Юлій Хвещук

Три новини з Криму. Звично-неприємні

Останнім часом саме Крим подарував декілька цікавих новин українській громадськості (успіх Володимира Кличка був очікуваним і неминучим).

Останнім часом саме Крим подарував декілька цікавих новин українській громадськості (успіх Володимира Кличка був очікуваним і неминучим).

Епізод перший. Почесний гість ВМС України

3 липня у Севастополі відбулися урочисті заходи до Дня флоту України, що традиційно відзначається у першу неділю липня. Заходи відбувалися у закритому режимі, центр міста і внутрішній рейд були перекриті. Глядачів, які проходили за перепустками, назбиралося вкрай мало. Очікували високих гостей.

О 8 год. 45 хв. на кораблях і у військових частинах Військово-морських сил України було урочисто піднято прапор ВМС.

Після церемонії зустрічі командувачем українськими ВМС адміралом Віктором Максимовим голови Верховної Ради України Володимира Литвина, розпочався обхід парадного строю кораблів, що вишикувалися на внутрішньому рейді Севастопольської бухти. На катері разом із В.Литвиним обхід здійснювали міністр оборони Михайло Єжель, командувач ВМС Віктор Максимов, голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба. Але поруч із ними опинилися також голова Держдуми РФ Борис Гризлов та командувач Чорноморського флоту Росії віце-адмірал Володимир Корольов. Так, очільник українського парламенту прибув на свято зі своїм російським колегою.

Загалом в урочистостях взяли участь 16 кораблів, катерів і суден, зокрема, корабель Чорноморського флоту Росії „Ямал”. Його, з „особливим задоволенням”, відвідав Гризлов.

Закінчивши обхід, гості піднялися на борт флагмана ВМС, фрегата „Гетьман Сагайдачний”, де В.Литвин виступив із промовою, у якій постійно підкреслював важливість дружби з російськими моряками. Зненацька він навіть перейшов на російську мову, заявивши, що йому особливо приємно нагадати про „узи дружби, які пов’язують вас із російськими моряками”, і які дозволяють зберігати стабільність у регіоні. Гризлов слова не отримав, зате... вручав почесні відзнаки Верховної Ради відзначеним ними офіцерам. Українським.

Далі гості помандрували на берег, де відбулося вручення морських кортиків випускникам Академії ВМС ім. П.С. Нахімова. Разом із Литвином і Єжелем, кортики вручав і... Гризлов. Виглядало досить оригінально, адже, згідно з ритуалом, отримавши кортик, лейтенант промовляв „Служу народу України!”.

Продовжуючи „подобатися” гостеві, Литвин пошкодував, що не залишилося єдиного для обох країн Дня флоту (гарна думка, спочатку одне свято, потім один флот). Натомість Гризлов заспокоїв молодшого колегу. Адже і сьогодні, в єдиному строю, пройшли два взводи почесної варти, моряки України і Росії. «Гарна традиція» складається між обома країнами – спільно святкувати свої знаменні дати. Та й загалом, «маємо історичну одну долю», а тому і в майбутньому будемо «народами-братами».

Що ж, хтось знайшов собі закордонного сюзерена в особі Путіна, хтось – Медведєва. Чому ж Гризлов не може взяти під свою опіку голову Верховної Ради України, а заодно – і ВМС України разом із Севастополем? Адже скільки може пустувати місце Лужкова?

Епізод другий. „Дєла казацкіє”

Кримська проблема, протистояння між росіянами і кримськими татарами (яке перші намагаються перетворити на „слов’янсько-татарське”), залишається головним міжетнічним конфліктом в Україні з моменту проголошення незалежності. Кожна київська влада замість пошуків ефективних методів вирішення проблеми займалася маневруванням поміж двома супротивниками. При цьому українці – мешканці півострова – взагалі не розглядалися владою як фактор, вони або самоусувалися від конфлікту, або ставали на той чи інший бік – залежно від своїх політичних уподобань.

Представник Януковича, прем’єр-міністр Криму Джарти, перш за все зайнявся вирішенням економічних інтересів „донецьких” („макєєвських”). Перерозподіл матеріальних цінностей півострова викликав невдоволення, в тому числі і серед тих, хто так віддано і масово підтримував на виборах і Януковича, і «регіоналів». Шукаючи собі примирення хоч на якомусь фланзі, Джарти пішов звичною стежкою – спробував якось порозумітися із татарами. Декілька конфліктних ситуацій було вирішено на їхню користь. Ось тут вже „слав’янє” не витримали.

Останніми роками Крим, за допомогою Москви, дедалі більше „аказачівался”. Як гриби після дощу, виростали різноманітні „казацкіє” утворення, зорієнтовані на дружбу (або просто офіційно підпорядковані) російському козацтву. Щоправда, займалися вони справами, які з відродженням козацьких традицій не мають нічого спільного: агітацією за „кримско-русскоє єдінство”, нападами на татар і відвертим бандитизмом. Спроби якось заспокоїти „казацкіє” голови з боку українських правоохоронців були епізодичні і нерішучі. До обрання Президентом Януковича. Тут процес „аказачіванія” (криміналізації) Криму почав набирати обертів. На замовлення Москви вони своїми сутичками відверто відлякували відпочиваючих туристів, щоб ті шукали собі спокійніших курортів на території Росії. Одним із таких центрів нагнітання ситуації стала Феодосія, із гаслом „За Вєру і Атєчєство!”.

