Іван Гавдида

Християнство і український націоналізм

В Євангелії сказано: «Більше тієї любові нічого немає, як хто душу свою положить за друзів своїх».

В Євангелії сказано: «Більше тієї любові нічого немає, як хто душу свою положить за друзів своїх». А такими в першу чергу є ті, що поклали голови за свій народ – лицарі духу, лицарі волі. Саме під впливом Церкви виробився ідеал лицаря, що боровся за віру Христову, свободу своєї нації, стояв на сторожі добра, в боротьбі проти зла. Цей ідеал настільки високий, що й тепер шляхетні вчинки називаються лицарськими. Українська Нація в процесі своєї боротьби за волю вилонювала цілі генерації лицарів: княжі дружинники, запорізькі козаки, січові стрільці, вояки ОУН-УПА.

Липинський у праці: «Релігія і Церква в історії України» виразно стверджує, що військо могло повстати тільки завдяки праці Церкви, яка залишила в народі високу жертвенність, національну культуру, високий ідеалізм та дисциплінованість. Церква благословляла кожен здоровий національний почин, супроводила його молитвою та доброю порадою. Вона ділила долю й недолю народу, переживала з ним дні слави та часи найбільшого упадку. Вона виховувала борців, готових, за словами козацького полковника Ярослава Ярмоленка підняти на диявола хрест, а на неприятеля – шаблю. Отже, визвольні рухи українського народу були в першу чергу християнськими. Але чи були вони націоналістичними? Однозначно можемо стверджувати що так, бо націоналізм – це дієва любов до Батьківщини. Це практична реалізація хотінь нації вийти на вищий щабель свого розвитку. Націоналізм – активний патріотизм, отже, визвольна боротьба українського народу була і християнською, і націоналістичною. Що ж собою являє український націоналізм. Український націоналістичний світогляд, базуючись на християнстві, що домінує в українській духовності, стоїть на ідеалістичних позиціях і протиставляється матеріалізмові. Український націоналістичний світогляд вважає ідею Бога і Української Нації рушійними чинниками нашого українського буття.

Бог – Абсолют, Творець Неба і Землі, Творець Всесвіту. Він є першопричиною і Творцем Української Нації. З Його ласки ми, як Нація, існуємо на світі. Він «поставив нас на грані двох світів творити нове життя». Бог – це скарбниця, з якої Нація черпає віру й духовні сили на шляху свого історичного поступу. Ім'я Боже є прапороносним. Воно веде націю у її дорозі.

Відношення між християнством і націоналізмом було і є актуальним в українській політичній думці. Існує на цю тему ряд різних поглядів, досить часто навіть діаметрально протилежних. Противники українського націоналістичного світогляду і націоналістичного руху постійно розповсюджували думки про те, що програма Організації Українських Націоналістів не ґрунтується на християнських засадах, що ідеологія українських націоналістів заперечує ідеологію християнську, а націоналістична етика суперечить етиці християнській, і що в минулому український націоналістичний рух допустився багатьох нехристиянських вчинків. Велися спроби також відмежувати християнство від націоналізму, трактуючи український націоналізм як явище цілком «світське», що не має жодного відношення до християнства. Так поширювався погляд, що українські церковні діячі не повинні співпрацювати з українським націоналістичним рухом, що його треба ігнорувати, а то й відтягати від нього вірних Церкви. З другого ж боку розповсюджувались думки, що націоналісти мають бути нейтральні чи пасивні до справ Церкви. Як правило, ці думки поширювали люди з матеріалістичним, нехристиянським світоглядом. Зустрічались і трактування в українській політичній думці про те, що у визвольній боротьбі релігія не відіграє ніякого значення, а основний акцент треба робити на соціально-економічну політику. Це знову говорили матеріалісти, хоча себе вони й називали самостійниками.

Нарешті існувала навіть певна група людей, що називала себе націоналістами і трактувала націоналізм як універсальне явище, що його не можна поєднати з християнством. Такий націоналізм мав заступити християнську релігію своєрідною «націоналістичною релігією», а з цього виникає погляд, що націоналістична ідеологія є ніби протиставленням до християнської ідеології Як для деяких церковних діячів, націоналізм є тільки «світською справою», так для таких «націоналістів» християнство є приватною справою, а не справою цілої нації.

