Олександр Саліженко

Обшуки в українській бібліотеці: фіктивна боротьба з екстремізмом в Росії

Після останньої хвилі міжетнічних зіткнень у Росії під обстріл звинувачень в екстремізмі несподівано потрапила українська бібліотека в Москві. Зважаючи на мляву реакцію Києва і на наявність певних конфліктних моментів в українсько-російському співробітниц

Після останньої хвилі міжетнічних зіткнень у Росії під обстріл звинувачень в екстремізмі несподівано потрапила українська бібліотека в Москві. Зважаючи на мляву реакцію Києва і на наявність певних конфліктних моментів в українсько-російському співробітництві, варто очікувати на нові антиукраїнські випади з боку Росії.

Після вбивства російського вболівальника в Москві та хвилі ксенофобських акцій по всій Росії проти вихідців з Кавказу російська влада оголосила про початок нового етапу в боротьбі з екстремізмом. Президент РФ пообіцяв, що усі винуватці заворушень будуть покарані згідно з російським законодавством.

Проте після спаду активної фази протестів силовики дивним чином почали боротися з проявами екстремізму. Під пильне око співробітників російських силових відомств потрапила єдина в Російській Федерації бібліотека української літератури, розташована у Москві. Серед книг цього закладу правоохоронці знайшли літературу, яка, на їхню думку, містить прояви екстремізму та націоналізму.

Зручна мішень

Незважаючи на активне сприяння команди Президента України розвитку російської культури в Україні, російська сторона, в свою чергу, не змінює своєї політики щодо питання української культури у себе в державі.

Навіть більше, дії російських чиновників не відповідають публічним деклараціям президентів України та РФ про покращення міждержавних відносин. Вони більш схожі на створення російською стороною чергового образу ворога з України.

Власне, суттєва зміна вектора в україно-російському співробітництві відбулась після відмови Віктора Януковича приєднатися до Митного союзу, який інтенсивно пропагувала російська сторона. Натомість Олександр Лукашенко, якого нещодавно активно компрометували російські федеральні канали, після підписання угоди про вступ до Митного союзу знову перетворився на щирого приятеля і партнера РФ.

Варто зазначити, що конфлікт довкола бібліотеки української літератури в Москві виникає не вперше. У 2006-2007 роках також здійснювався тиск на працівників бібліотеки. Тоді було заявлено про переслідування їх з боку співробітників ФСБ.

18 грудня цього року Московська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом розповсюдження літератури, що містить ознаки національної ненависті, щодо невідомих, які у 2008-2010 роках на території Бібліотеки української літератури поширювали друковані видання.

А вже 23 грудня відділ боротьби з екстремізмом МВС Росії вилучив з бібліотеки понад 50 книг для проведення психолого-лінгвістичної експертизи. За словами директора бібліотеки Наталії Шаріної, співробітники міліції в електронному каталозі набрали слово "націоналізм" і вилучили всі видання, в яких його знайшли.

Це, зокрема, книги про митрополита Андрея Шептицького, ОУН-УПА, діяльність руху «Пора», а також примірники газет «Нація і держава», «Шлях перемоги», «Українське слово». На думку експертів правоохоронних структур Росії, перерахована література містить антиросійські і екстремістські заклики.

Після другого обшуку 24 грудня працівники бібліотеки прийняли рішення тимчасово її закрити задля уникнення провокацій.

Відповідаючи на запитання журналістів, з чим пов'язані дії правоохоронців, Шаріна сказала: "Це не пов'язано з будівлею. Це пов'язано з чимось більш серйозним – з останніми подіями в Москві. Президент Росії сказав боротися з екстремізмом і націоналізмом – ось вони і борються".

"В Росії своєрідне уявлення про демократію і свободу слова, втім, як і про право націй на власну державність, на власний погляд на власну таки історію. Тому під надуманими приводами й забороняються українські громадські організації, тому й вилучається українська література, закривається бібліотека, – так прокоментував події навколо української бібліотеки в Москві головний редактор тижневика «Шлях перемоги» Віктор Рог. – Власне, такі дії саме й підпадають під ознаку екстремізму та розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Цю подію слід розглядати в контексті загальної антиукраїнської істерії, яка розгорнута владою в Росії і не зустрічає ані найменшого спротиву з боку нинішнього режиму в Києві".

Досить незрозумілою і нелогічною є сама підстава вилучення правоохоронцями книг з української бібліотеки – наявність у них слова "націоналізм". Адже на тій самій підставі можна вилучити десятки тисяч книг не лише в книжкових магазинах Москви, але і в бібліотеках російських вузів.

Не є також таємницею, що багато російських видавництв друкують відверто провокаційну літературу, яка розповсюджується на всій території СНД. Наприклад, нещодавно в Інтернеті з'явилася російська версія неонацистської абетки для дітей, у якій героєм-рятівником виступає російський скінхед, який бореться із ворогами Росії – євреями, кавказцями та антифашистами.

З іншого боку, якщо, наприклад, за аналогічним принципом українські правоохоронці провели б перевірки російських бібліотек в Україні чи інших національно-культурних установ росіян, то, очевидно, що, за результатами роботи, потрібно було б закрити велику кількість організацій та політичних партій.

