Богдан Качор - Голова, Ігор Мірчук - секретар

Відкриття меморіальної таблиці українським жінкам-в’язням концтабору Равенсбрук

17 квітня у рамках міжнародного відзначення 66-ої річниці звільнення в’язнів нацистського концтабору біля Равенсбрук

17 квітня у рамках міжнародного відзначення 66-ої річниці звільнення в’язнів нацистського концтабору біля Равенсбрук, урочисто відслонено меморіальну таблицю українським жінкам-в’язням цього концентраційного табору. Світова Ліґа Українських Політв’язнів вже довший час старається про встановлення меморіалу в усіх нацистських концтаборах, де були ув’язненні та гинули українці (практично це всі концтабори на сході Європи). Вже в кількох колишніх таборах поставлено пропам’ятні дошки, а далі ведуться переговори з дирекціями багатьох інших меморіальних комплексів. У деяких домовляється про створення української експозиції в музеях, що знаходяться на території колишніх концтаборів.

Як не дивно, але жоден знак для увіковічення пам’яті українців не установлюється без значних зусиль. Маємо щастя, що існує тепер власна держава, через яку українці можуть просувати такі справи, бо раніше дирекції меморіальних комплексів не були схильні задовольняти прохання громадських організацій. Пригадується, як у 1980-их роках доводилось голодівками виборювати право поставити таблицю в Дахау. Петиція до дирекції равенсбрукського комплексу з 10 тисяч підписами, зібрана 10 років тому українськими жіночими організаціями Європи, в якій прохалось створити українську експозицію в одній із келій єдиної уцілілої будівлі концтабору, була з легкої руки відхилена тоді, коли стоять там експозиції ряду інших народів. Щоправда, доводиться підштовхувати і власний уряд бути більш діяльним, коли існує потреба голосу нашої держави в цих справах.

Можливо не кожен оцінює важливість ставлення таких знаків. З одного боку, вони служать немов надгробні пам’ятники. У кожному з тих “млинів смерті” загинуло сотні, а то тисячі українців, і їх тлінні останки були тут розвіяні після спалення в концтабірних крематоріях. З іншого боку, в світлі частих, несумлінних спроб зобразити українців колаборантами, потрібно закріпити у свідомості світу, що український народ належить до тих народів, що понесли найбільші втрати з рук нацистських катів. Сотні тисяч дочок і синів українського народу перенесли жорстокі каторги в німецьких тюрмах і концтаборах; незлічену кількість замучено на смерть. Велика частина з них були військові полонені та втікачі з остарбайтерського полону, але поважну кількість творили учасники націоналістичного опору гітлерівським расистсько-імперіалістичним затіям. Майже весь провідний актив націоналістичного руху пройшов криваве горнило нацистських репресій.

Жіночий концтабір в Равенсбрук, розміщений за 90 км на північ від Берліна, служив місцем ув’язнення великої кількості українок. За різними підрахунками, у концтаборі Равенсбрук було від 6 до 8 тисяч українок на загальне число 145 тисяч ув’язнених. Точного числа та імен в’язнів мабуть вже ніколи не буде змога устійнити тому, шо адміністрація знищила усі тюремні документи, виписані після 1941 р. Серед ув’язненими були десятки членкинь Організації Українських Націоналістів, що в час війни продовжувала діяти підпільно і в Україні і на території самої Німеччини. Були вони в основному студентками та абсольвентками університетів Західної Європи. Їх покарано за участь в ОУН, яку німці вважали надто ворожою і небезпечною силою. Серед тих, що згодом стали відомими діячками громадського життя на еміграції були Дарія Гнатківська-Лебедь, яка перебула ув’язнення враз із зовсім маленькою донечкою Зоєю, наймолодшим в’язнем Равенсбруку, Ольга-Фроляк-Еліяшевська, Ольга Вітик-Войтович, яка таємно в час ув’язнення створила серію малих картин, на яких зображені жахи концтабірного життя, Віра Франко (внучка Івана Франка), Іванна Григорців-Голіната, Ліда Окарма-Марцюк, Теодора Різник-Цебрій, Теодора Гайвас, Марія Ткаченко, Анна Дума-Шевчук та ряд інших. Варто згадати, що у гестапівській катівні в Берліні, до якої на початку привозили спійманих під час великої хвилі арештів членів ОУН в Німеччині, жорстоко замучено на смерть зв’язкову Галину Столяр.

Меморіальна таблиця з присвятою потерпілим українкам виписана українською, німецькою та англійською мовами. Її прикріплено до муру, що колись огороджував головну частину табору Равенсбрук. Відповідальність виготовити її взяла на себе комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України. Радник українського посольства до Німеччини, Юрій Никитюк, співпрацював із СЛУП у здійсненні цього проекту, приймаючи участь в переговорах із дирекцією меморіального комплексу.

Відслонення таблиці відбулося в присутності керівників місцевого уряду, членів парламенту Бранденбурзького краю, представників німецьких ЗМІ, міжнародних дипломатів, членів української громади, делегації колишніх в’язнів з України та представників Світової ліги українських політичних в’язнів - усього понад 200 осіб. Від СЛУП виступала 91-літня Ліда Укарма-Марцюк, яка вже роками їде з Мюнхена (останнім часом із донькою Оксаною) на ці міжнародні відзначення річниць звільнення равенсбрукського концтабору. Вона також відчитала довший привіт від СЛУП, написаний німецькою мовою, в якому згадується про членкинь ОУН, які були ув’язнені у Равенсбрук. Від українського посольства у Німеччині виступав радник Микола Балтаж, який наголосив про обов’язок живучих поколінь належно вшановувати пам'ять українських жінок, які зазнали страшні муки з рук нацистських катів. Вічна пам’ять усім, хто відважився стати за свободу народів і людини, викликаючи на себе страшну лють засліплених ненавистю варварів!

Published on 13 May 2011