Андронік КАРМЕЛЮК

С.Бандера – каталізатор політики

Останні три роки грудень-січень, коли українська патріотична громадськість, з участю обраних народом політиків, відзначає день народження С.Бандери, стають особливими: постать Бандери як діяча й політика потрапляє в епіцентр бурхливої дискусії.

«Український герой – фігура заборонена»?

Останні три роки грудень-січень, коли українська патріотична громадськість, з участю обраних народом політиків, відзначає день народження С.Бандери, стають особливими: постать Бандери як діяча й політика потрапляє в епіцентр бурхливої дискусії. Або точніше – публічної контроверсії між шанувальниками цього знакового політика України та його критиками й сучасними ідеологічними опонентами, які походять не тільки з табору комуністів і їхніх наслідників, серед них є теж такі собі нейтральні інтернаціоналісти та явні імперські шовіністи у Кремлі. Географія цієї словесної турбуленції навколо постаті С.Бандери переходить державні кордони України, вона набула всеєвропейського масштабу, бо політичне збурення в ті дні можна спостерігати у владному трикутнику між трьома ключовими столицями: між Брюсселем, Москвою та Києвом.

Діяпазон категоричних тверджень та інтенсивної дискусії сягає від героїзації постаті С.Бандери на найвищому державному рівні (Указ тоді ще Президента В.Ющенка про надання Провідникові ОУН найвищої державної нагороди) до цілої зливи відгуків – від критичних суджень до свавільного наліплювання на ньому, і на керованому ним національно-визвольному русі, різних ярликів, у більшості явно надуманих. В цьому останньому особливо ретельно вправляються деякі молодші історики, чи радше «політичні публіцисти від історії», вони своїми виступами намагаються переконати (або й налякати) громадськість, що через С.Бандеру нам можуть, мовляв, закрити двері в Європу… При чому, знову ж нагадуємо, С.Бандера був першим європейським політиком, який відважився кинути мужній виклик завойовницьким планам Гітлера. Про що радимо прочитати у працях В.Косика й Т.Гунчака, двох авторитетних дослідників того періоду історії, в якому жив і діяв С.Бандера та його однодумці. Це корисніше й мудріше, ніж заробляти на «страстях» навколо Бандери, помножуючи у друкованому вигляді численні нісенітниці, написані про нього і які всім і так безкоштовно доступні в інтернет-просторі.

Комусь дуже залежить на т.зв. дегероїзації історії, в тому й постаті С.Бандери. При чому прихильники цієї модної нині течії розглядають Бандеру й ОУН однобічно, в контексті майже виключно політики нацистського Берліну та большевицької Москви, а не з внутрішньої української перспективи. Як заявив днями у Києві, з нагоди відзначення битви студентського куреня від Крутами, Євген Сверстюк: найцінніше в Крутянському чині - це офіра молоді на захист Батьківщини. Це саме стосується й історичної сутності С.Бандери, його життя, його прагнень – це була жертва за Україну. Вона була безкорислива й самопосвятна. Прихильники модної нині тенденції дегероїзації видатних подій і постатей нашої історії – духовно збіднілі й атрофовані інтелектуали. Вони подібні до тих птиць, яких Ліна Костенко описала у вірші про папороть: вони крила мають, але не вміють літати. Адже понад сто років антропологи доводили, що міфи - це одна із форм істини. Активісти на полі дегероїзації вимагають від суспільства відмовитися від цієї правди, ніби це пустопорожня видумка…

Одним словом, постать С.Бандера, яка поступово стає часткою національної свідомості великої більшості українців у всіх регіонах нашої держави, виконує функцію каталізатора, або прискорювача національно й політично освідомчих процесів у суспільстві. Та не тільки в Україні, а й в наших західних та східних сусідів. Із часом, ми впевнені, опінія і правдиве знання про особистість й історичні заслуги С.Бандери викристалізуються зусиллями чесних науковців, які відкинуть усю цю масу агітпропу та полеміки, яка нагромадилася протягом десятків років і яка, на превеликий жаль і шкоду, ще знаходить нових послідовників, навіть серед наукових дослідників.

