Василь ЗАЄЦЬ

Чому ж ми не вшановуємо кінноту Хана Батия?

В передмові до свого видатного твору «Націоналізм» Дмитро Донцов

В передмові до свого видатного твору «Націоналізм» Дмитро Донцов, згадавши ряд ключових історичних подій, приходить до логічного висновку, що всі вони доводять: «…ідея, яка порушуватиме конфліктами, що назрівають, буде ідея нації, ідея людської спільноти, що є або хоче бути організованою в окрему політичну одиницю».

«Націоналізм» побачив світ 1926 року, невдовзі після того, як потерпіли жорстоку поразку українські національно-визвольні змагання. Того ж року в Парижі загинув Симон Петлюра, вражений кулями, посланими большевицьким агентом. На той час ленінська Московія вже встигла першим влаштованим нею голодомором відправити на той світ близько двох мільйонів українців. Значно більше наших співвітчизників було кинуто в концентраційні табори. Тим, кого не встигли запроторити за грати, доводилося потерпати за своє найближче майбутнє під пильними поглядами сексотів. Від цілковитого знищення наш народ могла врятувати тільки успішна національна революція, до якої необхідно було готуватися. На превеликий жаль, Дмитро Донцов змушений констатувати страшний занепад духовності тих, кому належало стати національними провідниками: «І в такий момент наш нарід стоїть обездолений і «обезмозглений»… без національного «вірую», і без сильної волі боротися за нього; маючи замість національного ідеалу надтріснуті скрижалі старих вивітрилих «мудрощів», мляву саламаху з «поступу», «еволюції», «міжнародного братерства» та інших «інтернаціоналізмів» - отруйного зілля для здорового народного організму; засад, прекрасних для народів-провінцій та їх ідеологів провансальців, але не для народів-націй».

Всій отій «саламасі», яка була світоглядом упадку, наш видатний мислитель протистав засадничо ворожий перестарілому дрантю світогляд, за яким основою людської життєдіяльності вважається «закон боротьби, яку Геракліт називав початком усіх речей, закон вічного суперництва націй, який панує над світом тепер так само, як панував у початку історії народів і держав».

Революційний світогляд Дмитра Донцова став надійним ідеологічним фундаментом, на якому кращі сини і доньки нашого народу розбудували Організацію Українських Націоналістів. Пройшовши сувору школу під тяжким гнітом польського шовінізму, загартована ОУН виявилася єдиною боєздатною політичною організацією, яка в умовах жорстокого терору зберегла свої ряди і гідно зустріла випробування, що їх принесла московсько-німецька війна.

В постанові ІІІ Конференції ОУН, яка проходила 17 – 21 лютого 1943 року, читаємо: «…сучасна війна ведеться за інтереси великих імперіялістичних держав, які запрягають до своїх цілей інші народи та нехтують їхніми правами на національно-державне самовизначення. Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на платформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу й на цій площині шукати спільних інтересів західних і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів».

Одна з відозв Української Повстанської Армії застерігала:

«Українці!

Московсько-большевицькі окупанти посилено вивозять Ваші рідні на каторги в Сибір і Казахстан. З другої сторони - вони насилають на українські землі колоністів-росіян, при помочі яких хочуть перетворити Україну в колонію Москви.

Ви не можете дозволити, щоб земля Ваших батьків, Ваші рідні села і міста опинилися в руках російських колонізаторів.

Українці! Поборюйте з повною рішучістю московських імперіалістів – колонізаторів України! Виганяйте їх з кожного клаптика української землі! Не продавайте їм харчів і інших засобів до життя!Для них місце в Росії, а не в Україні!

Гоніть російських займанців доти, доки Ваші рідні не повернуться з каторги на рідну землю! Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава!

Українські Повстанці»

На превеликий жаль, до цих слів багато знедолених людей з тих чи інших причин не змогли прислухатися, через що їм довелося страждати все життя. За те, що вони, піддаючи себе смертельній небезпеці, підриваючи здоров’я, захищали «страну савєтов», врятована від знищення гітлерівськими полчищами Московія нічим не віддячила героїчним спасителям. Навпаки, лицемірно вихваляючи вояків, які «пол-Європи прашагалі, прапалзлі», кремлівські душогуби намагалися якомога швидше позбутися тих, хто власними очима зміг побачити, наскільки культурніше і заможніше від московських рабів живуть вільні громадяни цивілізованого світу. Правдиві розповіді про «загнівающій капіталізм» сприяли б швидшому прозрінню людей, яких десятиліттями тримали за щільно зачиненими кордонами совдепівської тюрми, де нібито всі раювали «под солнцем сталінской конституції». Не даремно тих, хто штурмував рейхстаг, не відпускали додому, в ту ж Україну, а терміново запихали в залізничні вагони і транспортували на Далекий Схід, де багато їх мали загинути в боях з японською армією. А на тих, кого всілякі садисти типу Жукова чи Василевського все-таки не загнали на той світ, чигали совдепівські «закони», в яких знаходилися різноманітні пастки, завдяки яким учасників великих битв в «законному» порядку спроваджували на Соловки чи в Магадан. Якщо ж дуже вже живучим героям щастило пройти і Крим, і Рим, і будь-які мідні труби, тоді влада намагалася всіляко понижувати їхній життєвий статус. Так, наприклад, мені довелося зустрічати Героя Совєтського Союзу, якого після війни не послали вчитися до престижного вузу, а спровадили на ферму, на низькооплачувану роботу скотника, - хай там бичкам і теличкам розповідає про те, що йому пощастило побачити в Європі…

В той час, як рожевощокі райкомівські прислужники нерідко за рік- другий своїх «трудів тяжких» одержували комфортабельні квартири з усіма побутовими зручностями, тим, хто роками мучився в окопах, неодноразово піднімався в смертельні атаки, тяжко виборюючи оту «одну на всєх пабєду», по закінченні війни довелося десятиліттями мучитися в тісних комуналках. Ще й сьогодні, коли після війни минуло майже сім десятків років, наші продажні газетки, що обслуговують русофілів – узурпаторів державної влади, не шкодують захоплених вигуків, описуючи «велику турботу» владоможців про ветеранів «вєлікай атєчєствєнной вайни», - кільком з них нарешті спромоглися дати по кімнатці…

Замість того, щоб забезпечити пристойне життя всім своїм громадянам, незалежно від того, хто з них в якій армії воював (як це прийнято робити в демократичній Європі), совєтська експлуататорська державна машина, а вслід за нею і її спадкоємці – кучмівський та нинішній режими вважали і вважають українців, крім хіба тих, що «відзначилися» в горезвісних заградотрядах, людьми нижчого сорту, призначення яких полягає в тому, щоб за безцінь продавати свою робочу силу і здоров’я заради розкошування та фантастичного збагачення всяких пінчуків та ахметових. Замість справжньої турботи про людину, нас продовжують годувати пустопорожніми балачками про якусь «дружбу народов», які ніби то в ході «вєлікай атєчествєннай вайни» начебто разом виборювали якусь «адну на всєх пабєду». Знову 9 травня разом з сумнозвісними «наркомовскімі» ста грамами оковитої збаламучений народ вкотре пригостять саламахою надуманих ідеологічних кліше, а на вулицях засмучених черговим підвищенням цін і тарифів українських міст і сіл прошумлять паради, на яких появляться і совєтські танки, уквітчані червоними прапорами та зірками, серпами та молотами, поява яких під нашими вікнами така ж історично виправдана, якою була б і поява там артистів, загримованих під кіннотників татаро-монгольських ханів.

Published on 2 May 2011