Володимир ЯВОРСЬКИЙ

Чому існує Україна?

Чому існує Польща? Тому, що є поляки. Чому існує Німеччина? Тому, що є німці. Чому існує Росія? Тому, що є «рускі», себто етнічні росіяни. Чому існує Америка?

Чому існує Польща? Тому, що є поляки. Чому існує Німеччина? Тому, що є німці. Чому існує Росія? Тому, що є «рускі», себто етнічні росіяни. Чому існує Америка? Тому, що є американці (англосакси в своїй основі). Цей дуже красномовний ряд свідчить про тісну пов’язаність і залежність феномену держави від нації. Спочатку формується нація, а потім виникає держава. Без нації держава не може існувати.

Чому?

Та тому, що держава є найдовершенішим виявом самоорганізації суспільного життя, який відповідає специфічним властивостям певної національної спільноти. Саме в державі реалізуються в повній мірі всі ті якості, які притаманні лише цій певній спільноті. Потреба жити згідно з власними (неподібними ні на які інші) порядками, якраз і спонукає націю творити свою, окрему суспільну організацію – державу. Але для цього треба, щоб спільнота усвідомлювала свою специфічність, свою окремішність, себто щоб, принаймні, переважна більшість її одиниць була наділена потужним почуттям «окремого ми». Це означає, що індивіди, які складають якусь національну цілість, мають ототожнювати себе з нею і тільки з нею, себто ідентифікувати себе зі всіма тими неповторними ознаками, якими та національна цілість наділена. І щоглибшою, щонаскрізнішою, щовсеохопнішою буде ця самоідентифікація, то потужнішою буде спільнота, а відповідно й успішнішими її намагання втілити ті чи інші ідеї, позаяк вона буде внутрішньо (на найглибшому, а, отже, на найміцнішому) фундаменті злютована і завдяки цьому спроможна діяти в одному напрямі. З огляду на це питання національної ідентичності (себто глибинної базової згуртованості громадян) має колосальну вагу для будь-якої держави і тим більше для держави, яка перебуває в процесі становлення. Це, як ніхто інший, розумів третій Президент України Віктор Ющенко, який більше за всіх зробив у напрямку утвердження національної ідентичності українців, що, на жаль, не поціноване в достатній мірі сьогодні, але обов’язково буде поціноване в майбутньому.

Але чи розуміє вагу утвердження української ідентичності теперішній державний провід України, тим більше, що хіба лінивий не бачить, якою хиткою і ненадійною ця ідентичність є зараз? Ставлячи перед собою завдання досягти успіхів в економічній та інших сферах, чи усвідомлюють теперішні державні проводирі, наскільки проблематичними є ці їхні завдання на тлі глибинної несконсолідованості, поділеності українців, частина з яких ототожнює себе з Україною, а частина - частково з Росією, а то й повністю з Росією. Хіба можна мати одностайну підтримку суспільства щодо реалізації якої-небудь, скажімо, економічної ідеї, пропонованої урядом, коли одні громадяни розглядатимуть її винятково через інтерес України, а інші частково або й повністю через інтерес Росії? Та будь-яке внутрішньо- чи зовнішньоекономічне (як і всяке політичне, культурне тощо) починання влади буде так чи інакше розколювати суспільство, бо цей розлам закладений в самій його основі – ненаскрізній ідентичності українців. І ясна річ, що, не маючи належної підтримки суспільства, влада ніколи не доможеться жодних успіхів. Без довіри, без підтримки людей це просто неможливо.

Тим часом не видно, щоб нинішній державний провід усвідомлював цю проблему. З вуст Президента Віктора Януковича лунають тільки голі заклики до єдності. Але на чому, на якій основі ця єдність має бути сформована? На обіцянках про майбутні матеріальні статки громадян? На ідеї зробити матеріальний добробут головним об’єднавчим чинником українців? Але чи не надто це наївно? І чи взагалі далекоглядно узалежнювати єдність суспільства, держави від такого непевного і вкрай хисткого фактора? Є, мовляв, добробут, потрібна держава, нема добробуту, то й держава непотрібна. Та й хіба не зрозуміло, що не статки породжують єдність, а навпаки, єдність породжує статки. Сама ж єдність суспільства залежить від зовсім інших речей, не матеріальних, а духовних, які криються в глибинах суспільної свідомості і називаються національною ідентичністю, себто таким станом національної спільноти, коли всі її члени ототожнюють себе з нею і тільки з нею.

