Віктор Каспрук

В Україні повернуто ідеологію в освіту

Уже більше року, після приходу «януковичів» до влади, в Україні триває насильницький перехід до совітсько-російської національної ідентичності.

Уже більше року, після приходу «януковичів» до влади, в Україні триває насильницький перехід до совітсько-російської національної ідентичності. При цьому наступ на все українське в Україні тотально здійснюється на всіх можливих напрямках. Однак найбільшу увагу нова промосковська влада зосереджує на освітньому напрямку. Саме тому в Україні знову повернуто в освіту ідеологію, котра болю дуже нагадує колишню радянську.

До підручника з історії повернуто «Велику вітчизняну війну» і викинуто УПА і русифікацію. Не відчуваючи істотного спротиву, режим «януковичів» незабаром може випустити й такі підручники для молодих українців, в яких (виходячи з московських псевдоісторичних традицій), взагалі заперечуватиметься існування українського народу. І якщо ця традиція привнесення в українське життя совітсько-російської національної ідентичності продовжуватиметься і надалі, то неважко спрогнозувати, що зовсім не за горами той час, коли «донецькі», вже не зовсім довіряючи науковим колаборантам, замовлятимуть напряму підручники з історії України «фахівцям» із Москви.

Насадження совітсько-російських цінностей в Україні в освіті такими швидкими темпами необхідне правлячому режиму саме тому, що його апологети цілком усвідомлюють, що школа є потенційною загрозою для домінуючої донецько-російської ідеології. «Януковичі» сьогодні намагаються якнайскоріше виховати, залучивши для цього навчальні заклади різних рівнів, яничарів і манкуртів, які зневажатимуть усе українське, слухатимуть лише російську попсу, дивитимуться лише російське телебачення, читатимуть лише російські газети і ходитимуть тільки в російську церкву.

Одержавлений антипатріотизм

Таким чином, найкращими здобутками виховання молодого покоління в Україні (за умов повернення в освіту ідеології окупаційної влади) цілком можуть бути антипатріотизм, національна роз’єднаність, зневага до всього українського, ненависть до українського минулого і беззаперечна покора. І якщо за совітів українців намагалися силою «переплавити» на складову частину радянського народу, то нині режим «януковичів» прагне перетворити український народ на складову частину міфічного «русского мира». Сьогодні в Україні насадження ідеології в освіті відіграє не менш важливу роль, аніж в нацистській Німеччині. З однією лише суттєвою різницею, що тоді там намагалися культивувати вірних прихильників Гітлера і нацистів, а в Україні прагнуть виховати правовірних яничарів і російських шовіністів. Для режиму «януковичів» дуже важливо, щоб за роки навчання молоде покоління українців увібрало в себе антиукраїнські настрої і йому було прищеплено комплекс малоросійськості та національної меншовартості.

Практикуючи повернення ідеології в освіту, діючий режим наступною своєю відправною точкою на шляху до яничаризації молоді цілком здатен зробити повернення в середні навчальні заклади піонерської організації (подоби радянського варіанту Гітлерюгенду), котра напряму буде підзвітною правлячій Партії регіонів. Найпечальніше те, що регіонали створюють таку ситуацію, за якої ідеологія і промосковська пропаганда стають обов’язковими атрибутами в українських школах і вишах. Де, за їхнім задумом, мають відігравати критичну роль у формуванні вірних прихильників російсько-орієнтованої школи і системи освіти.

Необхідна пасивність суспільства

Якщо спробувати провести паралелі з тоталітарним режимом в колишньому СРСР, то не важко помітити загальні ідеологічні риси, котрі є абсолютно типовими незалежно від форм влади і її політичного позиціювання. Адже в обох випадках первинними є саме елементи інституціоналізації насильства та репресій відносно всіх форм інакомислення, з одного боку, і організації удаваного консенсусу в соціумі, з іншого.

Виглядає, що ідеологи «регіоналізму по-донецькому» в Україні нині сконцентрували свої зусилля на тому, щоб мобілізувати народні маси на отримання своїх політичних цілей за допомогою найсучасніших методів досягнення консенсусу. Це: інтенсивне використання засобів масової інформації (телебачення, радіо і преси); експлуатація основних каналів соціальної комунікації, таких, як школи та виші; насадження через заклади культури своїх партійних ідеологем, котрі часто можуть бути замасковані під досить прийнятні для населення речі; залучення масових організацій, які безпосередньо пов’язані із правлячою партією; використання форм колективного визнання, типу партійної атрибутики та урочистих церемоній і парадів.

Для «януковичів» дуже важливо, щоб суспільство усвідомило всю безперспективність прагнення до повернення силою забраних у нього демократичних свобод, і почало себе повністю ідентифікувати з їхнім совітсько-російським політичним проектом. А для цього необхідно подавити бажання суспільства (і особливо його молодої частини) до спротиву в будь-яких формах та спонукати його до прийняття міфів і гасел антиукраїнської ідеології. Які поки що сприймаються українським соціумом як ірраціональні і чужорідні.

Ідеологізація української освіти необхідна донецьким ще й тому, бо вона, за їхнім задумом, сприятиме в розбудованому ними ієрархічному суспільстві повному утвердженню диктатури Партії регіонів та перетворення її на основний канал соціальної діяльності. А вірність регіональній ідеології при цьому стає неодмінною передумовою просування молодої людини по щаблям соціальної драбини, повністю підконтрольної режиму.

Власне, тепер лише сам український народ мусить вирішити – чи згоден він із насадженням нової ідеології, котра спрямована на відновлення керівної ролі російського імперського шовінізму у визначенні історичного майбутнього України, чи прагнутиме вийти на шлях відновлення демократії і повернення до основоположних свобод і прав людини, які з 2010 року неухильно зменшуються на українських теренах. Очевидно, що «януковичі» тому й хочуть зазомбувати українську молодь совітсько-російською національною ідентичністю, бо лише в такому разі вони здатні забрати в України її державницьке і європейське майбутнє.

Published on 7 June 2011