Розмовляв з оунівцями Роман ІВАСІВ

Зберігайте в душі Бога, а в серці — Україну

1 січня — день народження Степана Банери, Провідника ОУН. Чим живуть герої української Нації? З висоти своїх жертв, трудів і терпінь, які склали на вівтар Незалежності нашої держави, що бачать вони для нас на цю пору найважливішим і чого нам бажають?

1 січня — день народження Степана Банери, Провідника ОУН. Чим живуть герої української Нації? З висоти своїх жертв, трудів і терпінь, які склали на вівтар Незалежності нашої держави, що бачать вони для нас на цю пору найважливішим і чого нам бажають?

Ми попросили відомих членів ОУН відповісти на чотири питання. А саме:

1) В черговий раз піднята ідея перепоховання Бандери в Україні викликала буквально шквал повідомлень у ЗМІ, хоч це й відбувалося, практично, за відсутності широкого обговорення. Зокрема, ніхто й не спробував поцікавитися думкою тих членів ОУН, які разом з Провідником творили історію визвольних змагань українського народу. А що думають самі члени ОУН з цього приводу?

2) Чи можете назвати сучасну політичну силу чи партію, яка б перебрала прапор служіння своєму народові з Ваших рук і так само жертовно як Ваше покоління працювало для добра Нації?

3) Що потрібно, щоб оживити ідею пасіонарності в українському суспільстві?

4) Щоби ви хотіли побажати нашим читачам?

Пропонуємо вашій увазі короткі роздуми побратимів Степана Бандери.

Сотенний УПА Мирослав Симчич — «Кривоніс»

Народився в 1923 р. Член ОУН з 1940 року. В січні 1945 року під його керівництвом вояки УПА знищили полк каральної дивізії НКВД разом з її командиром генерал-майором Дергачовим, яка була відома злочинами проти людства, зокрема знищенням цивільного населення і депортацією кримських татар та народів Кавказу. Мирослав Симчич був декілька раз засуджений на тривалі терміни в совєцьких концтаборах де загалом відбув 32 з половиною роки. Реабілітований. В Коломиї йому стоїть прижиттєвий пам’ятник.

1) Перепоховати Степана Бандеру треба, але в наш час це не може зробити організація малозабезпечена й малочисельна, потрібно, щоб за цю справу взялася держава. А влада нашої держави сьогодні у нас сповідує московські інтереси й ідеологію. Державні достойники за цю справу не візьмуться – вони, видається, якби могли, то й би в Мюнхені викинули його з гробу.

2) Такої партії з тих понад 200 партій які наплодилися в Україні, я не бачу. Щодо них усіх, то я вам скажу, що навіть слів немає — тільки одна назва. Якщо ж формувати подібну партію до ОУН, яка би мала на меті добро свого народу, то звісно що її потрібно формувати як на старих взірцях і формах так і її ще живих членах. А загалом нам усім потрібно виступити проти антиукраїнського фронту, який розгорнувся останнім часом в нашому суспільстві.

3) Потрібно належно виховувати молоде й напоумлювати середнє покоління. На жаль, сьогодні на це ніхто серйозно не звертає уваги. Ви тільки погляньте, як все у нас руйнується, що носить хоч відбиток українського національного духу. Усі національно свідомі громадяни й низові ланки суспільства повинні закотити рукави і працювати, а не чекати з моря погоди. А то всі б’ють себе кулаками в груди — ось які ми «патріоти»!.. і ніхто нічого не робить.

4) Щодо побажань нашим читачам, то хочу щоби кожний українець зберігав в душі Бога, а в серці — Україну. Нехай Всевишній в кожну нашу родину зішле те, чого вона просить. І берімося за роботу! Бо потрібно не тільки казати «Боже поможи!», але й самому рук докладати — а Бог допомагає тому, хто працює.

Михайло Боднар

Народився в 1926 році. Член ОУН з 1944 року. Вояк УПА. В концтаборах відсидів 9 років. Реабілітований.

1) Провідника Степана Бандеру потрібно перепоховати на українській землі.

2) Такої не виджу, але думаю що така постане.