На щастя, ця тема стає предметом осмислення в художній літературі. Її обрав для нового повнометражного фільму п.н. «Той, хто пройшов крізь вогонь» режисер Михайло Ільєнко. Він пояснює імпульс, який його надихнув до цього проекту: « Моїм завданням було зробити героя. Бо в нашому кіно та культурі, візьму на себе таку сміливість сказати, український герой – фігура заборонена. Але це треба міняти, бо є голод за власним героєм, власною легендою». Радимо прочитати всю розмову М.Ільєнка в ж. «Український тиждень» (№4/28.1.2011, ст.56-59, www.tyzden.ua), яка йде про «людину, яка не зламалася, не зупинилася… очевидний герой». І зусилля для реалізації свого задуму у фільмі сьогодні – теж героїчні!

Протиставитися хвилі часто наклепницької публіцистики, яка немає нічого спільного ні з об’єктивною історіографією, ні з якісною пошуковою журналістикою, можуть тільки серйозні наукові дослідження. Зарадити цій суспільній біді могли б також відповідні документальні серіяли з новітнього тележанру «Публічна історія». Нині цим займається лише журналіст Андрій Охримович, готуючи програму «Машина часу» на 5-му каналі. Але серед низки галасливих і російськомовних розважальних програм на наших телеекранах, він – білий ворон.

Доводиться з гірким жалем і справжнім соромом ствердити ( цей закид іде також на нашу власну адресу), що ми досі не спромоглися написати, опублікувати та перекласти на головні європейські мови об’ємну й документовану наукову біографію про С.Бандеру. В погоні за минущою славою та ненаситним добробутом ми по сьогодні не створили гідного документального пам’ятника майже жодному діячеві, який у ХХ столітті відігравав ключову державо- й націєтворчу роль у становленні теперішньої України. До цієї галереї зараховуємо таких видатних фігур, як С.Петлюра, Є.Коновалець, митр.А.Шептицький, Патріярх Мстислав Скрипник, В.Липинський, Д.Донцов, Р.Шухевич – цей ряд можна продовжити досхочу. Для цього потрібно небагато: заохотити обдаровану молоду людину присвятити певний час на документальні дослідження, забезпечити цю наукову працю та публікацію її результату конкретною фінансовою підтримкою. За нормальних обставин такі завдання мала б виконувати держава, але нам доводиться нині у «своїй не своїй» державі, покищо, покладатися на підтримку нашої і закордонної громади, в тому на меценатів типу Є.Чикаленка та йому подібних.

С.Бандера стояв і стоїть над партіями

С.Бандера виконує функцію каталізатора не тільки серед науковців, передусім істориків і дослідників новітнього періоду. Іменем С.Бандери та очолюваного ним національно-визвольного руху почали користуватися у своїх суто партійних цілях і деякі політики право-націоналістичного спрямування. Можна зрозуміти наміри авторів такої політ-технології в ході виборчої кампанії, для приманювання націоналістично й патріотично налаштованого виборця на свій бік. Але після виборів, коли політики, які себе зараховують до націоналістів, використовують ім’я С.Бандери у щоденній політичній праці, там де слід і де не слід, й коли вони наповнюють широке та популярне поняття “бандерівець» своїм партійним агітаційним змістом, то тут природно постає обгрунтоване питання: чи в умовах масивного наступу на постать Бандери й обливання його всіляким лайливим намулом, використання імені С.Бандери у вузько-партійній риториці робить йому добру прислугу? А чи це не поглиблює та утривалює існуючий в суспільному уявленні викривлений образ про Бандеру?

Потрібно усе таки проявляти тверезий розум, зберігати шанобливу відстань до реальних історичних вимірів особи й діяльності С.Бандери. Коли не будуть дотримувані такі норми поведінки у поточній політичній боротьбі в Україні, де на жаль переважають рецидиви антигуманного тоталітаризму, то доведеться публічно й голосно стати на захист доброго імені Провідника ОУН С.Бандери від його надто гарячкуватих поклонників. Бандеру фізично вбила рука московського агента, його пам’ять безсоромно й планово паплюжили, її нині свідомо далі викривляють. Постать С.Бандери потрібно «пере форматувати» від політичного каталізатора на стабілізатора у процесі творення сучасної державницької національної ідеї, головно шляхом поширення об’єктивної правди.

