Сергій Багряний

«Протистояння» Путін-Медвєдєв: і кого ви тут збираєтесь надурити?

Останнім часом все частіше доводиться чути про підігрівання інтересу довкола конфлікту в правлячому тандемі Російської Федерації: президент Дмитро Медвєдєв – прем’єр-міністр Володимир Путін.

Останнім часом все частіше доводиться чути про підігрівання інтересу довкола конфлікту в правлячому тандемі Російської Федерації: президент Дмитро Медвєдєв – прем’єр-міністр Володимир Путін. Деякі ЗМІ вже встигли обізвати його «протистоянням» авторитарного Путіна і «ліберального» «прозахідного» Медвєдєва. Але чи дійсно можна назвати те, що відбувається в правлячих колах Росії, «протистоянням» двох гілок влади і чи не є це банальним «окозамилюванням» довірливого російського електорату? Давайте спробуємо розібратися.

Отже, про певне протистояння між президентом та прем’єром РФ стали говорити одразу після низки звільнень посадових осіб, близьких до Володимира Путіна. Відставка «вічного» мера Москви Юрія Лужкова потягла за собою ще ряд перестановок у владній верхівці, які, однак, не дали якогось значного перелому на користь Медвєдєва. Контроль з боку команди Путіна стратегічних напрямків економіки (включно з Газпромом) зберігається і за нинішніх обставин, а зауваження президента щодо недопущення Путіним різного роду інсинуацій, на зразок порівняння операції НАТО в Лівії з хрестовим походом, навряд чи хоч один серйозний експерт може назвати «перебиранням політичної ініціативи» з боку сторони Медвєдєва. Різниця у методах роботи та публічних висловлюваннях ще не означає, що є серйозний конфлікт всередині політичної системи Росії (ну пожурив Мєдвєд Путіна, а що це, за великим рахунком, міняє?).

Тут мова радше йде про початок «великих торгів» перед президентськими виборами в Росії, що мають відбутися в 2012 році. І тут нема нічого дивного. Медвєдєв так просто свою посаду полишати не хоче, але і рейтинг його поки що нижчий, ніж у Путіна. Та чи означає це, що між президентом і прем’єр-міністром РФ назріває війна? Адже Медвєдєв завжди був надійною людиною з команди ВВП і своїм президентством він може завдячувати виключно нинішньому лідеру «Єдиної Росії». Та й розуміє Дмитро Анатолійович, що честолюбний Володимир Володимирович завжди може вдатися до «принципу Тараса Бульби»: я тебе породив, я тебе і…

Інша справа, що на Заході на посаді президента хотіли би бачити порівняно м’якого Медвєдєва. І це додає нинішньому очільнику Росії певний козир у торгах з поки що найбільш популярним політиком РФ. Про відсутність якого-небудь системного конфлікту говорить і один з лідерів російської опозиції Борис Нємцов. Те, що відбувається в Кремлі, є скоріше показухою перед російським політикумом та виборцями. Ті, хто повірить в те, що у темного авторитарного майбутнього Росії з Путіним є альтернатива у вигляді «прогресу і просуванню в Європу» з Дмитром Медвєдєвим, буде жорстоко обманутим. Схоже, в адміністрації Дмитра Анатолійовича таким чином намагаються перетягти на свій бік деяких опозиційних політиків, які вважають, що лише Медвєдєв є єдиною альтернативою неосталіністу Путіну. Ось і весь розрахунок.

А тепер припустимо, що і Медвєдєв, і Путін підуть на вибори президента. І навіть гіпотетично уявимо, що переможе чинний президент. І що далі, чи почне руйнуватися від цього система? Так, поверхнево Медвєдєв непогано розігрує роль «доброго поліцейського» для Європи та «нерадивих» сусідів – України та Грузії. Але по суті його бачення відносин з тією ж Україною відрізняється менш різкими висловлюваннями. Якщо Путін дозволяє собі казати, що Україна – це взагалі не держава, то Медвєдєв говорить на те, що «не можна сидіти на двох стільцях», м’яко натякаючи, що Україні не світить зона вільної торгівлі з ЄС, а значить їй треба негайно вступати в Митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Якщо Путін дозволяє собі відкидати внесок України у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, чим викликає хвилю обурення навіть у проросійськи налаштованих регіонах нашої країни, то Медвєдєв шляхом гарно підібраних аргументів і дипломатичних умовлянь схиляє Віктора Януковича укласти з ним кабальні для України Харківські угоди. Типова гра у «злого» і «доброго» поліцейських!

То чи є сенс кремлівському тандему серйозно сваритися? Адже для політичного іміджу обох необхідно залишити за Росією «статус-кво» у нинішніх геополітичних та міжнародних економічних відносинах. А для цього просто необхідно мати повний контроль над Україною, Білоруссю і, при можливості, повалити владу антиросійського Михайла Саакашвілі в Грузії. У нинішнього тандему це виходить набагато краще, ніж за часів, коли Путін був одноосібним лідером держави. А в разі відсторонення кого-небудь з цих осіб іншою від влади геополітичні здобутки Росії можуть зійти нанівець.

До речі, про Білорусь. Там напередодні виборів президента (Олександра Лукашенка), тандем розіграв просто класичну партію, в результаті чого позиція Росії в цій республіці лише посилюється.

То ж чи варто говорити про якесь там «протистояння»? Та й чи має воно сенс? Навіть якщо припустити, що Медвєдєв все таки захоче усунути Путіна, використавши наявний адмінресурс, чи змінить це суть російської внутрішньої та зовнішньої політики. Судячи з усіх обставин – ні. В такому випадку ми просто будемо спостерігати повторення сценарію боротьби за владу в СРСР між Хрущовим і Брежнєвим, коли одного вдалося усунути, але від цього радянська імперія лишилася тим самим монстром, яким і була.

Але все таки якась інтрига залишається, адже у Росії все таки повинен бути лише один президент. Враховуючи це, владний тандем може вдатися до наступних варіацій:

1.Президентом лишається Медвєдєв, Путін відмовляється йти на вибори взамін на політреформу, на зразок тієї, яку протягнув Кучма в грудні 2004 року. Повноваження прем’єр-міністра значно розширюються, хоча взамін президент отримує до свого нового терміну ще один додатковий рік правління. Путіна такий варіант влаштував би на 100%, адже домінуюча більшість в Держдумі Росії залишається за його політичною силою.

2.На вибори йдуть обоє, але той, хто програє, отримує імунітет на посаді прем’єра до кінця терміну президентства іншого плюс декілька ласих посад у структурах, що контролюють компанії-монополісти в окремих галузях російського ринку.

За теперішніх розкладів очевидно, що Медвєдєв все таки піде на вибори, але Путін вкінці-кінців виторгує для себе ще більше політичних преференцій, ніж має зараз.

В цій ситуації і російській опозиції, і західним партнерам Росії не варто захоплюватися і ставити на «демократа» Медвєдєва, а чимдуж шукати альтернативу правлячому тандему. Інакше незабаром російський двоголовий бройлер-мутант остаточно заклює і опозицію в середині країни, і недругів назовні, і навіть теперішніх союзників. І не важливо, хто буде в цій країні формально головним – «ліберал» Медвєдєв чи сталініст Путін.

Published on 27 May 2011