3) Я навіть не знаю, що зразу вам відповісти. Щоб відновити той жертовний дух, який панував в нашій організації ОУН — потрібна така ж сама Організація…

4) Усім читачам бажаю щастя і здоров’я і щоб в Україні домінувала партія, яка би добро свого народу ставила вище всього.

Василь Ґерула

Народився 1925 року. В ОУН з 1945 року. Працюючи вчителем у радянській школі, збирав продукти й кошти на боротьбу УПА та проводив агітаційну роботу серед народу. Внаслідок диверсійної роботи одного «работніка» НКВД, який під личиною надрайонного провідника СБ стріляв енкаведистів та вішав наших людей, 22 червня 1949 року опинився в совєтській тюрмі. Присуд «найгуманнішого суду у світі» — 20 років таборів, з них відсидів десять. Реабілітований.

1) Я би звісно міг також сказати, що родина має вирішувати. Однак, виглядає, що тут справа не тільки родини, а всього українського народу, вірніше її свідомої частини. І тут ми самі повинні вирішити, в першу чергу кожний для себе, — ким є для мене сей чоловік — Степан Бандера, який все своє життя, аж до смерті, віддав за Україну, і за мене в тому числі! — Я так думаю.

2) Не видно на політичному обрії партії, яка би в житті так само ревно як ОУН сповідувала служіння своєму народові.

3) Коли українці, будуть залишатися свідомими українцями — тоді запанує єдність в народі. І наскільки глибока й щира вона — від кожного з нас, зокрема, це залежить.

4) Бажаю усім читачам щоб вони любили одне одного такою ж братньою любов’ю, якою горіло наше покоління в минулому столітті.

Павло Лаврук

Народився в 1924 році. Член ОУН з 1942 року. Комбатант дивізії «Галичина». В Сибірі — шість років концтаборів і спец-поселень. Реабілітований.

1) Як на мене, перепоховання — справа родини Бандери. Хоч зауважу, що чи буде прах його перепохований зараз чи згодом, пройде ще не один десяток років, поки його не перестануть носити в зубах «добрі люди». Маємо з Мазепою подібний приклад. Тому, одне з найважливіших завдань під цим оглядом для тих, хто не тільки на словах націоналіст — належно ознайомити якомога більше українців з реальним станом речей нашого славного минулого.

2) Не бачу сьогодні жодної.

3) Потрібно, щоб наших дітей історії України вчили не за змінами до неї нових політичних урядів країни, а щоб викладали в школах та в університетах на основі фахових досліджень і студій, яких сьогодні подостатньо. Бо без глибокого і правдивого знання нашої історії на свідоме покоління, яке захоче переламати сучасну ситуацію в країні, годі сподіватися.

4) Як важливіше побажання для наших вчителів — це якомога частіші зустрічі учасників визвольних змагань українського народу та борців за волю України з шкільною та студентською молоддю. А то, на жаль, ми спостерігаємо, як на мітингах і на різного роду імпрезах та заходах виступає багато крикунів, а тих правдивих націоналістів, які проливали свою кров — чомусь за них забувають.

Михайло Мулик

Народився 1920 року у сім’ї січового стрільця. Член ОУН з 1937 року. Комбатант дивізії «Галичина». Відбув десять років концтаборів на Півночі. Автор історичних п’єс та книги спогадів «Дух, що тіло рве до бою».

1) Щодо перепоховання, то як на мене немає особливої складності в ХХІ столітті перевезти прах людини з однієї держави в другу. Інша справа, що це питання виглядає не на часі. Втім, скажіть мені а коли в українській визвольній справі був принагідний час?

2) Не бачу.

3) Вочевидь, нам усім потрібно працювати на те, щоб у народі якомога швидше настало просте розуміння елементарних речей: ким є для мене людина, яка віддала за мене своє життя, і хто той, що прийшов до мене загарбати моє добро і зробити з моїх братів холуїв?

4) Хочу усім побажати щоб пам’ятали тих, хто віддав своє життя за волю України, за свій нарід. Розказуйте частіше про українських героїв своїм дітям і заповідайте їм пошану їх світлої пам’яті на всі покоління. Бо тільки тоді в українського народу буде майбутнє, коли буде жити в ньому пам'ять про славних героїв минулого України.

Published on 28 December 2010