Адже, якщо націоналіст визнає незаперечні заслуги С.Бандери перед всією Україною, то він у партійних цілях не надуживатиме іменем С.Бандери, не монополізуватиме його історичну спадщину, не зробить його «інструментом» у міжпартійному змаганні. С.Бандера завжди стояв і стоїть над партіями, він - національна постать європейського масштабу, що б там про нього не говорили чи думали в Європі, під впливом різної дезинформації. Президентським указом держава Україна вшанувала його історичні заслуги, жоден суд неспроможний їх перекреслити, ніяка політична партія не повинна собі привласнити ім’я С.Бандери.

Очолювана Бандерою ОУН і вся його націоналістично-революційна діяльність, в тому й створення УДП, УПА й УГВР, становить у політичному розвитку України та у процесі її державного становлення певний, помітний і в багатьох аспектах завершений етап. Багато що з його чинів та ідейної спадщини стане з часом надбанням усіх українців. Але на порозі ХХІ століття перед нашою нацією стоять нові виклики, які стосуються зокрема безпеки держави, збереження суверенітету, свободи й добробуту української нації у власній державі. Нинішнє покоління політиків має на них дати свої власні відповіді. Їх Бандера нам уже не зможе дати особисто. У нас до політиків, в тому й націоналістичних, будуть тепер інші вимоги, нові запити, ми вимагаємо від них конкретних відповідей на виклики, що їх нам підкидає сучасна, радикально змінена реальність.

Одне залишиться для сучасників Бандери і для нас незмінним - це вимога про офіру, про самопосвятну жертву, що їх нині трохи по-чиновницькому ще й називають служінням народові. Високе покликання народних обранців не сміє залишати народні маси, в розумінні свідомого виборця, на поталу популістським політикам. Разом із тим, політика стала нині надто важливою справою, щоб її залишати одним тільки політикам. На кожному кроці їх має супроводити самоорганізована громадськість, критична журналістика, професійна й патріотична інтелектуальна еліта.

Мудрий і передбачливий І.Франко свого часу писав: коли «інший час настав - іншу зброю куй». Франкова мудрість учить: коли ти йдеш у політику, мусиш добре вивчити потреби народу на даному етапі і пропонувати йому перспективну та конкретну програму, яка визначатиме засоби і мету, куди ти, як політик, збираєшся повести народ. Народ оцінить політика, якому доручив лише тимчасову владу, завжди за конкретними справами . І на це завдання йому виділено дуже короткий час. Виборець кожного дня перевірятиме, що делегований ним у владу політик робить для його Батьківщини, для майбутніх поколінь. У цьому смислі критично треба сприймати кинуте на одному мітингу програмне гасло, яке закликає «бандеризацію» протиставити «бандитізації» влади регіоналів. У цьому слові-новотворі надто багато різноманітних та суперечливих, головно наносних, ідейних відтінків. Таке гасло звучить по-популістському, воно не відповідає ні духові нашого часу, ні насущним потребам народу. Таке штучне протиставлення принижує велич постаті С.Бандери.

З великою ймовірністю можна припускати, що з цим гаслом живий С.Бандера категорично не погодився б. Кожній політичній силі, тим паче молодій і недосвідченій, треба дати певний аванс і шанс для втілення в життя своїх ідей у щоденній законотворчій праці. Результатами праці треба вимірювати їхні слова. Виборчі обіцянки мають пройти іспит і часу, і досвіду, і щирості, і правдивості, і професійності. А всі ці риси оптимально розкриваються, коли безкорисливо служити народові. Як показує досвід останнього 20-ліття незалежності, багато хто провалив свій політичний іспит перед виборцями.

Published on 7 February 2011