У травні представники козачих громад несанкціоновано встановили на в'їзді до Феодосії уклінний хрест. Цікаво, що встановлення хреста без дозволу влади не підтримала навіть УПЦ Московського Патріархату, а феодосійський отець Михаїл навіть стверджував, що козаки продемонстрували непослух. Утім, було знайдено священика Російської Закордонної Православної Церкви, який і посвятив хреста. Проти висловилися представники кримських татар. Уряд Криму направив позов до суду з вимогою демонтувати хрест. Господарський суд Криму у другій половині травня задовольнив його.

1 липня хрест було демонтовано і перевезено до храму Архангела Михаїла. Порядок забезпечували 200 військовослужбовців внутрішніх військ МВС і 100 співробітників «Беркута». Козаки вирішили взяти реванш. 2 липня, зібравшись у Феодосії та взявши зі собою з храму хрест, вони колоною вирушили відновлювати „справедливість”.

До Феодосії заздалегідь були відправлені 100 бійців «Беркута» та 200 військовослужбовців внутрішніх військ. Біля місця колишнього знаходження хреста був виставлений ланцюг із прибулих «беркутівців» та 50 працівників Феодосійського міськвідділу міліції (з погляду супротивника, було їх понад 600). Козаки спробували прорвати міліцейський кордон, виникла сутичка. У результаті, за різними даними, було травмовано від 9 до 15 козаків, десять – затримано. Загальнокримський рух „Русскоє єдінство” заявив, що троє козаків перебувають у реанімації з важкими травмами.

Хрест, що став причиною конфлікту, таки був повторно встановлений за 10 метрів від раніше визначеного місця. На місце конфлікту прибули керівники мерії Феодосії і кримської міліції. Запропонували: хрест повернути до церкви, а тоді погодити його законне встановлення. Розпалені бійкою козаки спочатку відмовлялися від переговорів, готувалися „звільняти” затриманих побратимів, захищати хрест. Але, реально оцінивши співвідношення сил та власні „успіхи” в попередньому штурмі, зібрали „казацкій круг”. Вирішили: піти на „компроміс”, дозволити владі „зберегти обличчя” (!), демонтувати і повернути хрест до церкви. Лідер козачої сотні (товариства), відомої своєї „законослухняністю”, Віталій Храмов заявив, що влада навіть не сподівалася на те, що у „русскому” місті Феодосії буде „рулити” хтось інший. Козаки не стають проти влади, але й влада не повинна ставати проти них (!). Решту „козацьких мовних зворотів” краще не цитувати. І ось так, із гордо піднятими головами, непереможені міліцією козаки відступили. До речі, сотня „Соболь” належить до Кримського регіонального відділення Великого Братства козачих військ зі штаб-квартирою у Краснодарі.

Прем’єр-міністр Джарти, перевівши подих, взявся коментувати бійку. Спроби незаконно встановлювати уклінні хрести він назвав політикою, закамуфльованою під релігію, а феодосійська акція була потрібна лише призвідникам і їхнім замовникам. У Криму немає причин для виникнення міжнаціональних конфліктів, з будь-якими спробами провокацій із метою дестабілізації громадсько-політичної ситуації боротимуться швидко й жорстко.

Чергова бійка – не новина на кримській землі. Але цього разу промосковські козачки билися не, як зазвичай, з татарами, а з міліцією. І не з „помаранчевою” – з „могильовською”.

Епізод третій. «Не чекали? Мєшков я, Мєшков»

Ще 2 липня, в суботу, до Сімферополя прибув перший і останній президент АР Крим Юрій Мєшков (лютий 1994-го - березень 1995 рр.), дещо забутий після 16 років переховування у Росії. Зустріти його на вокзалі зібралися близько 20 осіб – родичі, ветерани „Руського двіжєнія Крима”, активісти Народного Фронту „Сєвастополь-Крим-Россія” та „Русского общєства Крима”. Журналістів повідомляли лише за дві години до приїзду, побоюючись „витоку інформації” та депортації. Та часи вже не ті...

Офіційно Мєшков прибув із приватним візитом (нещодавно наклала на себе руки його дружина). Утім, вже на вокзалі він заявив, що після 6 липня готовий спілкуватися і з журналістами, і з кримчанами, а також вважає за доцільне ініціювати кампанію з відновлення колишньої кримської Конституції зразка 1992 року, яка гарантувала Криму конфедеративні відносини з Україною.

Поява Мєшкова – це черговий, послідовний хід Кремля, роздратованого невдалою спробою повторити „нацистські погроми” у Львові 22 червня. Тоді Янукович нагадав керівництву міліції, в якій країні вони служать. У відповідь Москва вирішила нагадати про Крим. Поява Мєшкова – це симптом відродження там радикального, проросійського сепаратизму, порівняно з яким „Сіверськодонецькі посиденьки – 2004” – дитячий садок. Усім відомо, який багатий московський досвід у питаннях „возз’єднань”, „відновлення історичної справедливості”... Останній приклад – Грузія.

«Регіонали» були потрібні Москві для того, щоб усунути „помаранчевих”. Але сильні «регіонали», готові здати практично всю гуманітарну, але не економічну сферу – ні. Тому створюється „південна альтернатива”, противага „донецьким”. Не схочете йти на поступки – „казакі”, Мєшкова – „в президенти”, дестабілізація, кров, миротворці.

Сценарій можливий. Але якщо Кучма дав собі раду з Мєшковим, то й Янукович дасть. Вочевидь, „кримська карта” буде розіграна Кремлем не для „возз’єднання”, а для того, щоб зробити Банкову готовою до чергових поступок. Після чого Мєшков або знову подасться в еміграцію, або ж залишиться таким собі місцевим „атаманом”, який постійно дратуватиме Київ і підсилюватиме проросійські настрої у Криму.

У будь-якому випадку, цю проблему потрібно вирішувати. А нарив, як відомо, лікують хірургічним втручанням.

Published on 14 July 2011