Олексій Пушняк

«Русскій мір» гірше війни

На початку лютого цього року генеральний консул Російської Федерації у Харкові Всеволод Філіпп повідомив про плани відкрити в Харкові 5 кабінетів «Русского міра» в додаток до вже наявного одного центру російської культури, що з 17 червня 2009 р. функціону

«Радянський Союз утворився 1922 року, але його історія починалася в палеоліті»
К. Галушко, Український тиждень

На початку лютого цього року генеральний консул Російської Федерації у Харкові Всеволод Філіпп повідомив про плани відкрити в Харкові 5 кабінетів «Русского міра» в додаток до вже наявного одного центру російської культури, що з 17 червня 2009 р. функціонує при Народній українській академії. Як відомо, географія «Русского міра» в Україні цим не обмежується. Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Київ та Рівне також мають подібні представництва.

Останнім часом про «Русскій мір» чутно досить багато, проте не всім відомо ж що це таке. Спробуємо з’ясувати.

«Русский мір» є фондом у формі громадської організації, створеної згідно з Указом Президента РФ, засновниками якої виступають Міністерство закордонних справ та Міністерство освіти і науки РФ. Основна офіційна мета фонду – популяризація, розвиток російської мови в світі як важливого компонента російської культури. Фінансування фонду здійснюється серед іншого за рахунок федерального бюджету (у 2009 р., наприклад, – це 500 млн. руб.). Осередки фонду – центри російської культури та інші подібні утворення існують в багатьох країнах світу: перш за все у колишніх радянських республіках та країнах соцтабору, США, Німеччині, Бельгії, Італії, Китаї тощо.

На перший погляд, нібито нічого особливого. Проте дещо наводить на роздуми. Зрозумілий сенс існування осередків фонду в таких країнах як США чи Велика Британія, де в емігрантів виникають проблеми зі збереженням рідної мови. А от активне поширення представництв фонду в Україні, зокрема, в тому ж Харкові, викликає принаймні подив, адже проблеми російської мови в нашій країні існують хіба що тільки в хворобливій уяві окремих її носіїв по цей бік кордону та в російській пропаганді.

Ситуацію дозволяє зрозуміти, по-перше, більш уважне вивчення та осмислення завдань фонду. Це і сприяння створенню та діяльності російськомовних організацій, засобів масової інформації, інформаційних ресурсів в різних країнах, і формування сприятливої для Росії громадської думки, і багато інших подібних завдань.

По-друге, багато відповідей дає аналіз соціальних умов, в яких фонд виник та функціонує. У цьому відношенні багато чого пояснює характер держави, котра його створила. Які особливості останньої відіграють тут вирішальну роль? Насамперед це втрачена велич російської, згодом радянської, імперії, що не дає спокою росіянам, залишаючись каналом компенсації соціального невдоволення. Такі настрої вдало експлуатуються владою з метою відвернення уваги власних громадян від нагальних проблем. Також це вагомий економічний інтерес Газпрому, обслуговуваний авторитарним державним правлінням.

У результаті маємо сусіда, який в плані просування власних інтересів налаштований експансіоністськи та хворобливо чутливо сприймає будь-які спроби виходу зі своєї сфери впливу колишніх колоній. Помаранчева революція показала Росії всю небезпеку отримання на своїх кордонах незалежного сильного гравця, потенційного учасника НАТО. Це і викликало чергову хвилю протидії, спрямовану якраз на поле вирішальної битви – свідомість українських громадян. Не одну сотню років попередники сучасних російських політиків наполегливо працювали з нею, досягнувши значних успіхів. Отже створена культурна близькість до Росії, зав’язана на спільній історії та російській мові, відомій значній кількості українців – це те, що готове принести кремлівським старанням найлегші плоди.

