Степан Семенюк

Росія очима чужинців

Минуло сто п’ятдесят років, що змінилося? Питання зовсім не риторичне, а дуже на часі. Тим більше, що ніхто в світі, а в Європі зокрема, навіть не пробує змушувати Росію перейти на «новий шлях», навпаки - допомагають її міцніти на старому імперському шлях

«На противагу всім законам людського співжиття Росія йде тільки в напрямку свого власного поневолення і поневолення усіх сусідніх народів. І тому було б корисно не лише в інтересах інших народів, а в її власних інтересах - змусити її перейти на новий шлях.» П.Я. Чаадаєв

Минуло сто п’ятдесят років, що змінилося? Питання зовсім не риторичне, а дуже на часі. Тим більше, що ніхто в світі, а в Європі зокрема, навіть не пробує змушувати Росію перейти на «новий шлях», навпаки - допомагають її міцніти на старому імперському шляху. А чи взагалі Захід може змусити Росію перестати поневолювати власний і сусідні народи, чи є в нього на це воля і засоби? Ось що пише на цю тему відомий дослідник Сходу Мартин Качмарський. Подаємо тези його широкої статті «Російський ревізіонізм по відношенню до Заходу».

1. Російська закордонна політика на переломі 2006-2007 років увійшла в фазу ревізіонізму. Знаком цієї фази російської зовнішньої політики є зокрема змагання Москви до радикальної перебудови дотеперішньої моделі стосунків із Заходом, яка склалася після холодної війни (попередньо Росія прагнула реформи тієї системи, яка б збільшувала її роль).

2. Витоки російського ревізіонізму треба вбачати передусім в суб’єктивних факторах - зміні сприйняття російською елітою міжнародного ладу і місця Росії в ньому. Зміна та стала можливою завдяки економічній відбудові, політичній стабілізації та розбудові військового потенціалу.

3. Російські цілі по відношенню до західних держав зводяться до визнання ними окремої позиції Російської Федерації, зокрема, якщо йдеться по відношенню до СНД. Москва жадає до фактичного визнання західними державами цих територій за сферу її привілейованих інтересів. По відношенню до Європи російські цілі є більш загальникові. Кремль домагається права до співдицидування про політичний, економічний і військовий європейський лад. В глобальному вимірі Кремль змагає до отримання гарантій, що Москва буде мати однакове з західними державами (зокрема з США) право голосу в кожній істотній міжнародній справі.

4. Росія змагає свої цілі осягнути передовсім опосередеовано. переконуючи Захід, що зміна дотеперішніх відносин є конечна. Здійснює вона це шляхом риторики, демонстрації російських можливостей, погрожування та різних пропозицій, спрямованих до західних столиць. Москва зробила заходи, які змінили status quo, це: вихід із трактатів CFE i ECT (1), війну з Грузією і газовий конфлікт з Україною.

5. Ефектом дотеперішньої російської політики є повстання свого роду патової ситуації. Щоправда Росії вдалося загальмувати процес розширення НАТО на держави СНД, схилити США до відмови від розміщення в Польщі і Чехії протиракетних щитів і уникнути поважніших наслідків війни з Грузією, однак повна реалізація її цілей лишається мало правдоподібною.

6. Господарча криза сильно торкнулась і Росії, однак не вплинула на зміну зовнішньої політики Москви. Російські еліти вважають сучасну міжнародну ситуацію корисною для Росії і такою, яка не сприяє західним державам. Належить сподіватись, що ревізіоністський етап в російському підході до світу утримається в найближчих роках».

Автор досить коректно представив дуже важливе питання сьогодення для розвитку подій в Європі і світі взагалі, бо російський ревізіонізм, як зрештою кожний імперіалістичний ревізіонізм, веде неминуче до війни. Нажаль, як виникає з реакції окремих держав і ЄС вцілому вони ще не зовсім усвідомили загрозу, що виникає для Європи і світу з походу російського ревізіонізму. Західні держави, зайняті своїми власними проблемами, свідомо чи ні, йдуть на поступки Москві, а вона, як колись сказав Ніксон, «хоче світ». В якійсь мірі цьому сприяє «китайська загроза», міжнародний тероризм і бажання зберегти мир. Але Європа вже в ХХ ст. таке думання пережила, що довело до світової війни. Згадаймо рік 1936. А Кремль запрошує до свого політичного танцю кожну державу окремо, що підтинає базу Європейської спільноти, яка властиво не має ані спільної зовнішньої політики, ані сили протистояти російському імперіалістичному ревізіонізмові. Треба думати, що більшість європейських політиків не усвідомлюють загрози, яка з цього випливає. (Чи хтось з них читав хоча б «Основи геополітики» А.Дуґіна?).

Сто п’ятдесят літ тому Герцен писав, що Європа проснеться від стукоту кінських копит донських козаків на паризькій бруківці. А чи не буде запізно?

Published on 25 January 2011