За матеріалами РІА «Новини Полтавщини» підготував Сергій ВЕРЕСЕНЬ

Бандерівці в Полтаві

17 лютого у Полтаві з ініціативи Головного управління інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації відбулися заходи з нагоди столітнього ювілею Провідника ОУН Степана Бандери. В цей день до міста завітали онук лідера національно-визвольного

17 лютого у Полтаві з ініціативи Головного управління інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації відбулися заходи з нагоди столітнього ювілею Провідника ОУН Степана Бандери. В цей день до міста завітали онук лідера національно-визвольного руху Степан Бандера, керівники Центру Національного Відродження Тарас Рондзістий і Віктор Рог, історик Володимир Ковальчук. В рамках заходів відбулася пресова конференція в РІА «Новини Полтавщини», засідання круглого столу представників освітніх та наукових кіл, громадських організацій і політичних партій, органів влади, зустрічі зі студентами та громадськістю. Гості з Києва також зустрілися з головою Полтавської облдержадміністрації Валерієм Асадчевим та лідерами патріотичних партій.

Значний резонанс викликала спільна прес- та Інтернет-конференція Степана Бандери, Володимира Ковальчука (консультанта Центру вивчення документів із національно-визвольних змагань головного державного архіву Служби Безпеки України, м. Київ) та Віктора Рога. Захід провів начальник Головного управління інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації Олег Пустовгар. Пропонуємо вашій увазі фрагменти спілкування учасників конференції:

Степан БАНДЕРА: Мене звати Степан Бандера, я один із 5-ти його онуків. У Степана Бандери було троє дітей: Андрій - це мій батько, він народився 1946 року, Наталка 1941 року народження - у неї було двоє дітей, які по цей день живуть в Німеччині, в Мюнхені. Мій батько одружився із моєю мамою, Марією Федорів, у них є троє дітей. Найстарші мої сестри проживають у Канаді. Цього року - 100 років від дня народження Степана Бандери, 50 років від його смерті, і від імені родини хотіли би подякувати державі за увагу. Зростаючи в Канаді, я ніколи не уявляв, що 100-річчя мого діда Бандери будуть зустрічати в незалежній Україні. Це вже щось знакове, ми мали дуже позитивні сигнали від різних рівнів і гілок влади щодо перепоховання Степана Бандери в Україні. Бо цього року якраз скінчується термін, коли після 50 років у Німеччині німці вимагають платити оренду за ту землю, де поховання. Цього року цей термін спливає, але ми, як його родина, вирішили продовжити цей термін ще на 10 років. Це не коштує багато, це 3000 євро, це є сума, яку родина повністю спроможна заплатити. І ми є свідомі того, що Степан Бандера колись буде похований в Україні. Але, на жаль, такий час не настав, що родина може бути повністю бути переконана в тому, що це все буде безпечно і на належному рівні. І очевидно, одна із речей, що і наша родина і громада прагне визнання хоча б вояків Української Повстанської Армії воюючою стороною…

