Сергій Кузан

Крути: невивчений урок історії

25 січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. Але складне військово-політичне становище не дозволило реалізувати положення IV Уніве

25 січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. Але складне військово-політичне становище не дозволило реалізувати положення IV Універсалу. Уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти УНР. У січні 1918 р. до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під командуванням Михайла Муравйова, які вже захопили Харків і Полтаву.

На захист УНР, за іронією долі, стали лише близько 300 чоловік iз Помічного Студентського куреня на чолі з сотником Омельченком (студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені св. Володимира, учні старших класів Кирило-Мефодієвської гімназії).

Актуальність тих подій до нашого часу просто вражає.

Верховна рада і бюджет армії

Діячі тодішньої Центральної Ради, в першу чергу Михайло Грушевський, виявили повну недалекоглядність у питаннях військової політики; регулярна армія (а ще в грудні 1917 року в Україні було з фронтових частин декілька сотень тисяч солдатів і офіцерів, готових захищати паростки незалежності) так i не була створена.

Хоча ми й маємо формально Збройні Сили, однак вони не здатні виконати своїх завдань через політиків. Сьогодні бюджет української армії – це бюджет стагнації війська. Впевнений, ця Верховна Рада (як свого часу Центральна Рада) ситуацію не змінить. Без перебільшень можна сказати, що Україна сьогодні не має обороноздатної армії. Ми вже не маємо чим боронити власну державу.

Загравання з Росією

Лідери визвольних змагань вперто продовжували стояти на позиціях автономії України у складі Росії, а не її повної самостійності. Уряди Володимира Винниченка і Володимира Чехівського ще наприкінці 1917 року неодноразово робили спроби домовитися з урядом радянської Росії.

Як і сьогодні, уряд януковича-азарова прийшов до влади на хвилі популістських гасел про дружбу з Росією. Натомість вони здали Севастополь, відмовились від збагаченого урану, і семимильними кроками здають росіянам українську економіку. Їх історія нічому не вчить: не можна тоді було загравати з більшовицькою Росією. Не можна зараз загравати з Росією путінською. Бо, як свідчить історія – програємо.

Ми

Тоді, 29 січня 1918 року бійці Студентського куреня зайняли оборону обабіч залізниці поблизу станції Крути між Бахмачем і Ніжином й 5 годин стримували загони петроградських, московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту (близько 6 тисяч чоловік). Майже всі захисники новоствореної УНР прийняли геройську смерть, а 27 студентів і гімназистів було захоплено в полон і страчено.

Ми, молоді націоналісти, з особливою шаною ставимось до цих героїв. Адже вони не мали нічого: ні військової підготовки (багато з них були однолітками наших школярів), ні військової підтримки (грушевські-винниченки відмовились від національної армії, перебуваючи під облудою ідей соціалізму та демократії), ні підтримки свого уряду (який тікав в цей час, кинувши хлопців на бійню). Більшість їхніх офіцерів втекли ще по дорозі до місця бою, покинувши напризволяще своїх новоспечених солдат. Але тим, кого ми зараз називаємо «Героями Крут» було плювати на все це: вони САМІ зголосились стати на захист Батьківщини, вони САМІ прийняли бій. Не за Грушевського чи його соціалістичні гасла – за свою Україну.

Ми розуміємо, що нам нічого очікувати ні від цього президента, ні від цього уряду, ні від цієї ради. Але ми не хочемо, щоб трагедія Крут повторилась. Тому обов’язком нас із вами, всіх патріотів цієї країни, є не допустити, щоб нинішнє керівництво повторило помилки грушевського-винниченка і їм подібних, і завело країну шляхом УНР – в прірву. В свою чергу, ми, молоді націоналісти, готові пройти шлях крутянців до кінця.

«Наші демократи»

І ще одне. Після звільнення території України від більшовиків (вже після підписання Брестського миру й окупації України німецькими та австро-угорськими військами), 19 березня в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих у бою під Крутами. Урочисту промову виголосив Михайло Грушевський, який так і не спромігся піднятися над своїми поглядами, поглядами «національного романтика» й капітулював перед дійсністю. Демагогія й дешевий популізм більшовиків, постійні чвари серед українських «соціалістів» і «націонал-демократів» призвели до того, що московські комуністи залізною рукою встановили на довгі роки владу Рад.

Чи не те ж відбувається зараз? Адже дивлячись на нинішній політикум, переконуюсь: приказка «українці об’єднуються перед розстрілом» не діє. Нинішні «демократи» не об’єднаються і під час розстрілу. Це зайвий раз довели цьогорічні урочистості на місці загибелі крутянців. Так звані «нац.-деми» під своїми партійними прапорами точно як і 10 років тому наголошували у своїх промовах, що Україна зараз також перебуває в умовах окупації, що ворожий режим треба знищити, а для цього варто об’єднуватися… Тільки от кожен з партійних вождів і вождиків воліє, аби всі потенційні однодумці об’єднувалися тільки під нього і ні під кого іншого.

Та ж ситуація, що й десятиліття тому, та ж порожня балаканина, практично ті ж самі обличчя. Організатори мітингу цього року навіть не спробували надати слова комусь з представників молодого покоління. При цьому «в кулуарах» за чаркою коньяку і тарілкою запашного козацького кулешу підстаркуваті «партійні функціонери» скаржилися, що молодь не йде до них, що молодих людей треба палкою заганяти у їхні псевдо партійні об’єднання. Очевидно для того, щоб за рахунок молодих пропхати свої дупи в омріяні владні крісла.

Але українській молоді не потрібні всі ці «лідери» та їх квазіпартійки. Ми самі змінимо цих діячів. Бо в багато кому з нас ще не загас той вогонь боротьби за свободу і кращу долю України, який 93 роки тому вів у бій Героїв Крут.

Published on 10 March 2011