Проте цього, здається, зовсім не розуміє теперішнє українське керівництво. Адже якщо ви стали до державного керма, взяли на себе відповідальність за незалежну державу Україну, то маєте усвідомлювати, що консолідація народу є вашим головним пріоритетом. А позаяк єдиним способом консолідації України є утвердження української ідентичності, то саме на цю мету має бути спрямовано максимум енергії. В основі ж будь-якої ідентичності лежить, ще раз нагадуємо, почуття «окремого ми». Адже прагнення спільноти жити окремо, незалежно, означає, що вона почуває себе окремою, не подібною на сусідів, почуває свою своєрідність, що і змушує її організовувати своє життя за своїми особливими законами. Виходячи з цього, провід держави зобов’язаний удаватися до всіх можливих заходів, аби зміцнювати це почуття «окремого ми» в українцях, а, отже, і всіляко сприяти, щоб українці ототожнювали себе винятково з Україною.

З цієї причини, якщо Президент Янукович, як і вся чинна влада хоче, щоб Україна тішилася успіхами у політичній, економічній та культурній сферах, він мусить насамперед пояснити суспільству й донести це до свідомості кожного громадянина: а) навіщо потрібна незалежна українська держава? і б) в чому полягає українська ідентичність?

Відповідь на перше питання доволі проста. Незалежність України потрібна для захисту і утвердження самобутності (ідентичності) українського народу, створення таких форм суспільного життя, які відповідали би найглибшим запитам своєрідного духу українців. Всі інші пояснення (матеріальний добробут, демократія тощо) не можуть служити достатнім і раціональним виправданням української державності. Якщо утвердження самобутності українців не є головною спонукою створення української держави, то це означає, що ми заперечуємо сам факт існування української нації і відповідно доцільність існування держави України.

Відповідь на друге питання з одного боку проста, а з другого складна. Проста тому, що випливає з першої відповіді. Отож, ідентичність українців полягає у всьому тому, що нас виокремлює від решти націй («руских», поляків, євреїв тощо), себто вона криється у певних наших внутрішніх і зовнішніх властивостях. До внутрішніх належить більш-менш виразна система (незмінна) специфічних психоповедінкових відповідей на зовнішні виклики, а до зовнішніх більш-менш виразна система (змінна) культурних цінностей, до яких належить українська мова, література, культура, традиції, пам’ять про спільне минуле, власний погляд на історію, власне визначення героїв, спільна територія тощо. Завдяки цим властивостям і виникають нації. І що глибше ці властивості закорінені, то міцнішими нації стають. Нівеляція ж згаданих властивостей неминуче ослаблює націю і може врешті привести до її смерті. З другого боку складність відповіді на питання в чому полягає ідентичність українців викликана тим, що в Україні проживає величезна маса українців з підірваною ідентичністю, які частково або й повністю ототожнюють себе з «рускими» і для яких багато питомих українських цінностей здаються чужими. Отож, проблема в тому, що, якщо прагнемо залучити всіх українців з підірваною ідентичністю до українського поля, то рад не рад, а доведеться йти на певні компроміси, визначаючи головні й другорядні цінності нашої ідентичності. А втім, у будь-якому випадку завдання залишається одне: довести до серця кожного українця, що хотіти незалежності (незалежність України має стояти поза дискусією і розглядатися як найвища об’єднавча цінність) означає почувати себе інакшим, окремим, не таким як «рускі» чи будь-хто інший і що Україна – це зовсім щось інше, ніж Росія чи будь-яка інша країна. А раз так, то неминуче виникне питання про те, які ознаки, які специфічні властивості відрізняють нас, українців, від «руских». Що є тими особливими українськими цінностями, для захисту й утвердження яких і покликано до життя державу Україну?

На мою думку, такими цінностями має бути українська душа, український погляд на історію і пам'ять про спільне минуле. Таким чином вся маса українців як з повною, так і з неповною ідентичністю отримає психологічні підстави прагнути незалежності, а, отже, й буде урухомлено процес об’єднання всього українського суспільства в єдине ціле. І тільки тоді, на основі такого глибинно сконсолідованого (самоіндетифікація) українського суспільства можна буде, ясна річ, сподіватися і на якісь успіхи в усіх інших, зосібна, економічній сферах, а також і собі нарешті відповісти на питання: Чому існує Україна? Тому, що є українці.

Published on 8 February 2011