Віктор РОГ: Часто кажуть, що нібито постать Степана Бандери є суперечливою і контраверсійною. Можливо воно так для когось і є, так само як для поляків, скажімо, контраверсійною і суперечливою є постать Гонти чи Залізняка, чи Богдана Хмельницького, чи, скажімо, для австрійців, постать Джузеппе Гарібальді, чи для багатьох інших постать Хосе Марті, Христо Ботєва чи Сімона Болівара.… Ім’я Степана Бандери є символом українсько-визвольних змагань. І це є заслуженим. Хто стає символом, зрештою? – Той, хто іде своїм шляхом прямо і безкомпромісно. Той, хто на цьому шляху не зраджує і не відмовляється від своїх переконань, хто готовий за свої ідеали і свої переконання нести відповідальність власне самим життям, що і сталося із Степаном Бандерою. Він кілька разів отримував «вирок», це і вирок на польському суді, два вироки смерті на Варшавському процесі, і він цей вирок прийняв із гідністю - сказав, що готовий нести відповідальність, але не перед поляками-окупантами, а перед українським народом. Другий раз, коли після 30-го червня 1941-го року, коли бандерівці проголосили Акт відновлення української державності» і гітлерівці вимагали від Степана Бандери відкликати цей Акт. Він також не відмовився від своїх переконань навіть перед загрозою смерті і реальною загрозою ув’язнення в концтаборі. Третій раз, коли в еміграції Бандеру обрали головою проводу ОУН в черговий раз, то Степан Бандера також сказав в своєму заключному слові: - «Дякую, смертний вирок приймаю». Що ж може бути закономірніше і шляхетніше, ніж боротьба за власновладство свого народу на своїй власній землі?! І хай мені хтось скаже, що Бандера хотів чогось іншого... Власне, це його різнить від багатьох сьогоднішніх політичних діячів. Це - відданість своїм ідеалам, готовність покласти за них своє життя. Ті, хто не сприймають Степана Бандеру, це дві категорії людей: ті, хто не сприймає України як такої взагалі, і ніякі аргументи, докази тут не спрацьовують, і ті, хто перебуває в полоні стереотипів, в полоні тих міфів і тієї демонізації, котрі насаджувались в нашу свідомість про Степана Бандеру. Тобто від браку інформації, або від браку совісті. Або від реальної, цілком конкретної мети тих, хто хоче цю Україну далі поневолювати, далі панувати над нашим народом на нашій землі. Тобто сьогоднішнє наше завдання - намагатися розвіяти ті стереотипи, намагатися донести якомога більше людям правду про Степана Бандеру. Це не лише сьогоднішня наша зустріч. Це є ряд видавничих проектів, документальний фільм «Ціна свободи» і інше, дуже багато робиться. Це - меморіальні заходи, безпосереднє спілкування. Для того, щоб людина ставала шляхетнішою, для того, щоб людина ставала кращою. Наша саме та мета українських націоналістів - щоб українці ставали кращими, тоді і їм самим стане краще. Образ Степана Бандери – це той образ, на прикладі якого мають виховуватися нові покоління українців. І не має значення, чи це покоління з Донецька, чи це покоління з Галичини, чи це покоління з Канади чи Америки. Українці - одна нація, де б вони не перебували, вони мають мати однакові світовідчуття та однакову спільну мету. Існує цілий ряд міфів про бандерівців, зокрема, міф про те, що діяли вони лише на Західній Україні, що це тільки західноукраїнське явище. Міф другий, що вони співпрацювали із німецькими окупантами. Ці два основні міфи панують у думках багатьох людей. Я назву лише декілька прізвищ. Якраз у ці дні ми відзначаємо 80 років із дня постання Організації Українських Націоналістів. 3 лютого у Відні утворилася ОУН, на цих зборах було 30 чоловік. Більшість із них походили зі Східної України. Ці «батьки-засновники» - Юрій Артюшенко, Дмитро Андрієвський з Полтавщини. Провідні ідеологи націоналізму походять з Великої України. Степан Бандера виховувався на творах Шевченка, Миколи Міхновського, Дмитра Донцова з Мелітополя, Юрія Липи із Одеси. Мало хто знає, що першим нагороду «Золотий хрест Заслуги УПА» отримав Дмитро Карпенко-Яструб із Полтавщини. Можна ще згадати того самого Федора Борківського з Полтави, Петра Миколенка із Гадяччини. Це явище мало загальноукраїнський масштаб! І тактика, і ідеологія боротьби ОУН-УПА народжувалася тут, на Полтавщині, на Холодноярщині і так далі. Два рідні брати Бандери - Олекса і Василь - загинули в німецьких концтаборах, брат Богдан, також рідний, загинув як член похідної групи ОУН на Херсонщині, і всі - від рук гестапівців. На моїй рідній Сумщині весь бандерівський провід був заживо спалений гестапівцями в лютому 1943 року. Так само і по всій Україні. Це - живі, конкретні приклади. А найбільш представницьким органом часів воюючої України була Українська головна визвольна рада, яку очолював Кирило Осьмак із Шишак, що на Полтавщині. Це і є конкретні факти, їх не можна заперечити, але багато хто цих фактів не знає, а дехто і знати не хоче...

