Іван ХРІН

Штопор

В авіаторів є такий термін: звалювання з потоку, що виникає при порушенні нормального обтікання крила. Далі – велика ймовірність штопору.

В авіаторів є такий термін: звалювання з потоку, що виникає при порушенні нормального обтікання крила. Далі – велика ймовірність штопору.

Сьогоднішня влада в Україні, користуючись авіаційною термінологією, давно звалюється з потоку, нехтуючи усі закони політичної аеродинаміки, а тепер, як і передбачалося, увійшла в штопор і впевнено й швидко падає до свого безславного кінця. Чергове підтвердження цього – нещодавні репресії проти керівництва Проводу Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери.

Дотепер влада бачила, що у неї є не лише конкуренти, ліберальні критики, опоненти, незадоволені, розчаровані чи неприхильні. До таких давно звикла: їм визнали право гавкати на прив’язі десь на задньому дворі й почесно назвали «опозицією», їх вигулюють, як і належиться, на підконтрольних мітингах чи телеефірах, але, як і годиться, у намордниках, влаштовують дресури за допомогою бича і пряника. Усе це – задля позірної демократичності, випуску пари й утвердження їх улюбленої «стабільності». Допоки мали справу з безпринципними шавками загальнодемократичної породи та безідейними пуделями, стриженими на взірець ліберальної моди Заходу – усе було «стабільно»… Протиріччя, якщо часом і виникали, або замовчувалися, або наївних просто дурили, розпочинаючи пошук компромісу.

Чи могли бути протиріччя між «Тризубом» і владою? Ні, не могли. Певні протиріччя могли бути з категоріями, описаними у попередньому абзаці. «Тризуб» не попадав у жодне визначення, так чи інакше прийнятне владою. І ось чому.

«Тризуб» – структура зовсім інша – орденського типу: це не партія, методику зламу чи нівелювання якої добре засвоїла влада, вправляючись з дотеперішніми забавками в демократію чи законослухняну опозицію. «Тризуб» – не бізнес-структура, злегка замаскована політиканською порожньою риторикою, яку можна купити чи відкупитися. «Тризуб» – не стихійний безвекторний бунт, часом випадковий чи принагідний. Зрештою, «Тризуб» – не кримінальне середовище, таке зрозуміле владі – його не залякати грізним виглядом пахана навіть зі стажем кількох «ходок».

«Тризуб» – ідеологічна структура, базована на українському націоналізмі. І основна мета діяльності – створення національної держави, Української Самостійної Соборної Держави, тобто, логічного завершення багаторічної різнопланової боротьби кількох поколінь українців. Саме в цьому і треба шукати причину репресій та спроби знищити організацію.

Кожна, навіть найжорстокіша і найсильніша система має свої сильні і слабкі місця. Система сьогоднішньої влади, схоже, сильних місць не має взагалі, зате в дуже багатьох аспектах простежуються її недосконалості та слабкості. Свідчення того – постійні кризи та стихійні протести, наразі мало організовані або «вузькопрофільні» (як нещодавній податковий майдан). Проте маса незадоволених постійно зростає, і цьому дивним чином сприяє практично кожен корок влади. Ситуація залишається контрольованою, «стабільною», але кількість незадоволеної протестної маси впевнено наближається до критичної. Процес цей прямо пропорційний до рівня національної свідомості українців, а вона невпинно, з року в рік, від виборів до виборів, зростає. І роль «Тризуба» у її прирощенні величезна.

Та все ж можна стверджувати, що приціл останніх репресій спрямований не так проти самого «Тризубу» як організації чи його активного націоналістичного Проводу та членства – удар заплановано зі значно ширшим закроєм – саме по ідеології українського націоналізму та ідеї створення української національної держави, по всіх націоналістичних виявах у всіх сферах життя, що підтверджується перманентними наскоками на історію, освіту, культуру, національну пам’ять. На фоні факту затримання націоналістів лише ще раз увиразнилася справжня суть влади: вона не лише вкотре довела свою антиукраїнську суть, причому агресивну й войовничо налаштовану, вкотре не просто відмежувалася, а чітко й офіційно протиставилася всьому українському. (Цікаво: усі непрохані гості, що намагаються запроваджувати в Україні свої закони, відразу миттєво хворіють на смертельне несприйняття українського націоналізму, що переростає у хронічне, і, як свідчить історія, завжди закінчується для них летально). Мабуть, аналітики Кучми, які свого часу ретельно вивчали програму «Тризуба», доступно пояснили, у чому справжня сила організації зокрема і українського націоналізму загалом. Зрозуміли чи не зрозуміли – невідомо, проте точно злякалися. І вирішили позбутися. Ситуація безкомпромісна: або влада спробує здолати націоналістів як єдину реально існуючу загрозу для себе, або націоналісти піднімуть усіх свідомих, думаючих, щирих, розумних і далекоглядних українців, увесь народ і разом виконають свій Божий, громадянський, конституційний обов’язок – запровадять «у своїй хаті свою правду, і силу, і волю». Тому цей момент слід вважати апогеєм злочинної антидержавної діяльності тих, що називають себе владою в Україні. Історична механіка в даному випадку однозначна: те, що не вписується в систему українського національного життя, мусить бути цією системою відторгнуте або знищене. А головною рушійною силою є український націоналізм і усі націоналісти.

За свою історію українські націоналісти пережили багато переслідувань і репресій. І з кожної такої ситуації виходили сильнішими, загартованішими, хоч часто і з важкими людськими втратами. Удосконалювалися форми і методи боротьби з окупантами, відшліфовувалися усі її складові. Отже, досвід протидії репресіям будь-якої окупаційної влади постійно збільшувався, аналізувався. Тож чергові спроби сьогоднішніх борців з націоналізмом та всім українським в Україні «Тризуб» переживе, як дотепер націоналісти пережили не одну окупацію. Питання в тому, чи переживе антиукраїнська влада чергове прирощення націоналістичної свідомості, що поступово неминуче переростатиме у націоналістичну, а тому державницьку, націозахисну практичну діяльність? Чи штопор і стане кінцем?

Published on 20 January 2011