Юрій Ош м. Суми

Годі дурити самих себе

Нещодавно прочитав роман “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, і спочатку пройняв мене великий сум, майже до сліз, за тими загиблими велетнями, які заради України свідомо йшли на ймовірну смерть.

Нещодавно прочитав роман “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, і спочатку пройняв мене великий сум, майже до сліз, за тими загиблими велетнями, які заради України свідомо йшли на ймовірну смерть. Та по якомусь часі цей сум змінився такою ж великою злістю. Це ж треба бути такими йолопами, щоб майже за двадцять років нічогісінько не зробити з того, за що боролись і загибли ті велетні духу! І що ж маємо на сьогодні внаслідок цього?

Ситуація у нас зараз де в чому нагадує ту, яка була в Україні в 20-х роках минулого століття, за періоду так званого НЕПу. Більшовики тоді дали Україні нібито якусь свободу, хоч і в складі СРСР. Українцям дозволили українізацію, в яку дехто з них щиро повірив і взявся активно впроваджувати її в життя. Але все це було під пильним оком більшовиків. І вони, як тільки побачили, що в Україні “запахло смаленим”, почали поступово “закручувати гайки”, закрутивши їх аж до… нечуваних масових репресій у 30-х роках. Все було можливим, тому що справжніми господарями в Україні за тих часів були більшовики, які окупували нашу країну.

А сьогодні? Формально нас ніхто не окупує, і ми маємо свою незалежну державу. Насправді ж країна наша цілковито окупована нащадками тих же більшовиків, власне, тодішніх політичних і кримінальних злодіїв плюс кримінальними злодіями нинішніми. Через те, замість довгоочікуваної незалежної української демократичної держави, маємо тепер державу на чолі з поліційно-кримінальною владою. Чому так сталося? Та все тому ж, що і в період УНР: українські нацдеми (національні демократи) свою дійсно Українську Державу прокукурікали у мітингах, а іноді і в змаганні самі з собою, коли ж нарешті отямились, було вже запізно. І даремно сьогодні виправдовуються. Даремно. Все ясно, як день – не вистачило у них ні духу, ні розуму. Все сталося, як і за тих часів, після Жовтневого перевороту в Російській імперії. Не було тільки зовнішнього збройного втручання. Та й то – як сказати, бо Чорноморський військовий флот РФ ніколи не залишав наших берегів… Причому як тоді, так і тепер в цьому питанні була і є така чудернацька деталь. Наша діаспора і взагалі Захід дурили і дурять себе, іноді свідомо, тим, що в Україні налагоджується нормальне життя і є міцна опозиція, яка, в разі чого, може дати владі належного прочухана. Нацдеми ж, зі свого боку, дурять себе і нас тим, що являють собою міцну опозицію і при нагоді матимуть підтримку з Заходу. Насправді ж як тоді, так і тепер на Заході і на Сході кожен думає сам про себе, а про нас турбується в межах своїх власних інтересів. Що ж до нашої опозиції, то у загальноукраїнському масштабі знаю лише те, що бачу і чую з інформації ЗМІ. А от що стосується регіону, в якому мешкаю, багато чого з цього питання спостерігаю на власні очі. І деякими враженнями від такого спостерігання можу навіть поділитися. Ось деякі з них.

На теренах нашої області формально діє ціла низка українських національно-патріотичних організацій. Але фактично в більшості з них – одні керівники, а рядових членів – раз два та й усе. Наприклад, козаки мають багато сотників, хорунжих, осавулів і т. ін., навіть не одного генерала. А де ж рядові козаки? Вони, звичайно, є, але на папері їх досить чимало, а наяву – котові на сльози нема. Але ж у кожного, скажімо, генерала повинен бути щонайменше полк, бо генерал очолювати, наприклад, роту чи сотню може лише за часів війни, коли його полк чи армію розіб’є вщент ворог. І от зберуться такі козаки під час якогось заходу – аж в очах рябіє від полковницьких та генеральських лампасів. А де ж рядові козаки? Тому й справи від таких козаків – відповідні… Таке ж можна сказати й про деякі інші організації. Отже, глибоко впевнений, що для того щоб в Україні ситуацію псевдодемократичного сюсюкання зрушити нарешті в напрямку розбудови справжньої Української Держави і, за прикладом холодноярців, розпочати конкретні дії, необхідно щонайперше не дурити самих себе і подивитися правді в очі. Інакше… влада у нас закрутить гайки так, як було у Богом прокляті 30-ті роки.

Published on 25 March 2011