інтернет-питання: Ваш рецепт подолання радянських стереотипів? Яка ідеологія може об’єднати українську спільноту?

Віктор РОГ: Звичайно, ці стереотипи формуються не лише на науковому, документальному рівні, а й на пропагандистському, емоційному рівні. Поки у нас не буде популярної масової літератури, доти будуть панувати ці стереотипи, зроблені на національному рівні. Наше завдання - якісно, на науковому та просвітницькому рівні ці стереотипи здолати. А їх є дуже багато. Кожну спільноту об’єднує лише одна ідеологія. Вона дуже просто – власновладство народу на своїй власній землі. Це його розвиток. Мається на увазі передача того, що ми отримали від предків. Це - ідеологія кожного народу. Українці мають ставати кращими, щоб їм було краще.

інтернет-питання: Чому обрали журналістський шлях, а не стезю політика?

Степан БАНДЕРА: З прізвищем Бандери автоматично потрапляєш у сферу політики. В Україні багато діється скандальних речей. Якщо щось відбувається у суспільстві, це дуже приваблює людей, які б хотіли про це написати. Життя в Канаді - дуже спокійне. Усе розкладено по поличках. Суддів таких, наприклад, як Зварич, у нас немає. Може, й є, але не в такій кількості. Тут є цікавий бізнесовий і економічний журналізм. Я працював і в журналістиці і в комунікації: себто був консультантом для людей, які працюють у журналістиці. Я зараз є кореспондентом газети „Гомін України”, яка має англомовний додаток. До грудня місяця я був редактором, два роки працював у „Кyiv Рost”, яка є англомовною і виходить у Києві. У зв’язку з різким скороченням реклами, багатьох звільнили і розпустили на "вільні хліби". Але можу похвалитися, що наша редакція минулого року устигла від Віктора Медведчука за цілий ряд статей отримати такий великий подарунок напередодні Різдва – „Утьонок” – засіб для миття туалетів. І дуже багато, щоб кожна людина в редакції могла його мати.

інтернет-питання: Ви мешкаєте у Канаді. Як і чому там опинилися? Чи збираєтеся прийняти українське громадянство?

Степан БАНДЕРА: Я народився у Канаді. Останні 10 років живу переважно в Україні. Українське громадянство збираюся прийняти.

інтернет-питання: Ви їздите по Україні. Яке Ваше внутрішнє відчуття, ставлення до Степана Бандери змінилося на краще?

Степан БАНДЕРА: 10 років тому я поїхав у турне по Україні і тоді був у Полтаві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі. Це було як далека історія. Люди цікавилися, мали стереотипи. Але за ці останні 5-6 років все-таки дуже загострилося. Відчувається, справді, що є розподіл. Очевидно, я відчув цей розподіл дуже чітко минулого року, коли був на з’їзді у Сєвєродонецьку для депутатів усіх рівнів. Коли Дмитро Табачник від імені Партії регіонів просто з такою жовчю і злістю говорив людям, які погані галичани: горлорізи. Я зрозумів одне, що тактика ворогів України, які нас розігрують, це є власне питання стереотипів. Я зрозумів: на Сході України і на Заході - люди однакові. Навіть фізіономія однакова. Але далеко на Сході України (бо Полтава більше відноситься до центральної частини) от там, до галичан, як до цілої частини України є ненависть, але не до цілої маси, а до окремих її вождів. Навіть галичани самі кажуть: от ми такі, люди на Сході кращі, добріші, чесніші. Але стратегія таких політиків як Дмитро Табачник – це, власне, розігрувати Україну і це дуже чітко видно. Може, такий політик буде йти все східніше і східніше і опиниться там, де його пращури висилали наших предків на каторги.

інтернет-питання: Чи важко бути онуком такої видатної особи? Чи це покладає додаткову відповідальність за своє життя, свою діяльність?

