Аскольд С. Лозинський

Огляд публікацій Національного Архіву США

Національний Архів США опублікував сто сторінок дослідження під назвою "Гітлерівська тінь нацистських військових злочинців, розвідка США і холодна війна". Автори Річард Брайтман і Норман Года, два провідних єврейсько- американських автори про Голокост, і,

Національний Архів США опублікував сто сторінок дослідження під назвою "Гітлерівська тінь нацистських військових злочинців, розвідка США і холодна війна". Автори Річард Брайтман і Норман Года, два провідних єврейсько- американських автори про Голокост, і, звичайно, бійці на службі...

Дослідження заповнені примітками з посиланнями на певних авторів. На жаль часто джерела вельми сумнівні, і у всіх випадках не є першоджерелами. Текст цих двох авторів рясніє необґрунтованими інсинуаціями і жорстокими радикальними характеристиками.

Тому, що, здається в кожного є ціль, я змушений оприлюднити мою особисту ціль, захистити українські питання і український націоналістичний визвольний рух, причому роблю це безплатно. Тому зосереджую свою увагу виключно на розділі п'ятім "Колаборанти: Аліянтські розвідки та Організація Українських Націоналістів" Я не історик. Я юрист, який опирається на свідчення експертів і докази. Моїм обов’язком задля істини є надання доказів або запропонувати якомога надійнішого за повноваженнями експерта і, коли є питання про достовірність, наполягати на перевірці документа.

Не треба занурюватися глибоко в предмет, щоб з'ясувати рівень достовірності та авторитету наведених «доказів». Вже другий пункт починається "Організація Українських Націоналістів (ОУН), заснована в 1929 році західними українцями зі Східної Галичини, закликала до незалежної і етнічно однорідної України." Не дивно, що заява не має примітки. Чи це є абсолютна неправда? Ні, фактично ОУН була сформована в 1929 році і закликала до незалежної України. Однак, де серед тисяч доступних документів ОУН можна знайти хоч одне посилання на заклик до "етнічно-однорідної України"? Цей приклад нісенітниці не є просто опискою. На наступній сторінці з'являється слідуюче: "Крило Бандери (ОУН / Б) було бойовою фашистською організацією". Знову немає підтвердження чи посилання на пропоноване "фашистське" клеймо.

Докази, представлені на підтримку тези, що ОУН та її провідники були антисеміти та, час від часу, винні у військових злочинах, коливаються від цитат безпосередньо з документів ОУН, але вирваних з контексту, цитат з неперевірених джерел, в яких в одному необхідно глибоко копатися, щоб дізнатися, що є джерелом іншого, радянські документи, які не пройшли перевірку автентичності, і, нарешті, чутки. Наприклад, в "Бандерівському проголошенні" від 1941 року, яке пропонується в якості доказів в антисемітизмі і мотивації для подальших погромів і вбивств, говориться: "Жиди в СРСР є найвідданішою підпорою пануючого большевицького режиму та авангардом московського імперіалізму в Україні."

Справді, вище наведене є цитатою з ІІ Великого Збору ОУН. Разом з тим, ця цитата продовжується: "Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів. Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московсько-большевицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва це головний ворог".

Насправді були й інші попередження з боку ОУН українському населенню, переконуючи його не брати участь у заходах проти євреїв, а зосередитися на ворогах: совєтах та нацистах.

Прикладом доказу відсутності довіри взагалі є заява нібито лідера ОУН (Ярослава Стецька) з 1941 року, яка демонструє екстремний антисемітизм, а навіть піддержку нацистів у винищенню євреїв; в виносці сказано, що взята вона з публікації знаного єврейсько- голландського історика Голокосту і українсько-канадського перекладача (не історика). На жаль, посилання у виносці виявляється не є джерелом, але є посиланням на виноски документів, недавно розкопаних з радянських архівів. Дивно, що до розпаду Союзу, цей документ, чи його копія або текст, ніколи раніше не бачив будь-який дослідник Голокосту на Заході, зокрема коли ця „заява” хіба не передавалась ексклюзивно совєтам. Документ не пройшов перевірку автентичності і проблема довіри навіть не розглядається. Історик, тиражуючи це, мав би принаймні спитати себе, чому у всіх своїх попередніх дослідженнях він не зустрічав цього документа або принаймні посилання на нього.

Автентичність доказів радянського архіву була і залишається загадковою. У кращому випадку, висуванець повинен був представити документ, з огляду на його важливість, на аналіз почерку, паперу і чорнила.

Захисники даного документа виступили з лицемірним аргументом, що, хоча Совєти дезінформували в пресі і популярних виданнях, документи в їхніх архівах слід розглядати справжніми поки не буде доведено протилежне. Навпаки, сотні радянських архівних документів, представлених на випробування на Заході, були дискредитовані протягом багатьох років. Насправді після розпаду СРСР самі колишні радянські чиновники визнали "фабрикування" матеріалу, включаючи документацію, яка "завдає моральний і політичний збиток ворогам СРСР” і поглиблює „прірву між антирадянськими сіоністами і українськими буржуазними націоналістами". В такому випадку моя відповідь історикам, перекладачам, їх прихильникам і уряду Росії - давайте перевіримо аналітично ваш вихідний документ, тобто папір, чорнило, почерк.

І останній „доказ” - це всюдисущі "чутки": "Моше Мальтц, єврей, що проживав, переховуючись в Сокалі, чув від дружнього поляка, що близько 40 євреїв, які ховалися в лісі недалеко від свого будинку... бандерівські банди прийшли і вбили їх всіх". Моше не є свідком вбивства. Його свідчення не мають доказової сили, хоч як би він старався, хоч як би часто повторював.

Нарешті, коли звинувачення в антисемітизмі не тримаються купи, то чому б не сумніватися у вбивстві "невинних" польських цивільних осіб. Лідер ОУН Микола Лебедь є головною ціллю дослідження Національного архіву. В іншому випадку зв'язок з ЦРУ не працює, оскільки ЦРУ не співпрацювало з Бандерою чи Стецьком. У даному дослідженні Лебідь є представлений кілкаразово як антисеміт, але конкретно звинувачується тільки в одному воєнному злочині, який не демонструє антисемітизму. Лебідь пов'язаний тільки з одною цитатою: "Очистити всю повстанську територію від польського населення". Тим не менше, джерелом є шановний історик Тімоті Снайдер. У цьому випадку професор Снайдер був необережний. Він не спирався на першоджерела, а на особисті праці українського економіста і публіциста. Навіть тоді професор Снайдер не прочитатав всієї цитати. У ній говориться: "Очистити всю повстанську територію від польського населення, яке всюди шкодить українській справі через провокаційну роботу польських урядовців у німецьких установах та масову підтримку польськими селянами більшовицької партизанки." Це щось інше, чи не так! Будучи американцем, я шкодую, що мої податкові долари оплачують ці нісенітниці.

Published on 20 December 2010