інших негативних суспільних явищ. Тому його образ – образ світлий, яскравий і надзвичайно життєдайний, як приклад героїзму та самопожертви в ім’я рідного народу. І в цьому випадку уже не архіважливо, хоча й принципово, визнання життєвих та бойових заслуг генерал-хорунжого найвищим проводом тієї держави за незалежність якої він вів на лицарську загибель десятки тисяч своїх побратимів.

Маємо за обов’язок наголосити і про те, що політично-судові інсинуації навколо звання Героя України, присвоєного Роману Шухевичу аж ніяк не применшують заслуг головнокомандувача УПА перед своєю нацією. Наголосимо, що своє звання Справжнього Героя України Р. Шухевич здобув ще на етапі здійснення бойових акцій проти україножерів Собінського, Пєрацького та Майлова, а потім десятикратно потверджував його.

Варто навести і ще один цікавий приклад позиції Справжнього Героя, відомості про який знаходимо на сторінках спогадів пластового побратима «Шуха» Мирона Ганушевського. Слід наголосити, що ці слова виголосив 16-літній юнак, і не на якихось урочистостях чи пошануваннях, а під час розмови прийняття присяги в лави Української Військової Організації:

„Я знаю, що раніше чи пізніше загину від ворожої кулі. Старим я не буду ніколи, але не боюся за наше майбутнє, коли знаю, що наші засуджені сільські хлопці гинуть з окриком „Хай живе Україна!”.

Слова юнака. Слова мужчини. Справжнього мужчини, який чітко розумів призначення власного життя. Такі Герої ніколи не стоятимуть в одному ряду з герасімовими, ландіками, литвинами та їм подібними.

Реальним пошануванням героїзму генерал-хорунжого мають стати конкретні справи в напрямку розбудови української держави як на центральному, так і на місцевому рівнях. Для визначення цих справ маємо постійно наголошувати за яку Україну боровся Р. Шухевич.

По-перше. За ту Україну, державна влада у якій перебуватиме в руках національної еліти. Таку форму державного устрою прописували у своїх програмових творах і С. Бандера, і Я. Стецько, і М. Сціборський, і Д. Мирон, визначаючи її терміном „націократія”. Зокрема, М. Сціборський подає таку дефініцію: „Націократією називаємо режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціально-корисних верств, об’єднаних відповідно до їх суспільно-продукційної функції в представницьких органах державного управління”.

По-друге. Керована Р. Шухевичем УПА боролась за витворення нового типу українця – справедливого, чесного, непідкупного, шляхетного, принципового у відстоюванні національних інтересів, українця-християнина. І Шухевич, і вояки УПА переконливо продемонстрували як непотрібно декларувати, а, власне, жити ідеалами Бога і України.

Десятки років після загибелі „Тараса Чупринки”, в умовах радянського тоталітаризму, з українців ліпили малоросів, манкуртів, частину безнаціональної системи. Тому повернення до формування нового типу українця, який не зрадить, не вкраде, не збреше, не злукавить є надзвичайно актуальним у сьогоденні.

Published on 5 August 2011