Таким чином у сполученні з сутністю російської держави взагалі та сьогоднішньої зокрема це означає іншу, зовсім не безневинну якість діяльності «Русского міра». Пересічна громадська організація культурного спрямування, метою представництва якої у Харкові є всього-на-всього надання доступу до літератури та вивчення російської мови, перетворюється на грізну зброю інформаційної епохи. Фонд стає черговим вагомим важелем впливу на всесвітній російськомовний простір, зокрема, в сфері формування громадської думки. Показовими в цьому плані є заголовки новин на офіційному сайті фонду: від «Севастополя в контексте русской истории и культуры» до «Фильм «Спасибо Путину!» стал призером севастопольского кинофестиваля» та «Доклад Хрущева: глупость или измена?» (з висновком, що хрущовська десталінізація це все-таки «глупость»).

Інший напрямок ефективної реалізації свого призначення – це покращення комунікації Кремля з російськими організаціями за кордоном. Найважливішим є економічний момент такої взаємодії: фонд через створені осередки отримує можливість офіційно фінансувати потрібні іноземні організації, що слугують його цілям (вже станом на 2009 р. він фінансував 20 культурних проектів в Україні, в т.ч. наприклад, соціологічні дослідження з доведення необхідності введення російської як державної, організації підкарпатських русинів). Не секрет, які настрої панують у середовищі адресатів кремлівської допомоги, тому в підсумку Україна отримує канали для активного підживлення з-за кордону проросійської п’ятої колони.

Ще одним напрямком діяльності фонду є релігійний: серед його завдань – активна співпраця з російською православною церквою та іншими конфесіями. Це гармонійно доповнює посилену останнім часом активність цієї церкви у справі кремлівської пропаганди на теренах України та щодо зміцнення своїх організаційних основ через витіснення церков, що є конкурентами Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Проте фонд – це лише так би мовити інституціональний аспект «Русского міра», його організаційне оформлення, рекламне найменування. Значно серйознішим є аспект ідеологічний. «Русскій мір» постає як ідея, ідея особливої спільноти, об’єднаної російською мовою, культурою, православним християнством. Йдеться про сферу потужного тяжіння довкола Росії, цілеспрямованої в своєму прагненні збирання земель у межах колишніх імперських кордонів. Реалізується цей задум осучасненими методами – через збирання людей у мовно-культурно-релігійній спільноті. За влучним висловлюванням Вітаутаса Ландсбергіса в інтерв’ю «Українському тижню», «Русскій мір» – це черговий міф відчуженості (від неспроможності) та протистояння (російської цивілізації – західній – авт.), аж до нової експансії».

Показовою в цьому плані є назва організації. Це не «Российский мир», а саме «Русский», як наголошує Вячєслав Ніконов, виконавчий директор правління фонду, ностальгуючи за єдністю в межах однієї етнічної групи «великороссов, малороссов и белорусов” та апелюючи до руської історичної спадщини, спільної у науковій та побутовій міфології трьох народів. У своїй статті на офіційному сайті організації він нарікає на політиків 20-го століття, що звузили термін «русский» до значення етнічно-російського, що відрізняється не тільки від державно-російського, але й від українського, зокрема. «Собственно, в этом и проявилось в значительной степени различие между русским и российским – чтобы вычленить Украину из единого российского целого, из единого российского тела», – продовжує Ніконов. Перевагу ж обраного терміна очільник «Русского міра» пояснює його первинним сенсом, в якому об’єднуються три згадані народи, а також сенсом етнічним, що пов’язує тих членів «миру», що мешкають поза російською державою. До речі, В. Ніконов в минулому – високопоставлений партробітник, помічник голови КГБ, активний російський політичний і громадський діяч.

