Ярослав Стех

Іван Шиманський: З Україною в серці

До 95-річчя від дня народження та 60-річчя смерті Івана Шиманського

Чомусь непоміченою нашою пресою пройшла 60-та річниця загибелі Івана Шиманського-“Шума”. Про його славні подвиги я мав змогу детально наслухатись з розповідей мого вуйка Миколи Стеха-“Чорного”, який служив у його сотні ”М-2”. Він був захоплений бойовим хистом “Шума”, ставленням до підлеглих йому стрільців, а особливо відзначався Іван неперевершеною тактикою й талантом в партизанській війні. Минули роки від тих розповідей, мого вуйка давно вже немає серед живих, але якось мені до рук попала книжка “Партизанськими дорогами з командиром “Залізняком” та друга книжка “Спогади вояків УПА... Львівщини та Любачівщини”, і в мене в пам’яті, немов на кінострічці, ця непересічна особистість повстала як наяву. Тому я хочу від щирого серця поділитися відомими мені даними про цю незвичайну людину.

Іван народився 1913 р. в селі Новий Люблинець Любачівського повіту в селянській заможній й висококультурній родині. З цієї родини вийшло чимало визначних осіб, які працювали в освітніх ділянках та брали участь у визвольних змаганнях.

В цьому селі промайнуло дитинство Івана, і це середовище мало вирішальний вплив і на подальші його погляди, і на особисту долю. У цьому старовинному українському селі Іван закінчив початкову школу, діяв у місцевому товаристві “Просвіта”, займався спортом та був провідним діячем в молодіжних організаціях. По закінченні початкової школи продовжував навчання в Любачові та у Львові.

Від 1928 по 1930 рік він разом з Степаном Бандерою, Данилом Чайківським та Левом Сенишиним видавав гумористично-сатиричний журнал при Львівськім СУНМі. У той час він вступив до ОУН, навіть виконував функцію референта ОУН. Від 1934-1936 рр. його покликали на військову службу, де він закінчив підстаршинську школу і отримав ступень капрала та служив у підрозділі кавалерії у польському війську у м. Ланцуті. Коли він повернувся з війська, його переслідувала польська поліція за патріотичну українську діяльність. Напередодні Другої світової війни був покликаний вдруге до війська, але Польща скоро капітулювала, і Іван повернувся в рідні сторони і займався політичною діяльністю на терені Любачівщини і Чесанівщини разом з Омеляном Грабцем, Іваном Білим, Адріяном Лебедовичем та іншими.

Перший удар Іван пережив під час приходу червоноармійців на Любачівщину наприкінці 1939 року. Довелося йому та його друзям переховуватись, щоб не потрапити до рук НКВД. Але ця перша большевицька окупація не тривала довго, її скоро замінила німецька. В цих нових політичних обставинах чимало представників свідомої української молоді, а в тому числі і Іван, вступили за згодою ОУН до української поліції, щоб уникнути хоч би примусового виїзду на роботи до Німеччини, пройти військовий вишкіл та в міру можливостей захищати рідний народ перед новітнім окупантом.

Уже на початку 1943 р. пробудилися польські шовіністичні антиукраїнські сили і розпочалися масові терористичні напади проти української людності. Селяни не були в змозі оборонятися від численних добре озброєних польських нападів. Нарешті, коли ці землі Сталін подарував Польщі, цей терен став місцем виняткових терористичних актів проти українського населення. Наприкінці 1943 р. Іван, приймаючи псевдо “Шум”, включився в організацію самооборонних кущів УПА, які стали на захист безборонного українського населення. Як описує полковник Василь Левкович-“Вороний”, у березні 1944 р. українська поліція з Рави-Руської перейшла за наказом ОУН в підпілля в околиці Люблинця, і там створено сотню УПА “Месники”, яку очолив Іван Шпонтак-“Залізняк”. Першим чотовим стає “Шум”, другим – Іван Стасик-“Крук” з Горайця, третім – Григорій Мазур-“Калинович” з Карова. У 1945 р. створено четверту сотню, сотенним якої став “Балай” (Булас).

У 1944-1947 рр. сотенний “Шум” виконував обов’язки заступника командира 27 ТВ “Бастіон”. На жаль, напередодні акції “Вісла” в 1947 році наступили дуже складні часи для нашого підпілля. Проти УПА було кинуто більше ніж 20-тисячну польську армію, летунську ескадру та іншу бойову техніку, спрямовану на цілковиту ліквідацію УПА.

З болем в серці подаю, що сотенний Іван Шиманський-“Шум” загинув геройською смертю 7 вересня 1947 р. в лісі в бункері біля села Монастир – Верхрата. Деякі документи підтверджують, що криївка, в якій перебував сотенний, була зраджена стрільцем «Левком». Відійшла від нас назавжди надзвичайна Людина, провідний діяч визвольних змагань, який все свої зріле життя присвятив боротьбі за кращу долю свого народу. У цій боротьбі “Шум” був чесним і мужнім командиром-воїном зі шляхетним серцем і чистою совістю. Схиляю голову перед пам'яттю всіх тих, хто загинув за волю свого народу, а при тому хилю я свою голову перед командиром УПА Закерзонського Краю - Ярославом Старухом-“Стягом” та чотовим Дмитром Бабиком-Сурмою” (моїм кузеном), який загинув у цьому самому терені, у якому поляг геройською смертю сотенний Іван Шиманський-“Шум”.

Вічна слава героям, які загинули за волю і незалежність України!

Published on 22 January 2008