Степан БАНДЕРА: Не важко. В Україні це трохи інакше. У Канаді мало хто знає, хто такий Степан Бандера, і про Другу світову війну. В Україні, таке враження, що війна закінчилася місяць тому! Ми будемо їхати на східні терени України, де мало відомо про Бандеру; людям організовувати дискусії, обмін думками, переглядати документи, спокійно. Хай люди самі роблять висновки...

інтернет-питання: А в якій одежі Бандера: в есесівській чи у формі вермахта?

Степан БАНДЕРА: Ви уже бачите - у джинсах.

інтернет-питання: Скажіть, на Вашу думку, можливо вже варто було б застосувати деякі методи Вашого дідуся для наведення елементарного порядку в Україні?

Степан БАНДЕРА: Це знову ж стереотип. Думаю, не тільки Бандера, а й інші багато людей, які боролися і побороли нацизм, соціалізм, вони просто не хотіли влади. Це були люди, які мали певну ідею про владу, яка має бути в Україні. Ці люди не йшли до влади, як до "корита". Знаєте, я в Канаді народився. Там стосунки між владою і людьми майже догори ногами порівняно з тим, що є в Україні. Кожен політик розуміє, що я його найняв на роботу і можу у будь-який час сказати, що я його звільняю. Це є державні службовці, які дійсно служать народу.

Чи може будь-який громадянин ознайомитися з матеріалами, пов’язаними з визвольним рухом на Полтавщині? Це і 1918-1924 роки і період Другої світової війни. Якщо так, то як це можна зробити?

Олег ПУСТОВГАР: Ми сприяли Віктору Ревегуку, кандидату історичних наук, представнику громадської організації "Українська справа" і СБУ пішла нам на зустріч. Він працював упродовж кількох місяців у Полтавському архіві і підготував статтю, яка оприлюднена в багатьох газетах, про похідні групи ОУН на Полтавщині. Окремо він готує розширений матеріал, який, можливо, виллється у невелику книгу.

Володимир КОВАЛЬЧУК: Йдеться про період української революції. По цьому періоду у нас в електронному архіві є окремий розділ. Там можна подивитися. Можна приїхати у Київ і там подивитися матеріали цього періоду у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління.

інтернет-питання: Степан Бандера майже переміг у проекті "Великі українці". Про що це свідчить, на вашу думку? Ви очікували такого результату?

Віктор РОГ: Степан Бандера не майже переміг, а переміг у проекті "Великі українці". Таке ми очікували. Це свідчить про те, що люди готові за свого, скажімо, провідника віддавати реальні гроші. Степан Бандера явно перемагав буквально до дня оголошення результату. Але сталося так, що Степан Бандера формально не зайняв першого місця.

Степан БАНДЕРА: Я про "великих українців" хотів додати, що перед проектом було соціологічне дослідження, проведене Київським міжнародним Інститутом соціології. До речі, це одна з небагатьох організацій, акредитованих європейською соціологією – визнані на міжнародному рівні. І Степан Бандера в цьому рейтингу потрапив в першу 20-ку – для мене це велика честь, що дід попав в десятку. Було багато людей які масово голосували за Бандеру і є ціла історія про фальсифікацію. Треба розуміти, що все це було - шоу – із цього найбільше виграли мобільні оператори (смс-голосування).

інтернет-питання: Як ви ставитесь до того, щоб перепоховати прах Степана Бандери, Симона Петлюри, Євгенія Коновальця на Україні. Ці видатні українці заслужили, щоб бути назавжди на рідній землі.

Віктор РОГ: Питання дуже популярне і ми, звісно, ставимося до цього позитивно. Треба щоб в Києві був цілий пантеон героїв, які поховані поза межами її території, але були справжніми героями України. Питання в іншому, чи ми здобули цю нашу рідну землю? Треба її здобути, а не лише про неї говорити…

інтернет-питання: Скільки в Україні вже встановлено пам’ятників Бандері? Коли такий пам’ятник може з’явитися на Полтавщині?

Віктор РОГ: Дуже багато, майже в усіх великих населених пунктах Галичини, на Західній Україні чимало. Але чи є це нашою метою? Чи не краще нам акцентувати зусилля на здобутті влади на нашій землі, щоб українці були господарями рідного краю?

Published on 25 February 2009