Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

У переддень історичного Акту

Наближається чергова річниця Акту відновлення Української Державності 30 червня 1941 року від імені Організації Українських Націоналістів (революційної).

Наближається чергова річниця Акту відновлення Української Державності 30 червня 1941 року від імені Організації Українських Націоналістів (революційної). Ця дата, хоч і не відзначається поки що на державному рівні, насправді означала й означає для історичного буття української нації дуже багато. Це був не тільки сміливий чин утвердження української самостійності всупереч багатолітньому теророві польської влади на західноукраїнських землях, тотальному теророві і геноцидові супроти нації на Наддніпрянщині, а й значуща ідейно-політична заява, що український самостійницький рух не піддається жодним впливам світових імперіалізмів. Саме така постава ОУН щодо нової німецької влади назавжди вберегла від звинувачень у колабораціонізмі з націонал-соціалізмом український визвольний рух.

Сьогодні ця дата повинна висвітлюватися й осмислюватися нами в усіх аспектах і звучаннях. По-перше, вона дала перший поштовх для широкого прориву оунівських груп в Центральну і Східну Україну, які невдовзі розпалили там масштабне національне протистояння всім окупаціям. А це й дотепер є закличним символом і об’єктом досліджень для істориків з висновком, що націоналістичний рух охопив тоді всю Україну. По-друге, зіткнення з німцями чітко переконало керівництво ОУН у потребі формування підпільних збройних середовищ і надалі – масової партизанської армії. По-третє, німецька антиоунівська й антиукраїнська реакція на проголошення Акту чітко підтвердила обраний на Другому Великому Зборі ОУН шлях визвольної боротьби: опиратися тільки на власні сили, не співпрацювати з жодним із окупантів, розбудовувати за будь-яких умов національні державні і військові структури. По-четверте, цей акт вдихнув свіжі сили в український народ після комуністичних репресій 1939-41 рр. і налаштовував суспільство на затяжне змагання з усіма ворогами. По-п’яте, ця послідовна лінія на самостійність за будь-яку ціну підтвердила правильність історичного вибору ОУН під поводом Степана Бандери, яка ще перед війною обрала революційну тактику, яка привела її згодом до створення героїчної УПА.

У річищі сучасного лібералістичного переосмислення історії відбувається і перекручення суті Акту 30 червня. У наукових працях, у підручниках, у публіцистиці часами поширюються думки, що це “не був вольовий чин ОУН, а здобуток цілого народу”. Це класичний демагогічний прийом затуманення явища: зрозуміло, що кожна ідейна політична організація має своє закорінення в народі і кожен її крок є, за великим рахунком, пронародним. Однак в оцінці конкретної історичної ситуації треба дотримуватися правди і логіки розвитку подій: такий героїчний чин, коли треба було мобілізуватися супроти дуже могутнього ворога, був результатом дій справжнього національного Ордену, героїко-романтичної і вольової організації, яка мала для цього підготовлені кадри, ідеологію і психологію. Ми стверджуємо це для того, щоб не відбувалося підміни і знецінювання заслуг і героїчних людей, які пожертвували своїм життям, і великих ідей, які можуть і повинні служити нам і сьогодні.

У бурхливих подіях 1941 року націоналістам вдавалося робити історичні кроки саме тому, що вони завжди орієнтувалися на ідеал і принцип національного збереження і утвердження, яке розумілося як нескінченний державотворчий акт. Зрозуміло, що тоді це визначала сувора ідейна і моральна підготовка в межах ОУН, в якій формувалися справді залізні і жертовні особистості. Тож важливо, щоб і сьогодні ці історичні ідеали не були затуманені і запорошені короткозорим ліберальницьким догоджанням модним політичним стереотипам і теоріям.

Published on 17 June 2011