Віктор РОГ

Служити і вірити

Ці слова можна з повним правом окреслити сенсом життя багатьох українських патріотів

Ці слова можна з повним правом окреслити сенсом життя багатьох українських патріотів, а найбільшою мірою вони стали девізом головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича, котрий останню краплю крові віддав, служачи Україні, і навіть серед, здавалося, найбільш несприятливих умов, вірячи в її неминуче воскресіння.

Коли би ми в світовій історії шукали подібних прикладів, то насамперед звертаємось до образу італійського національного героя Джузеппе Гарібальді, який народився на сто років раніше Романа Шухевича, 4 липня 1807 року. Символічно...

«Я побачив мій батьківський дім наповненим розбійниками і схопився за зброю, щоб їх вигнати», – метою свого життя Гарібальді поставив звільнення і об'єднання Італії, яка на той час була поділена на вісім держав, і яку в ті часи вважали такою, що три століття тому припинила своє політичне існування. «Італія не держава, а географічне поняття», – цинічно заявляв Австрійський канцлер Меттерніх. Але так не вважав Гарібальді, який вирішив: «Досить!»

Народився він у портовому місті Ніцца в генуезькій родині спадкових моряків. Небагато серед земляків Джузеппе на той час почувало себе італійцями і це обурювало юного Гарібальді. З раннього дитинства, як і Шухевич, він відчув усією душею, «як смердить панування варварів».

«З юних літ, палко люблячи свою державу і ненавидячи рабство, я загорівся пристрастю пізнати природу її відродження. Тому я скрізь шукав книги, в яких йшлося про волю Італії, намагався зустрітися з людьми, які присвятили себе боротьбі за цю волю», – згадував у своїх спогадах Джузеппе. Навіть деякі епізоди з юних років (що є дуже цікавим), у цих людей є подібними, наприклад відомо, що будучи ще дитиною, Гарібальді врятував потопаючу жінку, юний Роман Шухевич також, ризикуючи власним життям, витягнув з під льоду дитину. Джузеппе, захоплюючись діяльністю «карбонаріїв», юнаком вступає до таємної організації «Молода Італія», Роман Шухевич, під впливом борців за державність 1917-20-х років – до підпільної УВО і ОУН.

За свою політичну революційну діяльність Гарібальді отримує смертний вирок і емігрує до Південної Америки, де очолює партизанські загони, що боролися за незалежність Ріо-Грандської та Уругвайської республіки. Згадаймо арешт і переслідування Шухевича поляками та його участь в героїчній обороні Карпатської України й вимушену еміграцію.

Проте Гарібальді серцем, помислами і душею з нескореною Батьківщиною. Криваве мракобісся і лютий терор австрійців перетворили Італію на революційний вулкан. Терпець народові урвався. Навесні 1848 року Гарібальді з соратниками прибуває на Батьківщину, де його зустрічають з почестями. «Ми бажаємо лише одного – визволення Вітчизни!», – підкреслював він. Загони полководця масово поповнюються добровольцями, проте звідусіль лунають звинувачення «поміркованих» і «реалістів», які бояться слави і рішучості Гарібальді.

«Італії, виявляється, потрібні балакуни і торгаші, а не бійці. Щоб перехитрити і приспати народ, деспотія на деякий час передала управління балакунам, знаючи напевне, що ці папуги розчистять шлях страшній реакції», – чи не нагадують ці слова Гарібальді деяких болюче характеристичних епізодів нашої новітньої історії?

...Визвольний рух в Італії знову був придушений, проте Джузеппе не капітулював. «З яким презирством ти маєш дивитися на подібне до жінок плем'я італійців, моїх співвітчизників, яким я так часто хотів прищепити душевне благородство, хоч вони на це так мало заслуговують. Правда, зрада послабила всякий мужній порив; як би там не було, але нас збезчещено; італійське ім'я стало об'єктом зневаги і глузування для всього світу. Я обурений тим, що належу до сім`ї, у якій так багато боягузів: але не думай через це, що я втратив бадьорість, що я зневірився в майбутньому своєї Вітчизни; навпаки, у мене більше надії, ніж будь-коли. Безкарно можна збезчестити окрему особу, але не можна збезчестити народ – зрадники відомі. Серце Італії б'ється, і хоч воно не цілком здорове, а все ж може відірвати вражені хворобою частки. Зрадами і шахрайством реакції вдалося залякати народ, але... народ ніколи не забуде зрад і шахрайства реакції. Якщо він оговтався від свого страху, то зведеться, пройнятий жахливим гнівом і цього разу знищить засоби своєї ганьби», – писав Гарібальді в листі до своєї дружини і бойової соратниці Аніти.