В один голос з Ніконовим проповідує голова Російської Православної Церкви Кірілл – напевно найбільш відомий пропагандист згаданої ідеї. «Россия, Украина и Беларусь — это и есть Святая Русь», – любить повторювати патріарх, відомий своїми частими нав’язливими місіями в Україну та повчаннями наших співгромадян. Як зазначає Г. Друзенко у своїй статті для «Дзеркала тижня», своє призначення на землі патріарх вбачає не в несенні божого слова, а в ствердженні того самого «Русского міра», що виступає у нього якоюсь величезною самодостатньою цінністю. Призначення це не випадкове, воно логічно продовжує концепцію «Москви – третього Риму», сформульованої іншим священнослужителем півтисячоліття тому. Більше того, історичне минуле в поєднанні з релігійним чинником робить «щасливими» претендентами на святу єдність не тільки Україну, Росію і Бєларусь, але й Молдову та Казахстан.

«Русскій мір» – цілком логічне продовження кількастолітньої тенденції в політиці нашого північного сусіда. Йдеться про систематичний військовий експансіонізм та неодмінну ідеологічну обробку населення приєднаних країн. Остання супроводжується настирливим прагненням викорінити його мову, традиції, релігійні особливості. Історія Московської держави, згодом Російської імперії, Радянського Союзу – яскраве тому свідчення. Пропаганді виняткової спорідненості, одвічної єдності трьох східнослов’янських народів присвячувалася в ній виняткова увага. Окрім того ці ідеї підстраховувалися, наприклад, концепцією формування нової історичної спільноти – совєтського народу. Це було важливою запорукою утримування різних націй в одній державі.

Зараз часи змінилися, пряме збройне втручання – справа набагато складніша, але в арсеналі кремлівських політиків залишається ідеологія – часто не менш дієвий засіб. Він дозволяє, маніпулюючи масовою свідомістю, досить ефективно досягати поставлених цілей. Усунення культурних відмінностей між націями – надійніший шлях до усунення кордонів.

Варто відзначити, що ідея «Русского міра», впавши на сприятливий ґрунт фінансової підтримки, дає перші результати. Тільки вже в інтернеті окрім офіційного сайту фонду налічується ціла низка близьких по духу та назві сайтів, що активно розвивають посіяну ідею («Русский мир. Украина», «Русский архипелаг», «Русские в мире» тощо). Більшість з них відрізняється набагато потужнішою радикальною та, зокрема, українофобською позицією в матеріалах, присвячених нашій державі.

Очевидно, що на тлі слабкої самосвідомості та інертності українських громадян ідея «Русского міра» для України несе істотну загрозу. Значна частина громадян за посередництвом широкого набору знарядь політики «Русского міра» втримується в культурному середовищі Росії з неодмінно притаманними йому інтересами та цінностями. Це шкодить консолідації української громадянської нації, шкодить відродженню українського етносу, що потребує зараз величезної допомоги як з боку держави, так і з боку самого суспільства.

Наполегливість Росії в підтримці та поширенні власної культури в світі наводить черговий раз на роздуми про відповідну політику нашої держави. Точніше, про її відсутність. Маючи таку жахливу ситуацію зі станом національної культури, маючи необхідність протегувати її розвитку, українська держава за 20 років не наважилася стати на її рішучий захист. Подальше зволікання, рівнозначне знищенню української культури, продовжується і за теперішньої влади. Більше того, проросійські сили, що панують зараз в Україні, відверто і зухвало шкодять справі відродження українського культурного середовища. Не дістає такої потрібної підтримки і численна українська діаспора, що поступово розчиняється в основній масі населення країн проживання. Особливо складна ситуація зі східною її частиною, яка цілеспрямовано асимілюється в Російській Федерації.

Таким чином послідовне наполегливе впровадження ідеї «Русского міра» є проявом неявної, прихованої, але від цього ще більше небезпечної війни проти української ідентичності, цілісності українського суспільства і держави, як мінімум. У звичайній війні досить добре зрозуміло, хто, як і з ким воює, і це розставляє все по своїх місцях. А от у війні культурно-інформаційній може виявитися так, що переможена сторона ніколи не дізнається, що вона зазнала поразки, чи навіть, що вона існувала, як окрема сторона.

Published on 10 March 2011