Андрій Будкевич

Відгукніться, залишенці!

Ця книжка – потрясіння. Це літературна Говерла Василя Шкляра. Написати сильніший роман буде дуже важко, майже неможливо. Давненько сучасна українська література не бачила такого чесного, правдивого, глибинного, без будь – якого пафосу художнього твору.

Ця книжка – потрясіння. Це літературна Говерла Василя Шкляра. Написати сильніший роман буде дуже важко, майже неможливо. Давненько сучасна українська література не бачила такого чесного, правдивого, глибинного, без будь – якого пафосу художнього твору. Були свого часу створені талановиті «Ключ», «Елементал», але «Залишенець / Чорний Ворон», як вищий прояв осяяння. Щось таке подібне до дивного катарсисного стану людини, опісля завершення генеральної сповіді за все попереднє життя…

Ніякої компліментарності, лише констатація тих відчуттів, думок, які переповнювали все єство після прочитання небуденної художньої розвідки в 20 – ті роки ХХ століття.

Книжка про тих хлопців, які в часи найбільших потрясінь, воєн, окупацій, залишаються на своїй землі, тому що рідна…

Це про тих, які фізично були знищені, але не здалися, а значить, були непереможними. Це вони стали предтечею, прелюдією потужного Руху ОУН - УПА, та вже в Західній, переважно, Україні. Холодноярівці і бандерівці одного роду, одного гарту, одного розуміння, сприйняття вищих цінностей життя, - «Бог і Україна», «Воля або Смерть». Це вони, холодноярівці в 20 – х, а бандерівці в 40 – 50 – х, закладали невидиму основу вже майбутніх чинів нових генерацій героїв нашого народу. Без їхньої боротьби до останнього подиху і патрона не було б і 24 серпня 1991 року. В цьому переконаний аксіоматично.

Через увесь твір пронизливо прочитуються Шевченкові рядки про те, що любити Україну потрібно во врем’я люте… Не буває намарно відданих життів; якщо віддають найдорожче – власне життя - за свободу, волю рідного краю.

Це як заповіт самому собі, - як прийшов у цей світ народжений на землі батьків (бо Батьківщина), так у визначений Господом час відійти у рідну землю, залишитися назавжди, бо залишенець…

Заглиблюючись, сторінка за сторінкою, в сюжетну глибінь роману непомітно для себе, вже і не читач ти, а безпосередній учасник подій, з усіма небезпеками, загрозами, які чигали на борців з Холодного Яру у ті тривожні, непрості, але водночас прекрасні роки. А який художній фільм міг би з’явитися відзнятий за мотивами «Залишенця»!

Понад сім десятиліть у голови упокорених нащадків борців і статистів вкладали думку, що то були убивці, горлорізи, бандити… Так, вони і вбивали і нищили, але кого? На прапорі чорного кольору було викарбовано: «Воля України або смерть». Це ті хлопці, які вели війну за ідею вільної України на своїй землі і цим сказано все.

Необхідно поставити наголос і на тому, що автор чітко окреслив цю війну, як московсько – українську, аж ніяк не громадянську. Ох, як же бракує в сучасних творах сильних осіб та ще й патріотів. Чорний Ворон – незламний непродажний, таких як він не вистачає і у наш час. Він з того розряду, кого можна назвати рушієм історичних подій.

Якщо уважно поглянути на світлини В. Шкляра під кутом фізіогноміки, чи не нагадує він нам одного з козаків – характерників, який заблукав у вік ХХІ і приніс у цей вік призабуті і втрачені скарби, - тверду вдачу, лицарськість, зневагу до смерті. Обличчя Шкляра наче обвіяне вітрами життєвих змагань. Отож, не виникає сумніву, що автор роману також залишенець, бо за будь – яких обставин, залишився б на рідній землі.

Україна потребує, та власне, завжди потребувала залишенців. Яке дивовижно – прекрасне слово! Бо хто ж виборюватиме краще завтра «як синам, хоч не собі», окрім нас самих?

Відгукніться, залишенці…

Published on 16 December 2010