«Ми свідомі того, що наша визвольна боротьба входить в свій найважчий період. На великому священному шляху визвольної боротьби поневоленого народу бувають дні тріумфу і занепаду і не нам узалежнювати наші дії від майбутньої розв’язки. Ми як діюче народне покоління сповняємо свій почесний обов’язок, незалежно від того, чи нам дадуть за це терновий чи лавровий вінок. Ми віримо в силу і воскресіння України і знаємо, що своїми діями наближаємо день національного і соціального визволення», – стверджувалося в Декларації Проводу ОУН від травня 1945 року.

«Солдати! Тим, хто піде за мною, обіцяю голод, холод і спеку; ніякої винагороди, казарм і запасів, лише форсовані марші і багнетні атаки... Небозвід – як шатро, землю – як ліжко і Бога – як свідка. Словом, хто любить Батьківщину і славу – за мною!» І чотири тисячі бійців на чолі з Гарібальді з важкими боями проти французів і австрійців пройшли половину Італії, вражаючи противника надзвичайною відвагою і майстерним маневруванням. Проте сили були нерівними і Гарібальді знову змушений емігрувати. Та навесні 1854 року він повертається на Батьківщину. П'ємонт знову готується до війни з Австрією, уклавши таємну угоду з бонапартистською Францією, яка плекає мету захопити Італію. Австрійська окупація доповнилася французьким гнітом. Гарібальді на чолі добровольців у найнебезпечніших місцях одержує перемогу за перемогою, здобуваючи все більшу популярність. Франція, відчуваючи перемогу італійців, підступно укладає ганебне перемир'я з Австрією. Гарібальді не визнає такого «миру» і проголошує національно-визвольну народну війну. 4 квітня 1860 року розпочалося повстання в Палермо (Сіцілія). На допомогу повсталим вирушає легендарна військова експедиція «тисячі червоносорочечників» на чолі з Гарібальді. «Італійці! Сіцілійці б'ються з ворогами Італії. Обов'язок кожного італійця допомогти їм словом, грошима, зброєю, і насамперед – власною рукою. Хоробрий скрізь знайде зброю. Не слухайте боягузів... До зброї!», – закликав полководець співвітчизників.

Сіцілія була звільнена, гарібальдійці вступили в Палермо. 1866 року Італії повернуто Венецію, але серце Італії – Рим – залишався під «опікою» папських і французьких військ. Гарібальді не міг з цим змиритися і в 1867 році в битві при Ментане шестидесятирічний полководець зазнав поразки. Король Італії Віктор Еммануїл ІІ заарештував «буйного» революціонера, який все зробив для визволення рідної землі. Проте і після цього Джузеппе не зневірився і не втихомирився. Він доручає своєму помічникові Біксіо сформувати загін волонтерів, який 20 вересня 1870 року вступив до Риму. 1871 року Рим проголошено столицею об'єднаної Італії, яка нині входить до десятки найрозвиненіших держав світу. Гарібальді, на відміну від Романа Шухевича, вдалося побачити плоди своєї праці, помер він 2 червня 1882 року в своєму рідному місті, звільненому від загарбників.

На питання, чи гідний командир Армії Безсмертних Роман Шухевич звання Героя України є однозначна відповідь. Немає в мене однозначної відповіді, чи гідна сучасна Україна жертовного героїзму Романа Шухевича та його соратників…

Вшановуючи світлу пам'ять тих, хто все своє життя присвятив звільненню рідного краю, побажаймо сучасникам вірити в свою націю і служити своїй Батьківщині так, як це робили вони.

Published on 3 August 2011