Зрозуміло, що питання перевірок української бібліотеки в Москві було виключно питанням політичним і прийнятим давно. Також очевидним є й те, що закриття бібліотеки підтверджує наявність конфліктних моментів у співробітництві між українською та російською стороною. Тому з великою вірогідністю можна очікувати на нові антиукраїнські демарші з боку Росії.

Суттєва проблема

Для російської влади вигідніше було зробити ще один небратній крок в україно-російських відносинах і звинуватити українців в екстремізмі, ніж проводити пошуки справжніх екстремістів. Хоча про те, що серед російської молоді популярні ідеї неонацизму та ксенофобії, а серед кавказької діаспори – сепаратизму, широковідомі.

Натомість звинувачення української діаспори, яка не виявляє радикальної політичної позиції в Росії, в проявах екстремізму – є цинічними та безпідставними.

Про наявність проблеми екстремізму в російському суспільстві, яка все більше загострюється, свідчать різноманітні статистичні і соціологічні дані.

Згідно з останніми опитуваннями Левада-Центру, гасло "Росія для росіян" підтримують 54% громадян Росії. За даними російського інформаційно-аналітичного центру «Сова», яке спеціалізується на дослідженні проявів екстремізму та ксенофобії, останнім часом в російському суспільстві стрімко поширюються ксенофобські настрої.

За інформацією «Сови», в першому півріччі минулого року через расистські мотиви в Росії зазнали знущань понад 160 осіб, 19 з яких загинули. Згідно з даними департаменту МВС Росії з протидії екстремізму, тільки у першому півріччі 2010 року в Росії зареєстровано 370 злочинів екстремістської спрямованості, а в країні діє понад 150 неонацистських угрупувань, які переважно складаються з етнічних росіян та пропагують ненависть до інших етнічних груп.

За даними експертів, сумарна кількість членів різноманітних неонацистських угрупувань в Росії така сама, як у світі вцілому. Однак не варто також зменшувати і активність вихідців із кавказьких республік. Порівняно із угрупуваннями росіян вони дещо менш чисельніші та структуровані, але не менш агресивно налаштовані.

Проблема екстремізму в Росії досить інтенсивно експлуатується перед виборами. Не омине вона, на думку російських політологів, і президентські вибори 2012 року.

Очевидна диспропорція

Офіційний Київ досить мляво відреагував на події навколо української бібліотеки в Москві, обмежившись лише зверненням Мінкульту до своїх російських колег через 5 днів.

Офіційна відповідь українського посла в Росії Володимира Єльченка була типово дипломатична. Він заявив, що посольство не може впливати на діяльність Бібліотеки української літератури в Москві.

На спроби «Новинаря» з'ясувати позицію вітчизняного МЗС та отримати коментар у його експертів там заявили, що ситуацію поки не коментують, а керівник Департаменту інформаційної політики Олег Волошин зайнятий.

Однак згодом офіційна позиція МЗС була оприлюднена у типовій "сухій" формі: "Українське зовнішньополітичне відомство розраховує, що представники органів російської влади у своїх діях щодо бібліотеки будуть виходити з необхідності якісного задоволення освітніх та культурних потреб етнічних українців, які проживають у Росії".

Зрозуміло, що позиція МЗС формулюється дипломатичною мовою, але оприлюднена заява більше схожа на виправдання іншої сторони, ніж на чітке пояснення української позиції. Про яке якісне задоволення культурних потреб українців в Росії наразі може йти мова? Це очевидна невідповідність реаліям в Росії, на яку закривають очі українські дипломати.

Конфлікт навколо української бібліотеки в Москві оголив ще один досить показовий факт в україно-російських відносинах: за чисельністю українська діаспора в Росії посідає друге місце після татарської, а в Москві взагалі є найчисельнішою.

Незважаючи на це, до сьогодні в Росії діяла лише одна українська бібліотека. Вже не кажучи про відсутність в Росії україномовних шкіл та різноманітних національно-культурних установ. Враховуючи подібну практику, виглядає досить сумнівною й нещодавня обіцянка Дмитра Медведєва про відкриття одного або двох україномовних телеканалів.

Відмінність державної політики стосовно підтримки національних меншин в Україні та Росії є кардинально неспівмірною. Наприклад, за даними Рахункової палати, щоденний разовий наклад україномовних видань в самій Україні удвічі менший за російськомовний і становить 18,5 млн. примірників. На одного росіянина в Україні припадає 4 примірники мас-медіа російською мовою, а на одного українця – лише 0,5 примірника рідною мовою.

Отже, читацькі потреби населення України саме в цій сфері не задовольняються майже на 78%. Перше місце за сукупними річними накладом в Україні також утримують російськомовні газети та журнали: наклад газет майже у 2,5 рази більший, а журналів – у 8,5 разів більший за україномовний.

Однак серед наведеної статистики ще немає даних стосовно кількості російських шкіл, культурно-національних організацій, російськомовних теле- і радіоканалів у всіх регіонах України. Це лише зайвий раз підтверджує факт, що заяви стосовно утисків російської мови в Україні є фарсом та політичним маніпуляторством. Зворотна статистична картина функціонування україномовних ЗМІ в Росії просто немислима.

Published on 3 January 2011