Володимир ЯВОРСЬКИЙ

Як досягається єдність

Заклики політиків (особливо опозиційних) до єдності, здається, вже всім набили оскому.

Заклики політиків (особливо опозиційних) до єдності, здається, вже всім набили оскому. Скільки пам’ятаю новітню історію України, стільки й чую ці зосоружілі зазиви до єднання. На кого не глипнеш, кожен аж пріє, так жадає єдності, а її як не було, так і нема. То може вже пора припинити ялову верескотню, раз вона не приносить результатів? Може слід застановитися над тим, а чи є для досягнення єдності якісь інші, ефективніші знаряддя, ніж заклики?

Отож і ми застановімося.

Те, що тільки згуртовані спільноти досягають успіхів у будь-яких починаннях (економічних, гуманітарних чи воєнних), є фактом незаперечним. Але як, як роз’єднані одиниці стають єдиним цілим? Що є механізмом досягнення єдності? Як називається той диво-цемент, який перетворює безладну юрбу розрізнених індивідів і груп у злютовану армію однодумців, яка змітає всі малі, великі і навіть гігантські перешкоди на шляху до своєї мети і реалізовує задумане?

Якщо достатньо глибоко проникнути в проблему, то обов’язково виявимо, що в основі всякої згуртованої спільноти (хай це буде невеличка громада чи багатомільйонна нація) завжди є певний розпорядчий центр, себто якась особа (або група осіб). Умовно дамо цьому центру назву «провідник, якого всі слухаються». Цей «провідник» і є, на нашу думку, згаданим вище дивоо-цементом. Поки він є, спільнота згуртована, заберіть його, і спільнота перетвориться в безладний натовп або принаймні її організованість дуже порушиться.

Але яким чином «провідник» змушує інші одиниці коритися своїй волі і спонукає рухатися всіх в одному напрямку, себто як він приневолює юрбу трансформуватися в злютовану спільноту? Вдивімося уважно і ми побачимо, що «провідник» це робить силою свого авторитету. Люди слухаються його і йдуть за ним лише тому, що вірять йому, вірять у його спроможність здійснити проголошувані ідеї, себто вірять в його авторитет. Отже, авторитет є єдиним і вирішальним інструментом, завдяки якому «провідник» зберігає єдність спільноти. І що більший авторитет «провідника», то міцнішою є спільнота.

Таким чином можемо стверджувати, що згуртованість людей досягається авторитетом. І якщо ми поставили перед собою мету якусь спільноту згуртувати, то мусимо здобути одну єдину річ - авторитет. Але як його здобути? Що треба зробити, щоб стати авторитетною особою в очах людей? Красномовно висловлюватися? Сипати наліво й направо звабливими обіцянками? Ні, цього, ясна річ, замало. Авторитет не здобути словами. Авторитети здобуваються вчинками. І не просто вчинками, а сильними вчинками, такими, які здатні викликати захоплення і повагу у кожної людини, незалежно від її переконань. Але що ж таке сильні вчинки? Це, коли особа досягає успіху всупереч несприятливим обставинам, домагається перемоги у важкій боротьбі з кимось, чи чимось. Іншими словами це публічна демонстрація власної вольовості й потуги в реальних змаганнях із суперниками, труднощами, екстремними ситуаціями. І що успішнішою, переконливішою буде ця демонстрація, що більше буде продемонстровано перемог, то більший авторитет серед людей буде завойовано.

З цього робимо висновок, що наші політики, зосібна опозиційні, якщо вони справді хочуть об’єднати й повести за собою переважну більшість українського народу, мусять облишити сміховинні об’єднавчі заходи і зробити лише одне – продемонструвати свою здатність на сильні вчинки. Адже єдність - це результат сильних вчинків, а не «сильних» слів. І люди гуртуються довкола сильних, а не довкола слабких лідерів. Що ж до ідей, планів і напрямів руху, пропонованих суспільству, то все це має другорядне, підпорядковане значення. Бо без згуртованості людської маси всі ці, навіть найдосконаліші, найраціональніші ідеї, плани і напрями приречені на невдачу.

Published on 31 January 2011