Провідник ОУН Степан Бандера дав рішучу відсіч неправильному трактуванню націоналізму і протиставленню його християнству. За його словами, український націоналістичний, визвольно-революційний рух, як його уособлює й оформляє ОУН, є рухом християнським. Його найглибші коріння є християнські, а не тільки суперечні з християнством. Отже, ОУН бачила націоналістичний рух як в першу чергу християнський рух. Вже в постановах Першого Великого Збору ОУН, який відбувся в 1929 році, зазначено, що українська держава «стане на становищі повної волі релігійної совісті» і «...співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації». Особливо чітко з'ясоване це питання в Постановах П'ятої Конференції ЗЧ ОУН, в яких сказано: «ОУН змагається за ідеал християнської України, визнає і захищає християнський світогляд, що від тисячоліття формує українську духовність». Тут же читаємо: «Українська націоналістична ідеологія стоїть на позиціях ідеалістичного світогляду і протиставляється всім матеріалістичним напрямкам».

В Постановах Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН, уточнених Конференцією від червня 1950 року, негативно оцінюються саме антихристиянські рухи: «ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціональних та фашистсько-націонал-соціалістичних програм..., ми проти російсько-комуно-большевизму». Отже, тут мова йде не про пасивне ставлення до нехристиянських і протихритиянських рухів, а про боротьбу з їх ідеологіями і програмами. Таким чином український націоналізм має риси і воюючого християнізму.

Історія Українського Націоналістичного Руху чітко фіксує його ставлення і до християнства. В Маніфесті ОУН напередодні війни (з грудня 1940 року) сказано так: «Боремось за гідність і свободу людини, за права визнавати одверто всі переконання, за свободу всіх віросповідань, за повну свободу совісти». Негайно після відновлення Актом 30 червня 1941 року Української Держави, ОУН нав'язала тісну співпрацю з Українською Православною і Українською Греко-Католицькою церквами. Українська Головна Визвольна Рада визнала покровителькою УПА Божу Матір. В одному з найважливіших документів українського націоналістичного руху – «Зверненні Воюючої України» – перед підписом провідника ОУН є підпис Голови Української Підпільної Церкви, як одночасного члена УГВР.

В Маніфесті IX Великого Збору ОУН (з липня 1996 р.) у зверненні до Патріархів Українських Церков і всього духовенства говориться: «Організація Українських Націоналістів, світоглядові принципи якої засновані на християнських засадах, вважає, що без відродження в українському народі християнської віри й моралі не може бути справедливого ладу і міцної Української Держави».

Навіть цих прикладів, вибраних з безлічі інших, достатньо, щоб засвідчити відношення українського націоналізму до християнства, яке він трактує як необхідний головний духовний складник української нації.

Український націоналізм є рухом ідеологічним. Чи може християнська ідеологія визнати правдивим християнином того, хто крайній егоїст, матеріаліст, марксист? Очевидно, ні! А людина з такими прикметами не може бути і українським націоналістом. Прикмети націоналіста – це прикмети українського ідеалізму.

Український народ зможе найкраще виявити свої християнські прагнення тільки у національній державі. Чи має християнство сприймати націю як невід'ємну складову побудови християнського суспільства? Але ж існує родина і християнська наука не тільки стверджує цей факт, а й захищає родину, як основу людського життя. Так само існує і нація, яка не перешкоджає одиниці, членові нації, прямувати до її християнської мети життя, а навпаки, сприяє їй у цьому. Служба Церкві повинна бути сполучена із службою нації. Відродження релігійного життя в Україні, за словами Степана Бандери, це в першу чергу завдання церкви, але створення умов для його відродження – це справа цілого народу.

Якою є революційна націоналістична етика – християнською чи антихристиянською? Відповідь знайдемо, аналізуючи мету національної революції, її ідеал – християнська самостійна соборна Україна. Отже, етика націоналістична відповідає етиці християнській.

Націоналістичний рух, базований на християнських засадах спроможний збудувати міцну українську національну державу. Ця місія здійсниться тільки під прапором Христа, що є тою зіркою, за якою треба йти.

Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє // За загальною редакцією професора Богдана Лановика. – Тернопіль, «Економічна думка», 2000. – с. 5-8

Published on 20 July 2011